Європейський Союз вважає, що Росія намагається поступово поглинути частину України на сході, і розглядає способи підтримки Києва. Відповідна заява є в документі, який цього тижня ЄС представив державам-членам та з яким ознайомилось агентство Bloomberg. Такі кроки Кремля, як організація незаконних виборів і видача паспортів місцевим жителям, спрямовані на інтеграцію непідконтрольних територій у Росію.
ЄС може застосувати кілька планів дій для підвищення стійкості України перед обличчям російської агресії. Серед них: посилення підтримки в боротьбі з гібридними загрозами, допомога українській програмі вакцинації від коронавірусу, підвищення енергетичної безпеки для зниження залежності від Росії, невизнання російських паспортів, виданих жителям Криму й ОРДЛО і дозвіл Україні брати участь у деяких проектах ЄС в області безпеки.
Наскільки реальні прогнози ЄС, чи спрацює невизнання паспортів РФ, виданих мешканцям ОРДЛО, та чи можна вірити заявам Кремля — в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів міністр закордонних справ України у 2003–2005, 2010–2012 роках КОСТЯНТИН ГРИЩЕНКО.
— Ми бачимо, що в ЄС є певне занепокоєння. На вашу думку, це реальна загроза, чи вони занадто переймаються?
— Я думаю, що будь-який відповідальний політик або група політиків мають розглядати різні сценарії розвитку подій. Звичайно, це найбільш катастрофічний та найбільш неприйнятний сценарій. Але і його, враховуючи досвід того, що ми пережили за останні 8–9 років, необхідно розглядати як достатньо високу ймовірність розвитку подій.
— Зараз багато говорять про те, що Росія роздає свої паспорти на українському Донбасі. На вашу думку, це може піти швидше, якщо РФ активізує процес? Чи вони вже на піку потужностей, і роздали кому могли?
— Справді, усі, хто бажав, уже такі паспорти отримали. Але існують також і механізми примусу до отримання паспортів — коли ти не можеш знайти роботу чи можливості себе проявити чи навчатися без таких паспортів. Здається, до того ще не дійшло, але й цей варіант виключати, мабуть, було б необачним.
— Якщо говорити про якісь реальні кроки, чим ЄС може допомогти? Які конкретні кроки із вищезгаданого списку могла б Європа застосувати?
— Я думаю, що невизнання паспортів, виданих на тих територіях або тим, хто жив на них до моменту окупації, — це один із реальних прикладів того, що Євросоюз може зробити. І, мабуть, буде робити. Допомога у вакцинації важлива з погляду солідарності, але також є демонстрацією різниці між тим, що може отримати громадянин України, який залишається на підконтрольній території, в порівнянні з тими, хто залишається на непідконтрольній. Таким чином це дає стимул для повернення свідомості людей до стану, який передував 2014 року. Можливі й багато інших заходів, які доведеться приймати в разі найгіршого сценарію. Мабуть, не все оголошується в цих документах, але все обговорюється на достатньо високому рівні.
Це відключення Росії від системи SWIFT. Останнім часом уже почали говорити про те, чи постане на порядку денному питання про імпорт нафти та газу до Європи та інших західних країн. Я не думаю, що це так легко буде сприйматися. Але те, що поступово перелік санкційних інструментів розширюється, і вони стають більш болючими, — це те, на що готова Європа.
До чого Європа не готова — це до силових дій. На цьому етапі в Європі немає ніякого бажання втягуватися в будь-які конфлікти, де можуть гинути їхні солдати та люди.
— Ви казали про паспорти. Це цікавий крок. Але ми маємо приклади Південної Осетії, Абхазії, де росіяни також активно розповсюджували свої паспорти. Наскільки я розумію, активна молодь, пасіонарії вже давно виїхали з окупованого Донбасу в Україну чи ще кудись. На вашу думку, чи дійсно невизнання цих паспортів Європою вплине на тих, хто залишився?
— Саме по собі — ні. Але якщо це буде в комплексі з економічним зростанням, з більшою стабільністю та передбачуваності соціального життя, зменшенням або відсутності конфліктності всередині країни, то все це разом принаймні має потенціал до зміни настроїв на сході України. Так мені здається. Проте в умовах абсолютної цензури та цілеспрямованої обробки населення, це буде непросто.
— Один із пунктів представленого списку — це дозвіл Україні брати участь у деяких проектах ЄС в області безпеки. Що це може бути?
— Справа в тому, що сама Європа поки що нічого ефективного не розробила. Тому це процес. Це, мабуть, питання доступу до розвідувальної інформації, яка є важливою для нас із погляду планування своєї безпеки. Це доступ до певних технологій — особливо нелетального характеру. Це приєднання нас до певних технологічних можливостей, які дозволять виробляти більш сучасне озброєння. Та багато чого іншого. Звичайно, у сфері безпеки ЄС поки що не є активним гравцем.
— Це пункт на майбутнє?
— Це більше бажання й наміри, ніж те, що може запропонувати ЄС як організація. Це не заважає у двосторонньому плані державам, які на це здатні та готові, впроваджувати більш глибокі та більш дієві програми. Проте це не Євросоюз, як такий.
— Речник Кремля Дмитро Пєсков відреагував на документ. Він заявив, що Росія не планує нікого поглинати. Яка це позиція? Маскування?
— Звичайно, що після 2014 року, коли були порушені не просто якісь попередні заяви, а серйозні двосторонні міжнародні документи, які підтверджували абсолютну гарантію з боку РФ територіальної цілісності та суверенітету України, як можна довіряти заявам Пєскова? Чи будь-кому іншому з Москви. Це не означає, що сьогодні це абсолютно не відповідає дійсності. Можливо, найближчим часом або на цьому етапі Росія не планує приєднання цих територій або їх поглинання, оскільки найбільш поширене тлумачення того, що планує Росія — це якраз використання цих регіонів для того, щоби впливати на політику України загалом. Для того, щоби мати через ці території право вето на зовнішньополітичні кроки України та навіть на внутрішньополітичні певні дії Києва. Я не стверджую, що ця заява не відповідає реальним планам у тому контексті, який розуміється в Москві, як більш вигідний. Але й говорити або стверджувати, що такого роду заяву дають якусь гарантію, було б примарним.
— Фактично, вони хочуть, щоб усе залишалося як є? Вони там паспорти потроху роздаватимуть, будуть шантажувати. Фактично ця територія буде непідконтрольна, а теоретично відповідати за неї має Україна, правильно?
— Так це виглядає на даному етапі. Нічого в цьому світі не стоїть на місці. Є динаміка, яка змінюється. Змінюються зовнішні чинники, позиція США, позиція РФ, із погляду її економічної та політичної стабільності. Дуже багато з того, що на сьогодні здається сталим, може змінитися, але передбачити, у який бік, та чи не принесуть ці зміни більші загрози — неможливо. Це відкрите питання.
На мою думку, треба вживати всіх можливих засобів, аби якомога швидше вирішити проблему, оскільки ризики в цей переломний момент є надзвичайно високими. Вони можуть базуватися не на якійсь раціональній оцінці ситуації, а на чисто емоційній реакції керівництва Росії. Або у відповідь на те, що можливо буде неконтрольованим розвитком подій на лінії зіткнення. Усе може бути. Ми живемо в дуже ризикований період.