Народився 13 березня 1960 року у Станіславі (Івано-Франківськ).
Навчався в спеціалізованій школі № 5 з поглибленим вивченням німецької мови.
У 1982 році закінчив у Львові редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту. У 1991 році закінчив вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві.
Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «Станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма.
Сторінка Юрія Андруховича в Facebook.
Кар'єра
Свою трудову діяльність почав газетярем, потім служив в армії.
1985 року разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу «Бу-Ба-Бу», яка одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту.
Наприкінці 1980-х відомий як активний діяч щойно створеного Народного Руху України.
З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його номерів.
Творча кар'єра
З 1991 року публікується у великих літературних журналах України. Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для Мертвого півня» (2004), романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), книг есеїв: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в сирі» (2006), «Тут похований Фантомас» (2015).
У 1990-х роках разом з Ю.Іздриком видавав «часопис текстів і візій» «Четвер» (1991–1996; перший в Україні постмодерністський журнал). Головний редактор літературного альманаху «Потяг 76». Протягом кількох років вів рубрику «Парк культури» у щоденній газеті «День» (Київ).
У 1994 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича.
У 1989 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий до Спілки письменників України, у 1991 році — за ідейними переконаннями вийшов зі складу Спілки разом з кількома колегами, ініціював створення Асоціації українських письменників, став її віце-президентом (1997–1999).
Юрій Андрухович. Фото: Facebook
У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли 4 книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», книга есеїв «Дезорієнтація на місцевості».
Естетичні погляди «станіславської» літературної школи, лідером якої є Андрухович, відбиті на сторінках культурологічного журналу «Плерома» (заснована в 1996 Володимиром Єшкілєвим). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ).
Автор п'ятого перекладу українською мовою п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра (журнал «Четвер» № 10, 2000), а також антології перекладів американської поезії 1950-60-х років «День смерті пані День» (2006).
Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, навіть порівнюючи його за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами й мовою есперанто.
У російському перекладі видана невелика збірка віршів (пер. А.Макарова-Кроткова та І.Кручика, «Дружба народів», поч. 1990-х); роман «Рекреації» (пер. Ю.Ільїн-Король, «Дружба народів», № 5, 2000).
Громадська діяльність
Юрій Андрухович активно займається громадською діяльністю. Підтримує європейську інтеграцію України.
У січні 2010 року група літераторів (Юрій Андрухович, Андрій Бондар, Сергій Жадан і Лесь Подерв'янський) започатковали громадську кампанію, кінцева мета якої відміна закону «Про захист суспільної моралі».
У листопаді 2011 року Андрухович в ефірі ток-шоу «Портрети з Сергієм Дорофеєвим» на 5 каналі заявив що, державні органи хочуть контролювати шляхом заборон приватне життя громадян:«Мені здається, що все це заборонне законодавство спрямоване перед усім на створення корупційного простору, тобто ніхто ж не збирається дотримуватись заборон, насправді починають всі думати як їх обходити, а обходять це вони через корупцію».
Виступав за звільнення з російського ув'язнення незаконно засудженого українського режисера Олега Сенцова.
9 листопада 2021 року Андрухович прочитав Радіодиктант національної єдності (уривок зі свого нового роману).
Скандали
Після приходу до влади в Україні Віктора Януковича Юрій Андрухович зробив резонансну заяву: «Якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, „помаранчеві“, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, бо сьогодні їхні сидять при владі в Києві».
Ця заява була негативно сприйнята в українському суспільстві. Письменник зазнав жорсткої критики.
4 січня 2015 року деякі раніше розкритиковані фрази Андруховича були наведені у програмній заяві «Правого сектора» «За національну відповідальність інтелігенції!» , яка миттєво викликала бурхливий резонанс у десятках ЗМІ. Літературознавці й історики відзначили, що ця заява ПС своїми назвою, духом та стилістикою наче пародіює розгромні статті сталінських часів.
Юрій Андрухович. Фото: Facebook
Юрій Андрухович є активним критиком Володимира Зеленського.
Цікава інформація
Володіє українською, російською, польською, англійською та німецькою мовами.
Нагороди
Лауреат літературної премії «Благовіст» (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006).
Сім’я
Дружина Ніна Миколаївна (нар. 1959); дочка Софія (нар. 1982) і син Тарас (нар. 1986); онука Варвара (нар. 2008).
Цитати
Про Володимира Зеленського:
«Тепер ми маємо когось, хто, на мій радикальний погляд, просто виконує московську програму. У нас популярна думка: Зеленський хоче добра Україні, він не проросійський, він просто недосвідчений. Ні, він виконує московську програму. І цей проєктрозпочався ще років п’ять тому».
«Ми йдемо до дуже жорсткого авторитаризму, у нас буде вождь. Він вже є, чоловічок низького зросту, комік. Тобто коміки приходять до влади, але ми перестаємо сміятися».
Про культуру:
«Кінематограф зараз "загинається", він стане "95-м кварталом".
Про свою присутність у політиці:
«Я дуже ненадійний. У політичному сенсі. Не можу підкоритися волі фракції, говорити те, що вони говорять, знаючи, що це неправда. Також неможливо бути незалежним депутатом, який сам по собі».
Про Святослава Вакарчука:
«Славко – хороша людина. Скажу чесно, для мене він не авторитет як музикант. А як політик – взагалі ні».
Про любов:
«Любов – це єдина сила, котра якось утримує все на плаву. І без неї існування втрачає не тільки зміст, а й перспективу».
«Бо різновидів любові є, на щастя, безліч, а можливостей її відчути — ще більше».
Про український опір:
«Опір злу є категоричним виявом людського в людині. Мистецтво також є категоричним виявом людського в людині. Опір і мистецтво взаємно доповнювані».
Про українців:
«Те, що українські люди знову почали вірити в себе і створили на Майдані особливу модель суспільства з надзвичайною самоорганізованістю, жертовністю, безліччю прекрасних креативних ідей, цього вже не замовчиш і не викреслиш».
Філософські думки:
«Прощання з молодістю не таке вже й трагічне, якщо слідом за нею починається зрілість”.
«Смерть обов’язково вдирається туди, де не вистачає любові».
«Шлюб — це вдале поєднання міри спілкування з мірою розуміння».
«Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов’язково з нами стається. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так».
