Народний артист України Володимир Горянський під час війни не зупинив свою діяльність, навпаки – почав активно гастролювати, брати участь у благодійних проектах разом зі своїми колегами. Він різко обірвав контакти з російськими артистами, про яких неохоче згадує. В інтерв’ю "Апостроф Lime" Володимир Вікторович розповів, чим живуть театр та глядач зараз і якою буде драматургія після закінчення війни.
Володимир Горянський
Читайте також: "Такі люди, як Андрій Федінчик, Володимир Ращук, Олег Сенцов, - вражають". Інтерв'ю з Геннадієм Попенком.
- Володимире, як змінився театр під час війни? На які теми та жанри є найбільший запит?
- Театр не існує у відриві від того, що відбувається. Театр – це те, що сьогодні і зараз. У розпал війни я багато їздив Україною, роблю це і донині. Аби зменшити напругу і стресовий стан людей, потрібна була терапія, і ми грали комедії. Глядач був дуже вдячний, нам радо відкривали двері театрів, клубів в усіх регіонах. Протягом двох годин глядач міг відволіктися від усього. Антрепризні вистави були акцентовані саме на комедіях.
Зараз багато п’єс на тему війни. Важливо сказати, що одна і та ж вистава може мати інші акценти через певний час. Тому театр завжди поруч з часом, шукає героя нашого часу, бо мистецтво має давати людям поняття цього героя.
- Минуло два місяці від початку війни і Ви вже гастролювали у прифронтових зонах. Чи доводилося працювати під обстрілами, в екстремальних умовах?
- Під обстрілами ні, але в той час тривога – це була дуже серйозна річ. Ми зупинялися, а глядач казав: "Давайте грайте далі. Бог нас береже". І ми продовжували. Відчувалося таке об’єднання людей, така сила, що ми були на одній хвилі з глядачем. Грали і тоді, коли вимикали світло, але шанувальники нашої творчості це розуміли. Люди вмикали телефони, підсвічували нам доти, доки перемикались генератори. І це дуже надихало.
- А як Ваша дружина реагує на такий авантюризм?
- Вона постійно зі мною на всіх гастролях. Де б ми не були, ми завжди разом, тому і впевнено почуваємося.
Читайте також: У Вєрки Сердючки стався конфлікт з глядачем на концерті в Дніпрі.
- Зараз на піку Ваша гастрольна діяльність. Як зустріли "Наших Кайдашів" в Ужгороді? Чи очікуєте аншлагів у вересні?
- Аншлаги були і, безумовно, будуть. В Ужгороді нас зустріли дуже тепло. У нас гарна команда – Тарас Цимбалюк, Ольга Сумська, Наталка Денисенко, Богдан Осадчук. Об’єдналися ми за ініціативою нейрохірурга Антона Шкіряка, аби допомогти нашим захисникам. Уже зібрали пів мільйона гривень для 225 бригади, закупимо для хлопців засоби радіоелектронної боротьби (РЕБи). Наразі у нас вистава у Мукачево та Ірпені. А у вересні "Наші Кайдаші" поїдуть по європейських містах. Також плануємо ще одну виставу, назву якої я поки що не казатиму, а найголовніше зараз – гастролі, аби зібрати кошти для військових.
Якщо ж говорити про кіно, то зараз знімається серіал "Дрон", прем’єра якого буде у вересні. Я граю в ньому полковника МВС. Це також буде цікава історія з кримінальним присмаком.
З колегами
- Вам все-таки рідніше театр чи кіно?
- Я починав як театральний актор, але без кіно дуже важко сьогодні артистам бути, бо це ще і заробіток. В кіно легше, ніж у театрі. У фільми часто можуть потрапити випадкові люди, десь якось проявитися, але театр випадковості не пробачає. І якщо людина не має таланту, це одразу буде видно. Театр дає артисту більше простору для розкриття його здібностей. Кіно не має такого діапазону. Знімаються серіали наших часів, де потрібна типажність, а професійних акторських здобутків, коли беруть артиста і він справді дивує, бо таким його ще не бачили, майже немає.
З Ольгою Сумською
- А яких фільмів наразі не вистачає на українському телебаченні?
- Потрібні різножанрові фільми. Хочеться, щоб вони були високобюджетні, мали добру якість. Знімати кіно – дорого. І тому я за те, щоб створити одну-дві стрічки, але дорогі, аби вони відповідали всім нормам. Це краще, ніж знімати багато малобюджетних речей. Сподіваюся, що у майбутньому буде більше якісних комедій, драм та іншого матеріалу.
- Торкнімося теми грошей та заробітків. А як Ви дивитесь на участь акторів у рекламі?
- У цьому немає нічого поганого, це додатковий заробіток. Цією справою зараз займаються тіктокери, блогери, які рекламують речі та послуги. Актори не виняток.
Читайте також: Українська дівчина вразила французьке журі шоу "Голос. Діти".
У серіалі "Великі Вуйки. Вдома краще"
- Якщо не помиляюся, колись Ви рекламували горілку. Щоб Ви погодились прорекламувати зараз?
