Колишній керівник "Укренерго" Володимир Кудрицький каже, що за роки повномасштабної війни в Україні було збудовано лише близько 700 МВт газової генерації при дефіциті в 7000 МВт.
В інтерв’ю проєкту "Хід Тузова" на Апостроф TV він розповів, що Україні не потрібно витрачати бюджетні кошти, щоб швидко наростити генерацію. Приватний сектор міг би інвестувати, однак головною перешкодою є недовіра до правил гри в українській енергетиці після Міндічгейту та поведінка НКРЕКП.
Також він оцінив підготовку України до зими, розповів, чому саботується об’єднання українського та європейського енергоринків та розкритикував кадрову політику та плани стійкості президента Володимира Зеленського.
В Україні побудували лише 700 МВт нової генерації з дефіциту в 7000 МВт
– Почнімо з того, як ми проходимо літній сезон. Це теж пікові навантаження для енергетики, особливо під час спеки.
– Давайте трошки цифр, щоб поставити нас у правильний контекст. Дійсно, літня спека вважається піковим сезонним навантаженням, але ввечері влітку споживання в енергосистемі десь 11 000 МВт. Взимку ввечері — 18. Різниця між 18 і 11 — це майже вся потужність наявної атомної генерації в Україні. Тобто це колосальна різниця.
Тому те, як ми проходимо літо, не говорить нам майже нічого про те, як ми пройдемо зиму.
– Ви нас вже підготували до розмови про зимовий сезон.
– Я ж кажу, контекст важливий. Ми непогано проходимо літо. У нас тільки один раз був період відключень влітку. Він був, до речі, під час минулої хвилі спеки. Не цієї, що була тиждень тому, а попередньої.
Тоді в енергосистемі не вистачило електроенергії, і довелося відключати не надовго. Спочатку виробництва, індустріальних споживачів, а потім уже й домогосподарства.
Це не були якісь катастрофічні відключення, але це такий сигнал, що дефіцит виробництва електроенергії в нашій енергосистемі — це системне явище, яке, на превеликий жаль, нікуди не поділося.
Це явище в повній мірі буде проявлене наступної зими. Так, як це було минулої зими, коли навантаження на енергосистему направду пікове і найбільше протягом року.
– Ми з вами спостерігаємо, що ворог перманентно б'є по об'єктах енергетики. Що ми зробили для того, щоб мінімізувати наслідки цих ворожих атак під час, як нам всі зараз кажуть, дуже тяжкого наступного зимового сезону?
– До речі, давайте відзначимо зміну риторики, тому що в попередні роки нам любили казати, що все під контролем, не треба розганяти паніку. Потім зима була тяжкою.
Хрестоматійний приклад — це зима 2025-26 року, коли нам казали, що все під контролем, потім вибухнув Міндічгейт і, власне, він показав, як готувалися в реальності до зими. І зима була дуже тяжка.
Зараз, очевидно, влада трошки змінила тактику. Вони тепер нам заздалегідь хочуть розказати, що все буде складно, для того, щоб ніби підготувати нас морально до випробувань наступної зими.
Ми готувалися в цьому році трошки краще, ніж в минулому в плані захисту енергооб'єктів. Якщо пам'ятаєте, в кінці жовтня минулого року був такий віцепрем'єр-міністр Кулеба Олексій, який проголосив, що уряд починає будувати захисні споруди для різних об'єктів критичної інфраструктури, які не належать до Укренерго, тому що Укренерго це почало в 23-му році, а всі інші підприємства чи організації в країні чомусь у кінці 25-го.
Зараз ми можемо очікувати, що захищеність об'єктів критичної інфраструктури, хоч і не буде ідеальною, але принаймні щось та й буде побудовано за цей рік, що прийшов.
Наша основна проблема полягає в тому, що ворог систематично нищить невелику кількість дуже концентрованих, дуже потужних об'єктів виробництва електроенергії. Це теплові електростанції, передусім, і гідроелектростанції, побудовані ще в радянські часи.
Сюди ж належать і знамениті київські ТЕЦ, тобто теплоелектроцентралі, які виробляють електрику і тепло для Києва. І, як сказав нещодавно президент, всі ці станції ушкоджені.
Найбільша наша проблема полягає в тому, що за ці роки побудовано дуже мало нових розосереджених електростанцій невеликої одиничної потужності, які мали б підстрахувати і замінити ту традиційну велику генерацію, яка постійно атакована ворогом.
Виходить так, що ворог нам нищить оці 15 величезних об'єктів, побудованих в радянські часи. Для цього у ворога є сотні ракет, тисячі дронів на місяць. А нової генерації ми побудували дуже мало.
У цифрах це виглядає так, що якщо дефіцит минулої зими, як президент озвучував, був на рівні 7 000 МВт, то нової газової генерації на сьогодні працює в енергосистемі приблизно 700 МВт.
700 МВт — це побудовано за всі роки повномасштабного вторгнення. Можете собі уявити, скільки років нам треба, щоб таким темпом хоча б половину того дефіциту компенсувати?
Скільки будуються нові об'єкти генерації
– Можливо, об'єкти генерації так швидко не будуються? Які причини ви бачите?
– Об'єкти розподіленої генерації будуються за 8-10 місяців. Тобто період розгортання з нуля, з порожнього майданчика до працюючого в енергосистемі об'єкта — це 8-10 місяців. Іноді можна впоратися за шість.
Проблема не в технологічній складності і тривалості процесу побудови цих електростанцій, а в неправильній організації процесу.
Справа в тому, що держава спочатку зробила ставку на державні компанії. Вона сказала, пам'ятаєте, ви побудуєте президентський гігават — 1000 МВт. Доручила це зробити п'яти державним компаніям, і вони зробили практично нуль. Станом на сьогоднішній день дуже мало таких об'єктів включено в мережу з того президентського гігавата.
Тому ставку, очевидно, треба робити на приватний сектор, тому що він просто швидший, у нього немає тих бюрократичних обмежень, які є в державних компаній.
А з приватним сектором інша проблема. Гроші є, в тому числі, і від міжнародних донорів, міжнародних фінансових організацій. Цих грошей не треба аж так багато. Тобто ми говоримо про 2-3 млрд євро за декілька років, які варто було витратити, щоб розгорнути цю генерацію.
Проблема трошки в іншому. Інвестори не довіряють українській енергетиці.
– Чому вони не довіряють?
