Пісні гурту "ТІК" — це переважно про оптимізм, іронічний погляд на життя та бойовий дух. Лідер колективу Віктор Бронюк в інтерв’ю "Апостроф Lime" розповів про діяльність під час війни та поміркував, чому українці через свою недалекоглядність вкотре проходять всі кола пекла.
Читайте також: Показала, як треба вигризати перемогу: українські зірки привітали Ольгу Харлан з медаллю на Олімпіаді.
- Вікторе, за час війни шок, стан афекту, емоційні гойдалки змінилися сухою думкою, що ця війна надовго. На вашу думку як історика, українське суспільство доросло до чіткого розуміння, що зі "старшим братом" і "рускім міром" треба зав’язувати? Чи ми і надалі рухатимемось по спіралі, коли все повторюється?
- Це питання не останніх двох років, воно тягнеться сторіччями. В нас глибоко в’їлося псевдобратерство, добросусідські відносини, а м****ль цьому добре підіграє і на це тисне. Як би мені цього щиро не хотілося, суспільство ще не доросло. І ми не зробили висновків навіть з цієї жахливої війни. Не знаю, що має відбутися, аби люди зрештою зрозуміли, що нам раз і назавжди треба відірватися від московської пуповини, цінувати свою мову, культуру, бо як маємо — не бережемо, а втративши — плачемо. Тому треба зробити переоцінку. Розпочинати треба з себе, зі своєї голови, а потім масштабувати на країну.
Віктор Бронюк
- Як війна вплинула на Вас як творчу особистість, яка завжди мала принципову позицію?
- Чітке розуміння ситуації у мене було ще зі студентських часів. Я завжди спілкувався українською мовою і усвідомлював, що рано чи пізно на нас чекає війна. На той момент все це виглядало, як маразм, тому що ніхто не хотів у це вірити. Але є закономірні речі, коли ми самі кличемо "рускій мір" — це таке падло, що й кликати не треба, воно саме лізе. В 2014 році я дуже емоційно все пережив, навіть захворів, не хотілося вірити, що в XXI сторіччі можливі такі речі. Людство пережило дві страшенних світових війни і стало на поріг третьої. Тому в 2022 році це було своєрідне щеплення. За кілька днів до повномасштабного вторгнення я почав говорити з рідними, що буде війна. Дружина обурювалася, мовляв, в істориків у всіх параноя. Але насправді є якась сукупність факторів, які формують реальність.
Читайте також: У мережі показали нові фото Меган Маркл: який вигляд зараз має дружина принца Гаррі.
На початку війни я записався до територіальної оборони. Займався логістикою, забезпеченням комунікації. Про творчість на той момент ніхто не говорив, бо перші шість місяців було багато роботи по військових напрямках, ми ніде не виступали, хіба що малим складом на пунктах чергування наших захисників для підняття морального та бойового духу. Кілька учасників колективу також були мобілізовані. Згодом ми почали організовувати благодійні концерти та виступати в гарячих точках. Наразі кілька учасників колективу наразі продовжують перебувати в ЗСУ, це наш клавішник Євген Зиков і бас-гітарист Олександр Клименко. Тому поки що по можливості ми збираємось на репетиції.
"ТІК" - це коли киплять емоції
- Пісня — це дуже потужна зброя. Ваші твори можуть як розчулити (зокрема "Журавлі"), так і вселити оптимізм та налаштувати на перемогу ("Люби ти Україну", "К***пи"). Як це, створювати музику і писати пісні під час війни?
- Пісня — це передусім емоція. Пісня "Журавлі" — сумна, а наш гурт завжди себе позиціонував як найсвятковіший гурт. Зрозуміло, що зараз не до свят. Ми розуміли, випускаючи пісню, що, можливо, і вона не на часі, бо є суспільна домовленість, що втрат багато, кожного дня захисники гинуть, обороняючи наші території. Але вона пробирає і не залишає байдужим нікого. З іншого боку такі пісні, як "Любити Україну", "К***пи" заряджають бойовим настроєм. Нещодавно я спілкувався зі своїм товаришем, який виконує бойові завдання на Донеччині. І він каже: "Ти знаєш, ми включили собі на повторення "К***пи" і десь дві години палили їхні танки і живу силу". Або ж коли дорослі дядьки телефонують і дякують за пісню "Донечка", яку слухають і плачуть, бо рідних дітей вони не бачили хто рік, а хто більше. Це емоція, яка збирає тебе до купи, коли ти емоційно вигораєш.
Наші пісні допомагають військовим виходити з пригніченого стану та працювати продуктивніше.
"А чому ми вас маєм питати, як жити на власній землі?!"
Читайте також: Колишня дружина Узелкова відповіла, чи вільне її серце і чи планує вдруге вийти заміж.
- З якими емоціями та історіями Ви повертаєтеся з фронту, після концертів та спілкування з військовими?
