У суспільній думці українців протягом багатьох років формувалася міфологема про "останнього диктатора Європи", президента Білорусі Олександра Лукашенка як про успішного борця з корупцією. Регулярні арешти й посадки чиновників і місцевих бізнесменів всіляко підтримують антикорупційне реноме "бацьки". Втім, подальші долі хабарників викликають у пам'яті історичні аналогії. Приміром, історію взаємовідносин Петра І та графа Олександра Меншикова: російський імператор не раз побивав свого фаворита за казнокрадство, однак прощав йому і повертав до "тіла". Як Лукашенко воює з корупціонерами і чому в подальшому вони опиняються на волі, розбирався "Апостроф".
Не тільки в Україні вміють на словах боротися з корупцією. Якщо говорити про рівень витонченості піару на темі боротьби з хабарниками, нашим можновладцям далеко змагатися з тим, як обставлена ця робота в Білорусі. Цю тему в президента Білорусі Олександра Лукашенка і справді поставлено на конвеєр: чи не щомісяця в Білорусі правоохоронці "приймають" якогось високопоставленого корупціонера.
Так, в середині липня співробітники Комітету держбезпеки Білорусі з помпою затримували заступника міністра охорони здоров'я Ігоря Лосицького. Його звинувачують у тому, що той допомагав постачальникам при проведенні держзакупівель, а також під час державної реєстрації нової продукції. Крім заступника міністра за участь у схемі заарештували більше 60 осіб, з них 37 державних службовців. Серед них директор Центру експертиз і випробувань в охороні здоров'я, директор підприємства "Белмедтехника", начальник військово-медичного управління Міністерства оборони й головний лікар Мінської обласної лікарні. Суми хабарів варіювалися від 2,5 тисяч до 10 тисяч доларів. У травні КДБ взяв на хабарі у 200 тисяч доларів помічника президента країни Сергія Ровнейко. При цьому Лукашенко заявив, що його помічник "поводився як справжній бандит". Втім, на думку білоруських експертів, ці скандальні антикорупційні операції зовсім не означають, що винні в подальшому не будуть відпущені та знову призначені у те або інше тепле крісло.
Як показує практика, в Білорусі прокуратура поголовно засекречує особисті дані засуджених за корупцію, приховуючи прізвища злочинців. І робиться це не просто так. За словами відомого білоруського журналіста Сергія Сацука, в Білорусі отримала широке поширення практика, коли засуджені корупціонери, відсидівши рік-два, виходять на свободу і знаходять собі нові теплі місця, навіть незважаючи на судову заборону. "Але якщо ім'я корупціонера отримає широкий розголос, то його нове тепле місце відразу стане відомим журналістам і громадськості. У такій ситуації повернути собі якщо не колишнє, то хоча б близьке до нього положення буде значно складніше", - зазначає він.
Кілька яскравих прикладів з історії боротьби з корупцією в Білорусі. У грудні 2017 року суд Мінської області за хабар у розмірі майже 17 тисяч доларів засудив колишнього главу Солігорського району Олександра Римашевського до 8 років позбавлення волі в колонії посиленого режиму c конфіскацією майна. Проте вже в середині червня цього року стало відомо про те, що його не тільки відпустили на свободу, але і призначили директором державного сільськогосподарського підприємства "Радостовський" в Брестській області. Це досить дивно, враховуючи той факт, що суд заборонив Римашевському займати керівні посади протягом п'яти років.
Примітною є історія Олександра Боровського, якого у 2007 році, коли той був главою концерну "Белнефтехим", звинуватили "в розкраданнях і зловживанні посадовим становищем". Далі все було за класичною схемою: в 2008 році він був засуджений на 5 років позбавлення волі, але за півроку його відпустили на підставі указу президента Олександра Лукашенка про помилування. Ще за рік Боровський став директором найбільшого білоруського заводу "БелавтоМАЗ".
Про те, як "бацькою" здійснюється робота з місцевими "елітами", можна судити за посадкою і пізнішим "чудесним звільненням" одного з найбагатших людей Білорусі Юрія Чижа. У 2016 році він був затриманий співробітниками КДБ при спробі залишити країну на автомобілі у зв'язку із звинуваченнями в несплаті податків. Йому загрожувало 7 років з конфіскацією, але, за даними білоруських ЗМІ, Чиж відшкодував суму збитків (нібито це йому обійшлося в 12-13 млн доларів), після чого судове провадження у його справі було закрито.
Практика "відшкодування збитків" для місцевого бізнесу в Білорусі досить популярна. Приміром, в тому ж 2016 році крім Чижа КДБ затримав гендиректора групи компаній "Серволюкс" Євгена Баскіна, який займається курятиною і кормом. Бізнесмен, що входить в топ-10 найбагатших людей Білорусі, погодився відшкодувати "завдані державі збитки" в 16,5 млн доларів, після чого його випустили з СІЗО КДБ. За такою ж схемою вийшли з неволі власник аграрної компанії "Біоком" Андрій Павловський. Щоправда, на помилування від влади, як зазначають ЗМІ, у нього пішло 20 млн доларів.
Як розповів "Апострофу" Вадим Довнар, білоруський журналіст, який живе і працює в Україні, схема "посадка-звільнення" чиновників і бізнесменів – це технологія, за допомогою якої Олександр Лукашенко, по-перше, демонструє населенню, що він готовий боротися з корупцією, а по-друге, утримує фінансово-промислові групи під своїм контролем.
"Слід розуміти, що так звана боротьба з корупцією – це споконвічна "фішка" Лукашенка, завдяки якій він свого часу прийшов до влади. Варто розуміти, що в Білорусі все під контролем влади. Не може бути значного корупціонера без контролю над ним. Тому беруть (реально корупціонер чи ні – справа десята) тих, хто може бути пізнаваний для мас, яким зараз живеться зовсім несолодко, а підвищити життєвий рівень, як і придумати нові способи піару, Лукашенко і його оточення здатні, - зазначив він. – Крім піару є й інші резони: труснути на гроші чи поміняти ланцюжки взаємозв'язків кланів. А те, що їх потім по-тихому відпускають, так треба розуміти, що всі вони "класово близькі" керівництву країни".