- Так, було таке. Зараз мій вік також дає якийсь простір для реклами, наприклад, класних речей для довголіття, можу рекламувати якісь спеціальні проекти, допомогу певним верствам населення тощо. Чому б і ні.
- А які зіграні образи та характери найбільш близькі Вам як людині?
- Я люблю комедійні, характерні ролі, люблю своїх добряків, казкових позитивних героїв, хоча цікаво було працювати і над образами мерзотників.
- Образи мерзотників завжди більш багатогранні та яскраві. У виставі "Майн кампф, або Шкарпетки у кавнику" Ви перевтілилися в одного з найбільших лиходіїв – Адольфа Гітлера. А Путіна зіграли б?
- Та ні, до цієї гидоти і торкатися не хочеться.
- Чимало знаменитостей відмовилися від російськомовного репертуару: співаки перекладають свої пісні українською, актори табуюють ролі у виставах, поставлених російськими режисерами тощо. Розкажіть, будь ласка, про свій досвід.
- Так, зараз репертуар масово перекладається українською, зокрема наші вистави за Гоголем отримали нове життя. Ми відмовилися від п’єс російських авторів, зокрема російської класики. Коли ми перестали звертатися до російської драматургії, художньої цінності не стало менше, театри стають більш зорієнтовані на європейський досвід та повертаються до української класики.
Читайте також: Це такий стиль? Вакарчук здивував своєю футболкою.
- Проте деякі театри під час війни продовжували ставити твори персон, контроверсійних для України. Зокрема "булгаківщина" під час війни була на українській сцені…
- А Булгаков був дотичний до України?
- Він народився у Києві, але був українофобом. Артисти часто закривають на це очі.
- Давайте запитаємо себе – ви знали, що буде війна? Я – ні. Кожен артист вирішує сам для себе – грати чи не грати тих чи інших героїв Булгакова. Вилучення його творів – це закономірна реакція на війну та агресію. Це вже пішло.
- Ви співпрацювали з режисеркою Оксаною Байрак, яка заплямувала свою репутацію, та з іншими особистостями, які залишились по ту сторону барикад. Що можете сказати про них зараз, коли маски зірвано?
- Не спілкуюся з ними, всі контакти обірвав. Хоча на початку війни деякі колеги телефонували і вибачалися, але називати імена я не хочу.
- Викладацьку діяльність в Інституті культури продовжуватимете?
- Ні, поки що беру паузу. Я випустив курс і зараз не набирав новий, тому що ця робота вимагає багато часу та відповідальності, аби дати дітям професію в руки. А взагалі це цікаво. Молоде покоління - талановите. Вони геть інші. Коли ти в цьому середовищі, то по-новому сприймаєш те, що відбувається. Коли до мене приходили студенти, я казав, що спробую розвити в них те, що їм дав Бог. Дуже важливо не вбити їхню індивідуальність. Це для мене як педагога дуже важливо. І я вибудовую свою роботу саме за таким принципом – не нашкодь.
Читайте також: Російська дівчина Мудрика українізувалась - підсіла на Христину Соловій.
- Ваші студенти створили виставу тіней "Кричи мовчи", присвячену війні в Україні. Яка її доля зараз? Як її сприйняв європейський глядач?
- Це авторська вистава. Хлопці і дівчата продовжують її грати, правда багато хто роз’їхався по театрах та інших містах, але глядач сприйняв цю роботу дуже емоційно. Вистава має майбутнє, бо вона зроблена їхнім серцем, душею. Кожен актор писав свій монолог від імені неживого предмета, власник якого загинув. "Кричи мовчи" - глибока і дуже трагічна робота, де багато всього життєвого переплітається. У ній молодь проявила своє громадянське відношення до страшних подій, які є частиною сучасної історії. Я переконаний, що мої студенти повертатимуться до цієї вистави, бо це ексклюзив, такі речі не повинні вмирати.
Вистава "Кричи мовчи"
- Якось Ви сказали, що плануєте поставити сильну виставу про сильних людей. Вже працюєте над нею?
- Такий час, що далеко ходити не треба, щоб знайти сильних людей. Війна, як сито. Тому нових героїв, сильних людей і історій буде багато. Зараз я в процесі збору матеріалу, плануємо або документальну виставу, або напишемо новий художній твір. Ідея визріває.
- На Вашу думку, якою буде драматургія після закінчення війни?
- Вся драматургія буде пов’язана з героями нашого часу. Це будуть люди, які були на передовій, в тилу і допомагали нашим хлопцям, люди, які були під окупацією. Я думаю, що всі будуть переосмислювати, що відбулося і чому так сталося, хто залишився, хто пішов, хто зрадив. Тут багато граней, щоб проаналізувати, переоцінити і це величезний матеріал для драматичних творів.
Раніше ми писали, що Олексій Тригубенко відкрив завісу над особистим життям. Олексій пояснив, чому приховує свою кохану.
