Політичне оточення президента Володимира Зеленського вважає, що процес звільнення анексованого Криму буде тривалим, а силовий варіант вирішення проблеми для Києва - неприйнятним з очевидних причин. Незважаючи на це, українська влада має можливості для того, щоб не дати Кремлю остаточно "переварити" захоплену територію. Для цього передусім потрібна політична воля, але її в Офісу президента поки не спостерігається. "Апостроф" з'ясовував, які важелі тиску ще залишилися в руках Києва, і наскільки ймовірним є те, що глава держави ними скористається.
Крим: гра вдовгу?
Спікер Верховної Ради України Дмитро Разумков в одному з нещодавніх інтерв'ю назвав процес звільнення Криму від російської окупації "важким і нешвидким".
"Ми не повинні знімати це питання з порядку денного і всіляко його опрацьовувати на різних рівнях. Також ми не повинні втрачати комунікацію з окупованими територіями і Донбасу, і Криму. Тому що останні роки цей процес відійшов на другий план", - сказав Дмитро Разумков. На його думку, основні інструменти звільнення Криму - міжнародний тиск і методи економічного впливу на агресора. Серед економічних інструментів він також назвав динамічний і успішний розвиток України, що, з точки зору влади країни, зробить її більш привабливою для кримчан і жителів ОРДЛО.
"Швидко ми цього не зробимо (повернути Крим і ОРДЛО під контроль Києва, - "Апостроф"), але і залишати чи віддавати свої території - це теж неможливо", - додав спікер.
Тобто Україна ніби не відмовляється від окупованих територій, але водночас у влади немає чіткого уявлення, що з ними робити. Такі висновки можна напрошуються з огляду на дії те заяви віце-прем'єра-міністра з реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексія Резнікова.
Саме через пана Резнікова Банкова озвучувала свою позицію про те, що Офіс Зеленського не влаштовує нинішня редакція Мінських угод. Особливо пункт, який стосується питання передачі контролю над ділянками кордону між Росією і бандитськими "республіками" Донбасу. Також днями Олексій Резніков заявив, що Київ націлений на створення міжнародного майданчика для переговорів щодо деокупації Криму, але поки влада країни (читай - знову Офіс президента) не можуть сказати, коли і в якому вигляді такий майданчик з'явиться.
Оптимальна тактика для Києва
В ідеалі картина може бути такою. Офісу Зеленського рано чи пізно доведеться відмовитися від установки "просто перестати стріляти", а також чітко дати зрозуміти росіянам, що ніяких кулуарних угод щодо Криму (передусім, стосовно зняття водної та транспортної блокади) не буде. Дніпровська вода піде на півострів тільки після того, як звідти піде держава-окупант.
Після попередніх заяв керівництва "Слуги народу" з приводу поставок води, залишився мутний "політичний осад". Так само як після нещодавньої колонки Володимира Зеленського в New York Times, де він намагався зайвий раз не зачіпати Москву.
"У них (зовнішньополітична команда президента Зеленського, - "Апостроф") є така установка, що не можна ні про що домовлятися, якщо при цьому називати речі своїми іменами. Хоча такий підхід абсолютно програшний. Вона послаблює переговорні позиції Києва і підриває міжнародну підтримку. В якийсь момент нашій владі просто набридне, що росіяни їх буквально щодня б'ють по обличчю, і в разі чергової ескалації Зеленському доведеться віддати наказ стріляти у відповідь. Для нього це стане величезним викликом, хоча його оточення поки може цього до кінця не розуміти" , - пояснив у коментарі "Апострофу" політичний технолог Олексій Голобуцький.
Далі, Києву доведеться активізувати контакти із західними партнерами в частині продовження існуючих і введення нових санкцій за анексію Криму. Перш за все, із США. У цій частині нещодавній "плівковий скандал" за участю нардепа Андрія Деркача (формально, це не пов'язано з Кримом безпосередньо) грає проти такого підходу. Чим глибше Київ "провалиться" у внутрішню американську політику, тим більше шансів, що Москва і лояльні до неї політичні кола в США цим скористаються.