– Тому що вони бачать, хто нею управляє. Вони бачать минулорічний скандал з Міндічгейтом і розуміють, що там були тотальні корупційні схеми. Не тільки в Енергоатомі, а й по всьому енергетичному сектору.
Вони бачать, що люди, причетні до цього скандалу, окрім тих, кого НАБУ посадило в СІЗО, досі не звільнені.
– Ви сказали, що були тотальні корупційні схеми. Це означає, що схеми побороли?
– Незвільнення більшості людей, які брали участь у цих схемах, говорить нам, що вони продовжують існувати.
Фігурант плівок Міндіча став в.о "Енергоатома"
– Як це кореспондується з розслідуванням НАБУ та САП? Якщо є фігуранти, мають бути відповідні юридичні наслідки.
– Безумовно, і вони є. Наприклад, ми знаємо, що підозру отримали такі фігуранти, як Герман Галущенко, ексміністр енергетики, його права рука пан Миронюк, пан Міндіч, пан Єрмак. Такі відомі персонажі українського бізнесу і політики, якщо це можна назвати бізнесом і політикою.
Але ми говоримо про десятки і сотні людей, які були дрібнішими гвинтиками системи і залишилися на своїх посадах.
Дуже простий приклад. На плівках Міндіча згадується пан Ковтонюк у контексті того, що він був керівником однієї з атомних станцій і виконував так зване "домашнє завдання" для групи Міндіча. Про це говорять фігуранти на плівках.
Зараз він виконує обов'язки голови правління "Енергоатома". Людина, яка є на плівках Міндіча, в компанії, яка була центром скандалу, очолює цю компанію. Вона є на плівках, вона не відсторонена навіть. Вона продовжує спокійно працювати.
Це саме стосується і енергетичного регулятора НКРЕКП, де також є фігуранти Міндічгейту. На плівках зафіксовано, що вони отримували хабарі в конвертах від цього злочинного угруповання. Ці люди продовжують працювати в національній комісії, яка фактично визначає правила гри на ринку.
Давайте поставимо себе на місце якогось іноземного та навіть українського інвестора. В умовах, коли доля ваших доходів на ринку, доля ваших інвестицій залежать від людей, афілійованих з Міндічем чи Галущенком, чи буде у вас велике бажання інвестувати?
Тому у нас ці інвестиції приватного сектору, які мали б дати величезний поштовх до розбудови нової розподіленої генерації, йдуть у рази повільніше, ніж могли б.
Як результат, ми маємо 700 МВт з 7000 дефіциту, хоча могли б на цей момент мати 2000-3000 МВт. І могли б собі компенсувати велику частину проблем, які ми можемо побачити наступної зими.
Влада ухвалила рішення не перезавантажувати енергетичний сектор
– Як на мене, два варіанти можливі. Якщо фігуранти записів розслідування НАБУ та САП залишаються на своїх посадах, а деякі навіть ідуть на підвищення, хоч і в статусі виконуючого обов'язків, це означає, що у нас в країні не вистачає професіоналів, щоб замінити їх, або це зроблено для того, щоб схеми функціонували далі. Можливо, якась третя версія є?
– Я вважаю, що це зроблено для того, щоб схеми функціонували далі, тому що великого дефіциту професіоналів у нас насправді в країні немає. Просто цих професіоналів, по-перше, ніхто не кличе в держсектор. Ви ж бачите, що в основному тасують людей з однієї тієї ж обойми. Тобто їм просто міняють посади.
Візьмемо досить яскравий приклад пана Умєрова, який у нас і голова Фонду держмайна, і міністр оборони, і керівник Служби зовнішньої розвідки. Таких людей досить багато в системі. Вони просто циркулюють в системі як по замкнутому контуру.
Ні, це свідоме рішення не перезавантажувати енергетичний сектор, не чистити його і намагатися обійтися косметичними змінами після просто гігантського скандалу, найбільшого корупційного скандалу, напевно, в історії сучасної України.
Мені, принаймні, це виглядає як абсолютно свідоме рішення керівництва країни залишити все як є.
– Чи це тоді означає, що НАБУ і САП припинили працювати?
– НАБУ і САП працюють, і ми навіть чули на їхньому нещодавньому брифінгу, що у них є якийсь прогрес у справі Міндічгейту.
Питання в іншому. Для урядових структур набагато швидше відсторонити або звільнити людину, по якій ще може не бути підозри, яка може ще не мати обвинувального вироку суду, тому що це все дуже довгий процес в будь-якій судовій системі, не тільки в українській, так?
Але є дуже прості речі. У бізнесі, в тому числі і в державному бізнесі, так має бути: керівник великої організації повинен мати бездоганну репутацію.
Якщо виникають хоч найменші сумніви в чесності такого керівника або посадовця, він має бути відсторонений або звільнений. Так відбувається в усіх нормальних корпораціях, наприклад, західного світу, куди ми намагаємося потрапити і приєднатися до ЄС.
Якщо такий керівник організації є на компрометуючих плівках в контексті принесення хабарів злочинному угрупуванню, він залишається на своєму посту, і ніхто навіть не ставить йому питань: "А як так сталося, що ти домашнє завдання виконував для Миронюка?", то це означає свідому згоду з тим, що така людина буде продовжувати працювати.
З нею, відповідно, буде продовжувати працювати і система тих поборів, і корупційна система, яка очевидно існувала і до Міндічгейту, і, можливо, в якомусь модифікованому вигляді існує і до досі.
У цьому, мені здається, ключова відповідь, чому у нас так погано з розгортанням нової генерації, чому у нас є багато дуже великих системних проблем в енергетичному секторі, у тому числі з боргами на енергоринку.
Це все проблема вибору. Ми за реформи, але тоді треба відмовитися від корупції, або ми хочемо зберегти статус-кво, але тоді, на превеликий жаль, ніяка трансформація енергосистеми, ніякі реформи, принаймні швидкі, неможливі.
Справа проти Кудрицького зупинилася
– До речі, що щодо вашої справи? Жовтень минулого року. Це було кримінальне провадження, так?
– Так, це була підозра, мене навіть арештували на декілька днів, протримали в СІЗО.
– І в якому статусі зараз ви?
– Зараз я не бачу по цій справі жодного руху вже багато місяців. Тобто, була гучна заява ДБР, що ми тут викрили розкрадання на парканах. Пам'ятаєте, була така історія, що Укренерго посміло вимагати банківську гарантію у підрядника, який не виконав роботи.
