Ліна Костенко народилася 1930 року в м. Ржищів Київської області в родині вчителів Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенко. 1936 року родина переїхала з Ржищева до Києва. Того ж року батька Ліни Костенко засудили до десяти років концтаборів як "ворога народу".
З 1937 по 1941 р. Ліна навчалася у школі № 100 у робочому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина.
Гітлерівські війська, що відступали в 1943 році, спалили школу разом із селищем. Своєму життю на Трухановому острові Ліна Костенко згодом присвятила вірш "Я виросла у Київській Венеції".
Потім майбутня поетеса навчалася у київській середній школі №123 на Куренівці. В 1945 році школу відвідав нарком освіти УРСР, відомий поет П. Г. Тичина, якому учениця подарувала свою рукописну збірку поезій.
Перший вірш Ліни було опубліковано у дитячій газеті "Зірка" у 1946 році. Після закінчення школи Костенко навчалася у Київському педагогічному інституті, а потім – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила у 1956 році.
Справа в тому, що Ліна Костенко захоплювалася філософією та хотіла вивчати її у Київському університеті. Але, як доньці "ворога народу", у прийомі до ВНЗ їй відмовили.
Ліна Костенко з батьками та братом. Фото з відкритих джерел.
Кар'єра
Після закінчення Літінституту Ліна Костенко приєдналася до руху "шістдесятників", що і вплинуло на її подальше життя.
До 1956 року вона вже мала у своєму активі три поетичні збірки. Тим часом книгу "Зоряний інтеграл" заборонили до друку через політичну позицію авторки.
Однак молоду поетесу це не зупинило. Костенко, як і багато "шістдесятників", почала друкувати вірші в так званому "самвидаві". З-під її пера з'явилася наступна збірка віршів "Княжа гора", яку офіційна влада знову заборонила друкувати.
Ліна Костенко. 1948 рік. Фото з відкритих джерел.
1965 року поетеса разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами підписала лист-протест проти арештів українців.
1967 року Ліну Костенко висували на здобуття Нобелівської премії разом із Павлом Тичиною та Іваном Драчем. Але, про це стало відомо набагато пізніше зі списків , оприлюднених у 2017 році.
1968 року поетеса написала відкритий лист до газети "Літературна Україна" на захист В'ячеслава Чорновола.
Ліна Костенко приходила на суди до дисидентів, яким інкримінували антирадянську діяльність та пропаганду. Вона також брала участь у протестах проти введення радянських військ до Чехословаччини у 1968 році.
Ліна Костенко із соратниками "шістдесятниками". Фото з відкритих джерел.
Після цього ім'я поетеси більше не згадували у пресі. Твори Ліни Костенко заборонили друкувати. Таким чином, 16 років поетеса була змушена писати "у стіл".
Після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році вона неодноразово відвідувала зону відчуження та брала участь у експедиціях.
Твори Ліни Костенко стали відомими після набуття Україною Незалежності. Вони були включені до шкільної програми і тепер стали вже класикою.
У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.
Ліна Костенко, незважаючи на свою популярність, веде затворницький спосіб життя і рідко з'являється на публіці.
Сім'я
Поетеса була одружена двічі. Перший чоловік: Єжи-Ян Пахлевський (1930-2012), польський письменник, однокурсник Костенко під час навчання у Московському літературному інституті імені О. М. Горького.
Другий чоловік: Цвіркунов Василь Васильович, керівник Київської кіностудії імені Довженка у 1960-х роках.
Діти: дочка: Пахлевська Оксана Єжи-Янівна - культуролог. Син: Цвіркунов Василь Васильович-молодший (народився 28 травня 1969 року) - програміст.
Нагороди, звання та премії:
– Почесний професор Національного університету "Києво-Могилянська академія".
- Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002)
- Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (1987) - за роман "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність".
- Премія Петрарки (Італія, 1994)
- Міжнародна премія імені Олени Теліги (2000)
- Відзнака Президента України (1992)
- Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000)
Президент України Віктор Ющенко представляв Ліну Костенко до звання "Герой України", але від нього поетеса відмовилася, заявивши: "Політичної біжутерії не ношу".
У травні 2024 року Ліна Костенко удостоєна звання "Почесний громадянин Києва".
Ліна Костенко з мером Києва Віталієм Кличком та головкомом ЗСУ Валерієм Залужним. Травня 2024 року. Фото з відкритих джерел.
Цитати:
Про росіян:
"Це імперія давня-давня, народ невільний. У мене ніколи не було жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян терпіти не можу".
"Доля не посміхається рабам!"
"У кожної нації свої хвороби. У Росії – невиліковна".
"Нації гинуть не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову".
Про Україну та українців:
"Ми унікальна нація. У нас землеробів морили голодом. Режисери ставили вистави у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А в нас є".
"Все наше життя, це очікування найгіршого і надія на краще".
"А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. Нею пройшли всі ковзанки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим загартуванням. В умовах сучасного світу йому немає ціни".
"Бо хто за що, а ми за незалежність".
"Кожному поколінню сняться свої кошмари".
"Настала якась собача старість ідей. Ніхто нічого не бажає. Ніхто нізащо не бореться. Тільки наші політики за владу над нами".
"У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст".
Творчість:
Найвідоміший та єдиний прозовий роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого".
Поема "Маруся Чурай" лягла в основу однойменної п'єси, яка з успіхом йде в Київській опереті.
Твори Ліни Костенко перекладено англійською, білоруською, естонською, італійською, литовською, німецькою, російською ("Книга обраних віршів", переклад Василя Бетаки, Париж, 1988 р.), словацьку та французьку мови.