Третій інструмент - ефективний тиск на Москву в міжнародних судах, загрози арешту іноземного майна, що належить російським державним корпораціям. МЗС України, нехай і зі скрипом, рухається в цьому напрямку. Глава відомства Дмитро Кулеба днями повідомив, що має намір підписати меморандум у справі про напад прикордонників ФСБ на українських моряків біля берегів Криму. Передбачається, що документ буде переданий до Міжнародного трибуналу з морського права ООН. У межах судового процесу українські дипломати мають намір довести, що Москва систематично порушувала Конвенції ООН із морського права.
Водночас при детальному аналізі дипломатичної активності з'ясовується, що проблема Криму зводиться переважно до протистояння Кремля із Заходом (США та ЄС). Фактор України, яка і є законним власником території, присутній у "фоновому режимі".
Європейці поки ще продовжують санкції за анексію українського півострова, хоча їх підтримка поступово слабшає. Американці періодично дають Москві ляпаси за мілітаризацію Криму, погрози країнам НАТО і політичні переслідування в Криму. В американському конгресі періодично лунають заклики посилити тиск на Росію або навіть провести військову операцію в Чорному та Азовському морях, щоб примусити Росію дотримуватися правил вільного судноплавства.
Повзуча втрата ініціативи
Виходить, що російські провокацію в Азовському морі і спроби заблокувати порти в Бердянську та Маріуполі більше турбують американців, ніж українську владу. Заради справедливості варто сказати, що подібні тенденції намітилися ще при президенті Петру Порошенку. Команда Володимира Зеленського, широко представлена в парламенті і уряді, лише "творчо розвинула" тактичні ідеї своїх попередників. Якщо при президенті Порошенку Банкова голосно говорила про "міжнародну підтримку та рішучі реформи", то при президенті Зеленському - влада невпинно говорить про "мир", не пояснюючи толком, як його досягти.
Як зазначив у коментарі "Апострофу" експерт з тимчасово-окупованих територій Інституту чорноморських стратегічних досліджень Юрій Смілянський, Офіс президента і, ширше кажучи, нинішня українська влада, у протистоянні з Москвою навіть не намагається перехопити ініціативу.
"Наскільки можна судити з інформації, яка просочується в ЗМІ, приблизно з серпня 2019 року Київ не ввів жодної нової санкції проти Росії. У цьому відношенні війна для нашої влади "закінчилася", хоча насправді економічні інструменти ведення війни - це все, що на даний момент доступно Україні. У питанні створення умов для деокупації Криму нинішня влада робить те саме, що і попередня. Минула влада також заміряла настрої суспільства на предмет подачі води до Криму. Нинішня "моно-влада" відрізняється лише тим, що вони в силу різних причин роблять і говорять дурниць більше, ніж їхні попередники", - наполягає Юрій Смілянський.
Вода для Криму: торг доречний?
Водночас експерти, опитані "Апострофом" побоюються, що влада не зможе ефективно використовувати наявні у них дипломатичні та міжнародно-правові інструменти. По-перше, тому що у Офісу президента, як зазначалося вище, поки ще немає стратегічного уявлення, що робити з Кримом. По-друге, росіяни послідовно виводять українського президента на кулуарні "договорняки", використовуючи для цього тему обміну заручниками.
Не виключено, що Росія, програючи справи в міжнародних судах, буде пропонувати українській владі різні "пряники", щоб Київ пом'якшив свою риторику.
"Поки при владі немає системного бачення, що робити з Кримом навіть у середньостроковій перспективі, всі інші тактичні питання (зокрема і проблема дніпровської води) будуть спекулятивними. Обидві сторони можуть використовувати водну блокаду як інструмент вибивання політичних бонусів. Умовно кажучи, Москва вимагає внести зміни до Конституції, вписати туди "особливий статус" для ОРДЛО. Офіс президента, припустімо, відповідає: пом'якшіть свої умови, і ми, можливо, дамо у Крим воду. Не виключаю, що такі розмови, на жаль, можуть відбуватися", - припустив у розмові з "Апострофом" керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.