Ми покарали підрядника і стягнули гроші з банку, який поручився за цього підрядника. І в цьому вбачається нанесення збитків банку.
Ця досить абсурдна справа з таким цікавим сюжетом зараз практично, принаймні з того, що я бачу, не рухається.
Були спроби ДБР, наскільки я маю інформацію, тиску на свідків у цій справі, але вони всі виявилися невдалими. Зараз по ній просто нічого не відбувається.
Тобто я знаходжуся в статусі підозрюваного. З мене зняли всі обмеження. Я можу пересуватися по Україні спокійно, і в мене вже немає браслета на нозі, який я носив певний час.
Очевидно, справу з політичних причин закрити їм некомфортно, тому вони просто залишили як є.
– Ще була якась справа з вирубкою лісосмуги, так?
– Я там не маю ніякого статусу, ні підозрюваного, нікого. З тих пір, як у мене під соусом цієї справи вилучили телефон у розблокованому вигляді, більше жодних якихось рухів по ній не було.
Я думаю, що моє залучення, так би мовити, як свідка до цієї справи, було пов'язане з необхідністю прочитати, з ким же я спілкуюся в месенджерах чи по телефону, хто є в моєму колі контактів.
Це більше якісь політичні інтриги чи політичні причини і бажання дізнатися, з ким я спілкуюся і на які теми, ніж реальна кримінальна справа, судячи з того, що вже рік там просто нічого не відбувається.
Інвестиції в енергетику: що потрібно від держави
– Ви сказали, що приватний бізнес міг би набудувати в країні достатню кількість енергогенеруючих потужностей, для цього потрібно 2-3 млрд доларів інвестицій кредитних. Водночас новий прем'єр-міністр сказав, що енергетиці не вистачає, якщо я помиляюсь, 100 млн доларів.
– Дуже характерна, до речі, цифра. Це збігається з сумою прямих зафіксованих НАБУ втрат "Енергоатому" через бек-офіс Міндіча в минулому році.
– Слухайте, це може бути така тонка гра з боку прем'єр-міністра. Він натякнув, щоб те, що вкрали, повернули назад.
– Я не думаю, що він мав це на увазі, чесно кажучи, але давайте відділяти потреби держави від потреб інвесторів.
Не йдеться про те, що держава має з кишені витягнути або попросити в партнерів 2 млрд доларів, щоб приватний бізнес щось збудував. Від держави не потрібно жодної копійки насправді.
Від держави потрібно просто, умовно кажучи, перезавантажити державну вертикаль управління енергетикою. Я зараз говорю перш за все про цілу низку державних компаній, які працюють на енергоринку, про енергетичного регулятора НКРЕКП. Перезавантаження якого є однією з умов європейців для нашого подальшого руху до Європейського Союзу. Це є, наскільки я пам'ятаю, в плані Качки-Кос.
Призначити людей з нормальною репутацією до керівництва ключовими державними структурами в енергетиці і припинити схеми Міндіча. Все. Не треба ніякого бюджетного фінансування, нічого просити в партнерів не треба. Бізнес все зробить сам. Але він це може зробити, тільки якщо буде розуміти, що є чесні правила гри.
А якщо буде так, як в минулому році, коли оголосили конкурс на побудову газової генерації в період гострого її дефіциту, і потім, коли переможці конкурсу не сподобалися тодішньому міністру Галущенку, конкурс на вісім місяців зупинили. Вся країна сиділа у відключеннях по 10-15 годин, а конкурс Галущенко зупинив просто тому, що йому не сподобалися якісь компанії, які його виграли.
У таких умовах ніхто інвестувати ніщо не буде. На превеликий жаль, ми бачимо продовження таких практик. Наприклад, те, як, я сказав би, фривольно енергетичний регулятор поводиться з граничними обмеженнями цін на оптовому ринку. Не для домогосподарств, не для споживачів, таких як ми з вами, а для бізнесу.
Він то дозволяє продавати електроенергію за вищими цінами, щоб імпорт заходив з Європи, то забороняє. Спрогнозувати неможливо, чи завтра хтось встане не з тієї ноги, і граничну ціну, наприклад, понизять з 10 грн до 5 грн чи з 15 грн за кіловатт-годину до 8.
У такій ситуації, звичайно, це створює величезну невизначеність для залучення тих самих інвестицій, які є ключем для відновлення стійкості нашої енергосистеми і нашої енергонезалежності.
Тому що, ще раз повторю, побудувати сотні і тисячі невеликих електростанцій силами державних компаній неможливо. Це вже проведено практикою. Ми вже бачимо, що це непрацююча історія. Тому потрібно залучати приватний сектор і потрібно наводити порядок в енергетичній галузі.
Об'єднання українського і європейського енергоринків: чому відбувається саботаж
– Причини таких коливань на оптовому ринку ви чим пояснюєте? З того, що ви сказали, можна вбачати якусь гру на цінах з використанням інсайдерської інформації.
– Усі ці явища на нашому українському відносно маленькому за обсягами енергоринку можуть мати місце. Я впевнений, що мають місце. Це теж, звичайно, не додає здорової атмосфери для інвестицій.
Але є ще один аспект, який ми, як держава, як країна, пропускаємо і не зробили. Це об'єднання українського і європейського енергоринків.
Пам'ятаєте, що в 22-му році напередодні вторгнення ми від'єдналися від Росії і через три тижні після початку вторгнення приєдналися до енергосистеми Євросоюзу. Зараз це з'єднання рятує нас кожної зими, у тому числі від колапсу нашої енергосистеми.
Це була технічно дуже складна вправа, тому що треба було будувати на сотні мільйонів євро інфраструктуру, розвивати і робити так, щоб наша енергосистема внутрішньо функціонувала так само, як європейська, як енергосистема Німеччини, Нідерландів, за тими ж самими технічними правилами і стандартами.
Тепер мова йде про об'єднання ринків. Це для того, щоб український покупець на енергетичній біржі, роблячи заявку на покупку, міг купити не тільки в українських продавців, а й в європейських. Це оптовий покупець. І оптовий продавець так само міг би продати не тільки покупцям в Україні, а й покупцям на європейському ринку.
– Це означає, що так ми б розбили існуючу де-факто монополію?
– Так, монополію чи олігополію, можна по-різному трактувати. І ці наші великі рибки, які домінують в нашому невеличкому акваріумі, стали б дуже маленькими у великому європейському океані.
