Міністерство закордонних справ Російської Федерації опублікувало проекти договорів між Кремлем та США, а також НАТО про юридичні гарантії нерозширення Північноатлантичного Альянсу на Схід та неможливість для України вступити в НАТО. Про що це свідчить, чим на ультиматум Путіна відповість США та НАТО, і до чого готуватись Україні, "Апострофу" розповів співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, координатор міжнародних проектів Центру Разумкова Олексій Мельник.
Володимир Путін висунув вимогу у вигляді ультиматуму, яка апріорі не може бути прийнята Заходом. США та НАТО в принципі вже відповіли раніше на таку вимогу Путіна. Проект цих договорів по суті вже має відповідь на те, що це неможливо, тому що йдеться про 10 статтю Вашингтонського договору, яку Путін де-факто вимагає скасувати. Я сказав би так – це нереально. Це як щось, чого не повинно бути, але воно іноді трапляється, але в даному випадку це дуже малоймовірно.
Висуваючи подібну вимогу, сторона, яка її висуває, чудово це розуміє, і очевидно переслідує ті цілі, які дуже далекі від можливого компромісу. Швидше, це якесь підстрахування для легітимізації подальшої ескалації чи конфронтації, або ж збереження її.
Яким може бути наступний крок? Якщо брати нормальну практику переговорів, обидві сторони виходять на переговори із завищеною планкою, щоб був якийсь простір для маневру. Але в даному випадку питання про нерозширення НАТО, і те, як воно було роздуте самим Путіним, демонструє, що він собі в цілому відрізав ці шляхи для відступу без жодних репутаційних втрат для себе, як мінімум, усередині самої Росії.
Тому ситуація досить небезпечна, з тієї простої причини, що якщо Путін справді відрізав собі шляхи для відступу і не відмовляється від тієї вимоги – а він схоже і не збирається відмовлятися – тоді треба чекати, як мінімум, на збереження цього рівня конфронтації.
З іншого боку, теоретично США, звичайно, можуть виконати цю вимогу, або якимось чином задовольнити Путіна, але не як сторона, яка може гарантувати це рішення на рівні НАТО, а як член Альянсу – один із тридцяти. США можуть не підтримувати теоретичне голосування за вступ України. Але повторюся, це вкрай малоймовірно, тим більше, якщо Путін вимагає письмові гарантії.
Нам не завжди вдається зрозуміти путінську логіку, тобто не фізичного Путіна, а Росії. Те, що відбувається останні 8 років, — це загалом входить у суперечності з національними інтересами самої Росії, якщо грунтуватися суворо на документах Російської Федерації. Наприклад, два основних пункти – це недопущення розширення НАТО та створення дружнього оточення на кордонах Росії. Тобто всі дії, які відбувалися усі останні 8 років, призвели до абсолютно протилежних цілей, якщо говорити з погляду стратегії.
Але у Путіна, схоже, як і раніше, є переконаність у правильності таких кроків. Путін, озвучує ці дві вимоги, будучи впевненим, що їх вдається досягти. Тобто Путін вимагає НАТО припинити розширення, тобто вирішити проблему, яку він створив сам своїми діями. Друге – це створити дружнє оточення, тобто повернути Україну в нейтральну або близьку дружню країну по відношенню до Росії. Скажімо так, нам це здається абсурдним, але дії Путіна можна трактувати таким чином. Тобто, це якась важка для логічного пояснення стратегія та кроки для досягнення її цілей.
Те, що потрібно робити зараз Україні, і я сподіваюся, що це розуміють у коридорах влади, це готуватися до найгіршого варіанту подій, і тоді з усім, що виявиться "нижче" цього – буде набагато простіше впоратися.
Існує небезпека подібної ескалації, навіть якщо більшість вважає, що Путін не так зацікавлений у реальних бойових діях, як у досягненні своїх цілей без вторгнення чи масштабної ескалації. По-перше, ми не можемо до кінця прорахувати логіку, яка живе в голові Путіна – за словами тієї ж Ангели Меркель, він живе у паралельному світі. По-друге, це небезпека незапланованого інциденту. Тобто у разі збереження такої вибухонебезпечної ситуації може виникнути якась "іскра", яка це все підірве, незалежно від того, чи планував Путін йти на відкритий конфлікт, чи ні.