- Коли повертаюся з фронту, емоції різні. Історій також дуже багато. Ще в 2015 році, коли я приїжджав до своїх друзів, які стояли на відстані 800 метрів від злітної полоси в Донецьку, ми не горіли бажанням туди їхати. Але вони дуже просили, і ми поїхали, поспілкувалися, фотографувалися, поїли борщу, поспівали. І все. Я їхав з переповненими емоціями, бо бачив, як люди з втомленими обличчями щиро посміхалися, фотографувалися і ділилися радістю з рідними. Було й таке, містичне. Коли ще в 2014 році я придбав дві перші автівки для наших захисників, хлопці надсилали відео, коли навколо розтрощена вся техніка і стояли лише саме ці дві автівки, які вціліли. Хлопці казали, що це якась містика і такого не буває. І ти розумієш, що вони починають вірити в щось добре і світле. І ти робиш далі справи з чистим серцем. І такі історії надихають та мотивують.
- Зараз збором коштів, закупівлею дронів, автомобільної техніки, тралів для перевезення габаритного вантажу, а також інших важливих речей для воїнів займаються і пересічні люди, і знаменитості. А чи були у Вашій практиці трешові ситуації, які Вас демотивували та розчаровували?
- Були. Пам’ятаю, коли ми укомплектовували один з підрозділів засобами захисту, аптечками натівського зразка, ці речі дуже важко було вибити. І це ми зробили за умови, що хлопцям потрібно буде навчатися, як користуватися цими засобами, бо неправильно накладений джгут чи неправильно використаний кровоспинний засіб може зашкодити. А тобі кажуть: "Не хочете допомагати як нормальні волонтьори, то ідіть нахрен". А було і таке — коли привозиш речі першої необхідності, а через два-три тижні приїжджаєш, а вони просто валяються невикористані. Різне було: щось розчаровувало, щось підказувало, що робити треба по-іншому. Але беззаперечним є те, що історій, які позитивно надихали, значно більше.
Читайте також: Більше не асоціюю себе з артистом: Коля Сєрга заявив, що не хоче повертатися на сцену.
- Зараз усі фонтанують критикою знаменитих особистостей, які чкурнули в країну-агресорку на заробітки. І ми можемо говорити не лише про Ані Лорак та Таїсію Повалій, це і режисерка Оксана Байрак, і хореографиня Тетяна Денисова, і комік Антон Лірник та інші. Як Ви вважаєте, цими людьми керують лише споживацькі інтереси чи проблема криється значно глибше?
- Мені важко пояснити їхні вчинки. Хтось передусім керувався споживацькими мотивами, хтось відверто злякався, хтось має таке світосприйняття і не готовий тверезо оцінювати реальність. Їм простіше жити у тій системі координат, яку формує "рускій мір". Ці люди ментально звідти. І як би вони не намагалися щось десь перелаштувати, вони чужі нам за своєю природою. І вимагати щось від них не варто. Так, вони ситуативно щось робили, нібито підтримували, але не могли перебороти своє єство. Тому під час війни все по-справжньому проявилося, з ними нічого не збудуєш. Але все-таки як би це печально не звучало, якби завтра Ані Лорак або Тая Повалій у Палаці "Україна" оголосили свої концерти, був би аншлаг, навіть два аншлаги.
Читайте також: Тіна Кароль зізналася, чи робила пластичні операції.
Концерт у Фрайбурзі
- А чи можна виправдати, наприклад, Потапа, який нібито допомагає українській армії, але спокійно себе почуває у Дубаї в компанії росіян? Або ж Іван Дорн, який виступає перед росіянами у Франції, або ж Влад Яма, який живе в США і робить вигляд, наче війни і немає?
- Моє відношення до такого "микання" негативне. Наше суспільство засудило якісь вчинки. Але повірте мені, якщо завтра все закінчиться, чимало знаменитостей повернуться і так само будуть гастролювати, виступати і нічого не поміняється, на жаль. Аудиторія шанувальників не зробить ніяких висновків.
Чим керувався Влад Яма або ж Іван Дорн, я не знаю. Була можливість виїхати, тому вони це зробили, бо так простіше, це звільняє від багатьох обов’язків. Як на мене, це позиція не громадянська, не чоловіча. З іншого боку – раз так вчинили, то це теж вибір і їм з цим жити.
У деякі важкі моменти ми пишаємося нашими людьми, бо вони можуть самоорганізуватися і голими руками зупинити війська і це дуже надихає. А з іншого боку, мені колись влучно сказав знайомий італієць: "Ви чомусь позбавлені інстинкту самозбереження, не цінуєте те, чого досягли, не можете адекватно оцінити ситуацію". Так само і тут. Після повернення в Україну зірки будуть розказувати, як тяжко вони працювали, поневірялися, їздили по світу, сиділи довго сумними вечорами і думали лишень про Україну і про те, як допомогти українцям. Про них знімуть фільми і сюжети і все буде добре. На жаль.
Раніше ми писали, що Олександр Усик вдягнув до Валерія Залужного унікальну вишиванку. Вишита сорочка була виготовлена спеціально для боксера.