– Фантастично. Ви зараз даєте відповідь на питання багатьох споживачів: "Чи можна електроенергію не лише у ДТЕКу купувати?"
– Насправді, об'єднання ринків — це вправа в десятки разів легша, ніж об'єднання енергосистем, тому що об'єднання енергосистем — це величезний інфраструктурний проєкт. У Туреччині це зайняло, наприклад, 10 років.
Об'єднання ринків — це, по суті, адаптація певного софту, який управляє енергетичними біржами, і певних процедур і стандартів. Фактично це написання нормативки й певного програмного забезпечення, яке дозволить нам просто торгувати електроенергією за тими ж самими правилами і алгоритмами, що і Європа.
Це об'єднання ринків можна було зробити за рік, максимум два. Цей процес гальмується, і я вважаю, саботується уже дуже багато років. За час, коли ми могли об'єднати ринки, ми вже встигли енергосистему до Європи приєднати.
– Внутрішній спротив, так?
– Я вважаю, що це така італійська забастовка і відсутність великого бажання в керівництва держави йти на цей крок, тому що об'єднання ринків дійсно розмиває ринкову владу наших внутрішніх гравців.
Єдине, що тут позитивне можна відзначити, що український парламент за ініціативою енергетичного комітету парламенту розробив і прийняв закон про об'єднання ринків, який набуде повної чинності з 1 травня наступного року.
– У нас більшість реформаторських дій протискаються необхідністю стандартизації за законодавством ЄС. Це діє як заклинання. Об'єднання ринків є такою вимогою Брюсселя?
– Так. Це є вимогою багатьох міжнародних документів, які підписала Україна.
І це досить логічно. Якщо ми будемо членами ЄС, а ми є уже членами електроенергетичного ЄС, тому що наша енергосистема має право голосу в європейській енергосистемі. Ми голосуємо за рішення, які є чинними для Португалії, чи для Нідерландів, чи для Іспанії. Це український оператор Укренерго.
То дуже логічно, якщо у нас і енергетичні ринки будуть об'єднані і будуть функціонувати за тими самими правилами, за якими вони функціонують в ЄС. Тому це зобов'язання, яке треба виконати.
Інша справа, що в нас зобов'язання переносяться і часто складно знайти одного відповідального за виконання того чи іншого міжнародного зобов'язання.
Від енергетики можемо просто перейти, як приклад, до перезавантаження правоохоронних органів, ДБР, конкурсів на генпрокурора і прокурорів, реформи СБУ, реформи судів. Усі ці реформи, так само, як і об'єднання ринків, перш за все в інтересах українського суспільства, українців.
Але вони саботуються конкретною групою політиків, яка не зацікавлена або в підвищенні прозорості енергетичних ринків, або у втраті контролю, наприклад, над правоохоронною системою.
– У даному разі це посилення конкуренції на енергетичному ринку. Тобто не зацікавлені…
– У посиленні конкуренції. Більше того, держава матиме менше впливу на функціонування нашого внутрішнього енергоринку, тому що фактично він стає частиною пан'європейського ринку або регіонального європейського ринку.
У цій ситуації уже український енергетичний регулятор не зможе встати не з тієї ноги завтра і сказати, що сьогодні у нас ціна буде 2 грн, а завтра 8.
– Цікава історія. Тобто паспорти ми хочемо об'єднати, щоб безвізовий в'їзд був до всіх країн, а об'єднувати ринки ми не хочемо.
– Паспорти об'єднати хочемо, їздити після завершення війни або після ceasefire по Європі хочемо, а швидкісного режиму дотримуватися не хочемо.
– У цьому випадку ви вважаєте, що європейці на це заплющуватимуть очі?
– Європейцям досить часто розказують, що у нас війна, нам так тяжко робити…
Чому Європа зацікавлена в українській енергосистемі
– Я розумію, але який інтерес європейських країн у тому, щоб до них приєдналася українська енергомережа з усіма нашими проблемами, з війною, з усвідомленням того, що, мабуть, Україні доведеться більше надавати допомогу, ніж отримувати?
– Українська енергомережа вже приєдналася до Європи. Вона спокійно в ній функціонує. Ніяких проблем для стабільності європейської енергосистеми Україна не створює навіть під обстрілами, тому що у нас досить сильна і стабільна енергосистема, треба віддати належне.
Ми бачили блекаут в Іспанії і Португалії в минулому році. Без всяких ракет, просто через спеку і неправильний розрахунок диспетчерами іспанського Укренерго, так би мовити, напруги і різного рівня генерації в системі. Зокрема, співвідношення сонячної і газової.
В Україні після ракетних атак система не гасне. Тому не можна сказати, що це якийсь подарунок з боку європейців. Їм цікаво розширювати свій енергопростір на схід, тому що в такий спосіб вони також можуть отримувати свої бенефіти.
Адже Україна, коли є надлишок електроенергії, може експортувати електроенергію в Європу. У європейців у вигляді України створюється новий ринок збуту їхньої електроенергії. Тобто це взаємовигідний процес.
Те, що вони нас підтримують, наприклад, під час якихось аварійних ситуацій після ракетних обстрілів в нашій енергосистемі, компенсується тими економічними і технічними бенефітами, які європейська енергосистема має від нашого з'єднання.
Об'єднання ринків — це просто логічний наступний крок.
– Ви фактично зараз говорите про стійкість української енергосистеми, яка не колапсує навіть в умовах інтенсивних російських обстрілів.
– Так, вона феноменальна. Я впевнений, що будь-яка європейська енергосистема за таких умов з різних причин, не тільки з технічних, але й з організаційних, уже давно б колапсувала.
Будівництво фізичного захисту для енергетики
– Ви сказали, що зараз значно покращилася ситуація з фізичним захистом наших енергооб'єктів. Тут ми з вами знову повернемося до Міндічгейту. Ми пам'ятаємо ці фрази про те, що “на защиту денег жалко тратить”.
– Пустая трата денег, так.
– У зв'язку з тим, що зараз посилили фізичний захист, все ж таки якісь висновки після Міндічейту зроблено?
– Я думаю, просто бояться вже нічого не робити, побачивши, у тому числі, до чого це призвело минулої зими.
Я не маю конкретних даних, скільки цих споруд збудовано. План був — 200 великих бетонних споруд над різними об'єктами критичної інфраструктури. Це насосні групи водоканалів, це підстанції обленерго, не Укренерго, тобто розподільчих мереж. Це газова інфраструктура.
З тих 200 яка кількість збудована, достеменних даних немає, це закрита інформація. Наскільки можна судити, принаймні частина цих сховищ або збудована, або в процесі фіналізації.
Це не означає, що у нас не буде проблем. Це не означає, що у нас все захищено. Це означає, що рівень захисту буде вищим, ніж минулої зими. Наскільки це нас врятує чи допоможе, сказати складно.
Я більше б звертав увагу на такий фактор, як дефіцит виробництва електроенергії, бо саме від нього у нас бувають ці довгі відключення. Може бути все захищено, але якщо електростанції не працюють, від тієї захищеності толку мало.
Тут у нас дійсно ситуація погана, незадовільна, я б сказав, тому що розгорнуто приблизно 700 МВт газової генерації — це дуже низька цифра.
– Шлюзи так і не відкрили для приватного капіталу, для приватного бізнесу? Держава говорить: війна, під обстрілами наші 15 величезних об'єктів. Вкладайте гроші, будуйте. З нашого боку — ні копійки, але повне організаційне і адміністративне сприяння.
– З одного боку, держава, і це дійсно правда, дуже сильно спростила приєднання до мереж. Взагалі спростила бюрократію, ту кількість документів, яка тобі потрібна, щоб збудувати електростанцію.
В Україні зараз цей режим набагато простіший, ніж, наприклад, в європейських країнах. Тобто тобі треба всього декілька папірців замість трьох десятків для того, щоб збудувати якусь невелику газову електростанцію.
– І землю виділяють, і комунікації?
– Землю виділяють місцеві громади. Тут центральна влада до цього великого відношення не має, але процедури спростили.
З іншого боку, ринком управляють люди Галущенка при цьому. Чи це ситуація, в якій ми побачимо інвестиційний бум? Ні.
– Це виключно через недовіру чи вони створюють якийсь дискомфорт для бізнесу?
– Вони і створюють дискомфорт. Я вже наводив приклад минулого року, коли просто таким волюнтаристським рішенням на вісім місяців призупинили конкурс, який проводили для побудови нової генерації.
– Галущенко тоді ще був на посаді. Зараз вже Галущенко в СІЗО чи вийшов, здається.
– Неважливо, де Галущенко, важливо, що команда його залишилася.
Ми в цьому році бачили декілька дуже суперечливих рішень Національної комісії з регулювання енергетики, де теж люди з його команди зараз управляють. Ці рішення нічим не пояснені, і вони просто створювали такий шок на ринку.
Наприклад, уявіть собі, в один день гранична ціна для електроенергії бізнесу, за якою ви можете продавати — 15 грн, а завтра, наприклад, шість. Хто буде інвестувати в ситуації, коли є така регуляторна невизначеність?
– Тут ми знову до питання НКРЕКП повертаємося.
– Так. Так само, як Національний банк України. Його прозорість, ефективність, репутація важливі для банківського сектору України.
– Це ви натякаєте зараз на скандал з головою Національного банку?
– Ні, я без всякого сарказму. Я кажу, що цей регулятор важливий для банківського сектору. Так само енергетичний регулятор важливий для енергетичного сектору. Це треба розуміти. Увесь ринок орієнтується на нього.
Новий уряд і підготовка до зими
– Пане Володимире, у нового прем'єр-міністра, у нового уряду є повноваження перезавантажити НКРЕКП?
– Такі повноваження є у парламенту. Але парламент ними не користується.
– Парламент взагалі зараз досі у відпустці, так?
– Парламент у відпустці або на перерві, якщо так правильніше сказати. Закон про перезавантаження регулятора лежить в парламенті з початку року.
– Я розумію вашу обережність в цьому питанні, але повірте, тут був народний депутат, пан Давидюк, який сказав, що багато депутатів повернуться з Адріатичного моря з такою гарною засмагою. А зима наближається, а рішення приймати треба.
– Зима наближається, і так мало часу до зими залишилося, що зараз якихось радикальних рішень, які б сильно покращили ситуацію, вже не залишилося. Просто через брак часу.
– Тоді в якому стані зараз новий уряд і новий прем'єр-міністр, на якого вивалили оце все за кілька місяців до початку зимового сезону?
– Це фактично патова ситуація, тому що про Сергія Корецького абсолютно заслужено говорять, що він професійна людина і розбирається в газовому секторі, передусім, і в енергетичному.
Але він же не чарівник. За три місяці підготувати український енергосектор до зими неможливо.
– Коли людина йшла на посаду, очевидно, в нього був план.
– Я не знаю, який у нього був план. Я просто хочу нагадати, як відбулася остання прем'єріада. В неділю, не оголошуючи, так би мовити, війни, без жодного пояснення суспільству, не маючи на це конституційних повноважень, президент Зеленський оголошує, що Свириденко йде у відставку, тому що її треба терміново призначити послом в США. Свириденко пише заяву, хоча могла не писати.
– Хто ж президентові відмовить?
– В принципі, вона могла б йому відмовити. Я маю на увазі з точки зору того, як Конституція пише, а не з точки зору того, як все працює в них.
Але президент сказав, вона написала заяву, парламент її звільнив. У нас з'явився новий уряд. Кастинг на нового прем'єра публічно проводив президент, знову ж таки, не маючи на це ніяких повноважень. І у нас з'явився новий прем'єр-міністр Сергій Корецький. Людина з хорошим резюме, з хорошою репутацією.
Але чи встиг він за ту ніч, яка минула з моменту прийняття президентом рішення перезавантажити Кабмін, до моменту, як Сергій прийняв пропозицію очолити Кабмін, написати план? Я не знаю.
– Відчуваєш себе всередині якогось експерименту, де людей призначають хаотично.
– Мені видається, що ми всередині мультика. Нам показують мультик. Цей мультик про те, що ми тут перед зимою перезавантажили Кабмін для того, щоб відправити Свириденко послом в США, а вона взяла і відмовилася. Отакий цікавий поворот сюжету. Тепер посла в США у нас немає, але Кабмін уже перезавантажений. Федорова ми теж на міністра оборони перепризначати не будемо. Так співпало.
Ціна цього мультика полягає в тому, що підготовка до опалювального сезону фактично розбита тепер на дві частини. Перша частина — та, яку виконував уряд Свириденко, друга частина — та, яку буде довиконувати уряд Корецького.
Якщо у нас буде складна зима, то претензії до Свириденко нам буде складно з вами, як суспільство, пред'явити, тому що вона може сказати: "Дивіться, мене в липні звільнили. Ви від мене що хочете?"
До Корецького також претензій не може бути багато, тому що він може сказати: "Слухайте, я тільки в липні прийшов".
– На Михайла Федорова з самого початку навісили все, що можна було навісити. Починаючи від проблем ТЦК, мобілізації, роботизація, збільшення кілзони з нашого боку. Все, що можна. Людина менше ніж півроку пропрацювала, її відправили у відставку. Так і сказали: "Не впорався, те не зробив". Сергій Корецький — він же розумна людина, ви ж це підтверджуєте. Він же розуміє, що не в його інтересах просто спалитися, щоб потім сказали: "Ну, не зміг".
– Не знаю обставин, за яких він погодився, чесно. Мені здається, що це дійсно роль, яка буде надзвичайно складною. Якщо зима буде холодною, негативу не уникнути всьому Кабміну, прем'єр-міністру, всім.
– Але це погана практика, коли прем'єрка, яка пішла у відставку, завжди має варіант сказати: "Мене ж відправили у відставку. Я наполегливо працювала". А прем'єр, який прийшов, сказав: "Мене поставили, коли вже пізно було приймати якісь управлінські рішення".
– Тому у нас з вами є хороший альтернативний варіант. Питання адресувати тій людині, яка цю кадрову перестановку зробила. Як варіант. Президенту Зеленському. Хай бере на себе відповідальність тоді за підготовку до опалювального сезону.
– Ви ж розумієте, що від цього легше країні не буде.
– Країні легше не буде, але країна і влада, до речі, під тиском цієї відповідальності зможуть певні висновки зробити. Принаймні на це буде якась надія.
Зеленський не може призначити Свириденко керівницею "Нафтогазу"
– Щодо призначень. Ви з іронією говорите, що от Юлію Свириденко хотіли відправити амбасадоркою в Сполучені Штати Америки, вона відмовилась з якихось причин. Але її вже призначили головою "Нафтогазу" чи ще ні?
– Це взагалі цікава історія. Це продовження цього мультика, новий сюжет, нова серія. У чому справа? Окрім волі президента, у нас в Україні є законодавство. Воно, звичайно, вторинне.
Це законодавство говорить, що керівника "Нафтогазу" призначає не президент у своєму кабінеті, його призначає Наглядова рада "Нафтогазу". Це, до речі, наслідок реформи корпоративного управління, яке теж є нашим міжнародним зобов'язанням, якщо ми хочемо стати частиною цивілізованого світу.
Якщо ми хочемо рухатися, умовно кажучи, до моделі Норвегії, а не до моделі Туркменістану, то в таких країнах, як Норвегія, Велика Британія, Сполучені Штати, президент чи прем'єр-міністр не призначає голів енергетичних компаній.
– У Наглядовій раді "Нафтогазу" є представники і іноземці, так?
– Іноземці і представники держави, яких меншість. І от Наглядова рада повинна призначити керівника "Нафтогазу". Вона зараз призначила виконуючого обов'язки. Це Сергій Федоренко, який був заступником або членом правління цієї компанії за керівництва Сергія Корецького, який пішов у прем'єр-міністри.
Чомусь хтось вирішив, що Юлія Свириденко повинна очолити "Нафтогаз". Цей хтось поза Наглядовою радою, очевидно. Тому що Наглядова рада з пресою, як ви розумієте, часто не спілкується, і в Telegram-канали це побажання злити навряд чи могла.
Тобто хтось десь поза Наглядовою радою вирішив, що Юлія Свириденко, щоб вона не ображалася, піде керівницею "Нафтогазу". Я зараз не оцінюю, наскільки хорошим керівником "Нафтогазу" буде Юлія Свириденко.
– Чому? Це теж важливо оцінити.
– Важливо перш за все оцінити процес, як це все відбувається. З моєї точки зору це відбувається поза законодавчим полем. Тобто незаконно комусь призначати Свириденко, Біла Гейтса, Ілона Маска чи будь-кого головою Нафтогазу, окрім Наглядової ради. У нас є закон чи ні? Питання.
Чи ми робимо якісь політичні подарунки у вигляді посад в держкомпаніях, чи ці держкомпанії повинні очолюватися людьми, яких на конкурсах взагалі-то відбирають? Це теж друге питання.
Третє питання, наскільки Юлія Свириденко буде хорошим керівником "Нафтогазу". Тут я би сказав сказав "50 на 50". Я не вважаю, що вона найгіршим була би керівником. Вона не має досвіду саме в цій галузі безпосередньо, але вона була прем'єр-міністром. Вона, звичайно, розуміє всі проблеми Нафтогазу, його значення для економіки, для енергетичного сектору. Тобто вона б змогла ним керувати, але питання в тому, як її туди намагаються призначити. Це неправильно.
Чому в Україні не приватизовують держкомпанії
– Ви чули такі ідеї, що Україні "Нафтогаз" взагалі не потрібен?
– Я би сказав так, що приватизація всіх державних компаній, окрім, можливо, природних монополій… Природні монополії — це ті компанії, яким не можна через технічні причини створити конкуренцію. Наприклад, обленерго. Ви ж не побудуєте ще одну електромережу в регіоні, щоб Черкасиобленерго конкурувало на тій же самій території з іншим оператором. Це надто дорого і неефективно.
Крім природних монополій, приватизувати можна все. Чому це не робиться? Не тому, що ці українські компанії зараз мало коштують, їх не можна дорого продати. З моєї точки зору, це не робиться через те, що державні компанії, по-перше, забезпечують політичні певні цілі різних адміністрацій.
Наприклад, Нафтогаз продає газ за регульованими цінами Теплокомуненерго. Влада боїться відпускати ці ціни до ринкового рівня через те, що боїться падіння своїх рейтингів. Тому "Нафтогаз", так само, до речі, як і "Енергоатом", слугує інструментом утримання рейтингів чинної влади.
– Через занижені тарифи ви маєте на увазі?
– Через тарифи, так. Через те, що ці компанії фінансують тарифи. Друга причина полягає в тому, що нам показав Міндічгейт. Це кормушки.
Я не кажу, що "Нафтогаз" — це кормушка. Там була проведена досить глибока реформа ще в 2015-16 році, але загалом домінування і величезна кількість державних компаній в різних сферах, не тільки в енергетичній, в українській економіці, — це здебільшого наслідок бажання керувати кормушками, за дуже рідкісними виключеннями.
Тому приватизація, не конкретно "Нафтогазу", а взагалі держкомпаній, де це є можливим, де вони не є якимись стратегічними природними монополіями, була б правильною ідеєю. Це наблизило би нас до цивілізованого світу, з одного боку, а з іншого боку — забрали би в політиків інструмент збагачення.
– У нас нещодавно був в ефірі генерал Сергій Кривонос. Він пояснив централізовану функцію Укроборонпрому, як таку надбудову над компаніями-виробниками в сфері оборони. Компанія в структурі Укроборонпрому, якщо я не помиляюсь, 17% платить свого бюджету на гору. Якби кожна компанія ці 17% на дрони відправляла, на розвиток виробництва, а не на утримання якихось функціонерів, це було би краще для країни чи гірше?
– Для країни було би краще, якби всі ці компанії, які принаймні працюють на одному і тому ж продуктовому ринку, конкурували між собою. Тоді ефект був би не в 17% зекономлених витрат, а в тому, що ці компанії були би змушені, конкуруючи між собою, розвиватися, економити ще більше витрати, винаходити більш конкурентоздатні продукти.
Давайте відповімо собі чесно на одне питання. У нас індустрія дронів — це ринок десятків приватних компаній, якщо не сотень, правда?
Ми змогли б, як держава, створити таку саму ефективну екосистему і стати світовим лідером в дронах, якби ми створили державний УкрДронПром, поставили туди якогось кума чи друга президента? Що би було?
– Я точно можу припустити, що у такого керівника особисто все було б дуже добре.
– За керівника можемо не переживати. Що було би з дронами? І що було би з нашими Силами оборони?
– Я думаю, що нам би розповідали, що, ви ж розумієте, в такі стиснені строки, в умовах війни, це зробити дуже важко.
– Деякі казали би, що це вони працюють на Росію, що вони підривають основи національної безпеки і заводили би на них кримінальні справи за статтею державна зрада.
У найбільш чутливому і важливому для нас секторі оборони створена екосистема з десятків і сотень приватних компаній. Чому те саме не можна зробити в енергетиці? Я не знаю.
– Досі не можна?
– Та можна. Бажання треба.
– Важко зрозуміти раціонально, що якісь люди Галущенка сидять і всю країну ставлять на межу виживання. Невже немає сил в країні з усіма спецслужбами, ДБРами з цим розібратися?
– Така сила є. Президент України.
– Знову ми з вами повертаємося до царя-батюшки.
– Я про інше вам хочу сказати. Сам по собі Галущенко, Міндіч — це ніхто і звати їх ніяк. Вони мали вплив і владу тільки у зв'язку з тим, що цю вплив і владу їм делегував президент.
Ми знаходимося в екзистенційній війні, ми не можемо шляхом виборів змінити владу. Якщо ми говоримо про якісь реально серйозні реформи, то це може бути здійснено, якщо суспільство певним тиском змусить владу це робити.
– Та ми ж створили десятки інституцій. БЕБ, ДБР, НАБУ, САП, НАЗК.
– НАБУ та САП свою функцію виконують. Вони уже пересаджали майже всіх п'ять-шість ефективних менеджерів, на яких трималося державне управління ще рік тому.
Але НАБУ і САП не можуть виконати функцію державного управління за систему цього державного управління. Вони не можуть замість влади прийняти рішення змінити регуляції в енергетичному секторі, побудувати децентралізовану генерацію.
– Але новоприйнятий призначений прем'єр має себе усвідомити прем'єром, а не помічником президента з економічних питань.
– Має. Подивимось.
– Яких ще повноважень не вистачає прем'єрові?
– Ми подивимось, як складеться. Яких повноважень йому вистачає чи не вистачає. Життя покаже.
Найбільше питання, яке є насправді важливим в контексті, в тому числі, наступної зими, повертаючись до опалювального сезону, полягає в тому, наскільки команді Сергія дадуть можливість робити зміни. Наскільки він зможе ці повноваження отримати.
Тому міністри Кабміну, крім міністра економіки, наскільки я можу судити, це не люди з його команди.
– Владу, як правило, не дають. Ви ж це чудово знаєте.
– Подивимось, чи зможе він її взяти. Я щиро йому зичу, щоб в нього це вдалося.
Як мінімізувати наслідки наступної зими
– Повернемось до позитиву, попри всі наші проблеми, ви сказали, що українська енергосистема, мабуть, найстійкіша на всьому континенті. Що ми зараз встигаємо зробити, щоб мінімізувати дуже тяжкі наслідки наступного зимового сезону?
– Провести комплекс відновлювальних робіт після минулорічних зимових обстрілів, з урахуванням тих обстрілів, які ж продовжуються і весною, і влітку. Тобто відновлення пошкоджених об'єктів,частково захист.
Я щиро сподіваюся, що у нас в цьому році буде краще з оснащеністю лікарень, котелень, каналізаційно-насосних станцій в містах дизель-генераторами.
Вони давно оснащені ніби, але ці дизель-генератори просто мають працювати. Мають бути підключені, заправлені оливою, дизелем, обслужені, тобто готові до роботи.
Ще є два-три місяці для того, щоб попідключати подаровані нашими донорами, партнерами західними, електростанції, які досі стоять під парканом.
– Тут є ще одна проблема. Нещодавно московити спалили один з наших великих складів з гуманітарною допомогою від наших партнерів. У мене є ці фото, де рядочками стоять потужні спалені генератори. Як же шкода мені було дивитися на це, розуміючи, що ці генератори мали б давно бути роззосереджені по Україні.
– Вони мали бути розставлені просто по об'єктах, які ці генератори мають живити в разі відключення зовнішнього енергопостачання. Це очевидно. Але тут питання навіть не в генераторах. Їх навезли десятки тисяч направду в Україну різної потужності.
Тут більше питання в електростанціях, тобто в більших одиницях обладнання, більш потужних, від 1 МВт і вище, які передані не для забезпечення аварійного живлення, умовно, котельні, а для того, щоб працювати в енергосистему. Дуже багато цих подарованих електростанцій досі не підключено.
– Якщо ворог влупить знову по якомусь складу, це може бути знищено.
– Може, але вони не всі на одному складі. Основний ризик полягає в тому, що про них знову забудуть. І на наступну зиму вони знову будуть стояти під парканом, коли у нас будуть відключення.
Підготовка Києва до зими: побудовано 3% нової генерації
– Котельні будуть, закорема в Києві?
– У мене немає надійної інформації, чесно скажу, про котельні в Києві. Наскільки можна судити з уривків інформації, які долітають, щось будують.
Але для мене важливо не те, скільки будують, як стараються, а важливо, скільки МВт тепла ці нові котельні готові виробляти вже зараз або готові будуть готові виробляти станом на 1 листопада. Побачимо.
– А локальні котельні, ми ж розуміємо, що це тепло в домівках людей
– Це такий резерв живлення теплом багатоквартирних будинків, які зараз живляться від трьох централізованих величезних ТЕЦ в Києві: ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 і Дарницька, які були пошкоджені ще минулої зими. Які з 22-го року постійно знаходяться під вогневим впливом ворога. Ясно, що наступної зими так само будуть уражені, так само будуть атакувати.
– Мене тут тривожить, що риторика, зокрема, керівництва столиці більше схиляється до того, щоб всі собі шукали якісь запасні аеродроми і кудись виїжджали. Я собі не можу уявити, що багатомільйонний мегаполіс можна кудись розосередити.
– Неможливо розосередити такий мегаполіс, як Київ. Навіть в перші тижні війни в Києві все одно залишалося до мільйона жителів. Навіть тоді Київ не можна було розосередити, хоча купа людей виїжджала.
Проблема в тому, що київська влада стверджує, що у них є 60 МВт нової генерації побудовано в Києві. Цих нових децентралізованих когенераційних установок. Споживання Києва взимку до 2000 МВт. Окей, у вас є 60. Це 3% від споживання міста.
У такій ситуації заклики шукати собі запасні аеродроми виглядають ще більш лякаючими, тому що якщо у нас 60 МВт з 2000 навантаження, то це загрозлива ситуація і ми розуміємо, що Київ знову ж таки залежить від зовнішніх джерел. Від трьох величезних ТЕЦ і від національної енергомережі, в якій також може бути дефіцит.
– Натомість розв'язки і дороги будуються досить активно. Гроші є.
– Гроші є в Києві, а є ще центральна влада, яка відповідає за розгортання розподіленої генерації. Центральна влада, наприклад, витрачає гроші на кешбек. На безплатні 3000 км подорожей Укрзалізницею, яка теж фінансово знаходиться в дуже скрутній ситуації. На Вовину 1000. Тут мені здається паритет.
– Паритет, але не хочеться себе заручником відчувати, коли місцева влада не знаходить спільної мови і відсутня координація з центральною владою. Це взагалі не має бути причиною непідготовки до зими.
– Звичайно. Тут питання у тому, на кому більше відповідальності. Не тому, що в мене є більше симпатії чи антипатії до когось, але об'єктивно більше відповідальності на центральній владі.
Питання насичення енергосистеми новою генерацією — це питання рівня центральної влади. Коли ми кажемо, що в межах плану стійкості кожне місто саме собі повинно побудувати якусь кількість електростанцій, це неправильна постановка питання.
Розумієте, ми працюємо в єдиній енергосистемі, ми живемо в єдиній енергосистемі. Немає окремої енергосистеми Києва, окремої енергосистеми Житомира. Це все єдиний котел.
Зараз наша студія живиться одночасно з усіх електростанцій України. І з маленьких, і з великих. Тому що ми всі в єдиній енергомережі. І сказати, що якийсь окремий сегмент цієї енергомережі повинен зробити у себе локальний комунізм, воно так не працює.
Тому центральна влада повинна задавати тон, повинна бути координатором, мати ініціативу, простягнути цю руку місцевій владі, не тільки київській. Місцевій владі в цілому. І знайти механізм, як ця нова генерація, ці котельні в кожному місті, яке того потребує, будуть розгортатися.
Мати якусь стратегію. Не 25 планів стійкості, а національний план. Він не має бути на один рік, тому що за один рік неможливо його реалізувати. Так би мало бути.
Зараз у нас виходить таке перекидання відповідальності. У квітні, коли вже пізно готуватись до наступної зими, президент збирає РНБО і каже: "Так, всім підготувати плани стійкості. Всі підготували, всі молодці, окрім Києва. У Києва поганий план стійкості. Ми його затвердимо в серпні тільки, тому що ми не любимо мера Кличка. І потім мені будете звітувати, як ви виконали свої плани стійкості".
Якщо центральна влада думає, що управління виглядає так, то вона глибоко помиляється. Результат буде такий самий, як минулої зими.
– Споживач, який тумблер вимикача вмикає, не розбирається, чи з державної електростанції прийшла електроенергія, чи це приватний бізнес набудував. Йому ж байдуже, правда? Як відкрити зараз цей шлюз? Пояснити, що від держави навіть грошей не потрібно.
– Насправді роль споживача, громадянина полягає в тому, щоб просто бути обізнаним з тим, як це працює хоча би в загальних рисах. 10-15 років тому ми з вами включали світло в оселі і дійсно мали розкіш не думати і не розуміти, а що там за тим вимикачем, який величезний світ складний за тим вимикачем. Зараз такої розкоші, мені здається, немає.
Те, що ми з вами говоримо детально, як це все працює, що треба робити, що повинна робити центральна влада, що вона повинна перестати робити, що повинна робити місцева влада, — це ця суспільна обізнаність. Вона сама по собі стимулюватиме політиків робити принаймні частково ті речі, які потрібні, а не ті, які їм хочеться.
– Ви думаєте, що ці величезні об'єкти ще радянського зразка можна замінити новою інфраструктурою?
– Без проблем. Тут немає абсолютно ніяких навіть сумнівів. Я вам наведу простий приклад. Київ розділений на теплові райони, райони теплопостачання. У Дарницької ТЕЦ свій район теплопостачання. Вона забезпечує певну кількість будинків навколо себе. ТЕЦ-5 на Видубичах — свій тепловий район, ТЕЦ-6 — свій.
А є умовний район в Києві, який забезпечують 180, по-моєму, котелень маленьких. Живучи в одному чи іншому районі, коли все нормально, ви, як споживач, не відчуєте ніякої різниці. Просто це інший формат забезпечення теплом.
Так само з електроенергією. Немає ніякої проблеми, збудувавши 1000 маленьких електростанцій по 2,5 МВт, отримати ті самі 2,5 тисячі МВт, які дає зараз вугільна генерація невеликих радянських ТЕС. У чому проблема? Немає проблеми.
