У сучасному суспільстві постправда як спосіб емоційного впливу на аудиторію знаходить все більшого поширення. Наша свідомість постійно стає об’єктом маніпулювання з боку величезної кількості інструментів, таких як ЗМІ, Інтернет, кінематограф, музика, культура. Впроваджуючи певні тренди в культурне ядро, можна переформатувати свідомість і долі цілих держав і народів. Як сучасні популісти використовують медіатехнології конструювання і росповсюдження постправди в своїй боротьбі з ліберальною демократією, "Апострофу" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко.
Традиційні інструменти конструювання постправди
Оксфордський словник дає наступне визначення постправди: “Слово описує обставини, в яких об’єктивні факти менш важливі для формування громадської думки, ніж звернення до емоцій і особистих переконань”. Постправда – інструмент маніпулювання громадською думкою і свідомістю. Саме через маніпулювання необхідно розглядати сучасну “епоху постправди”.
Механізм роботи постправди має певну схожість з механізмами роботи пропаганди і маніпуляції. До основних характеристик постправди можна віднести: 1) апелювання до емоцій і особистих переконань аудиторії (постправда – це новини, які вбудовуються в картину світу глядача); 2) умисне замовчування об’єктивних або таких, що суперечать заданій концепції фактів, тобто акцентується увага тільки на необхідній частині інформації, тоді як інша просто приховується; 3) інформаційне перевантаження, трансляція безперервного потоку новин, основна частина якого складається з абстрактних міркувань; 4) комбінування правди і брехні; 5) поява інформації у “вдалий” момент, тобто коли вона найбільш очікувана; 6) провокація бурхливої реакції аудиторії за допомогою представлення “сенсаційного” смислового навантаження змісту постправди.
В умовах утвердження інформаційного суспільства зростає роль мас-медіа, які забезпечують широкому колу осіб можливості доступу до різноманітної інформації. При цьому, автори інформаційних повідомлень, використовуючи різні медіа-технології, можуть впливати на формування певного ставлення до тієї чи іншої політичної події. До традиційних інструментів впливу ЗМІ на аудиторію, і в тому числі конструювання постправди, можна віднести: установка медійного порядку денного, праймінг і фреймінг. Розглянемо їх більш детально.
Теорія установки медійного порядку денного виходить з ідеї існування значної кореляції між акцентом, зробленим ЗМІ на будь-якій події, і значимістю, яку надає цій події аудиторія. Існує вплив ступеня обізнаності громадян з того чи іншого питання на ранжування і визначення проблем. ЗМІ безпосередньо впливають на поінформованість громадян. Розуміння того, наскільки важливим є питання для громадськості, приходить до аудиторії саме завдяки ЗМІ, зокрема, завдяки тому обсягу матеріалів з даної тематики, який медіа пропонують своїй публіці.
Ще однією технологією впливу на масову свідомість є праймінг. Основою, завдяки якій праймінг володіє великим впливаючим потенціалом, є прайм – об’єкт, після зустрічі з яким, відбувається зміна здатності людини діяти з ідентичним або подібним об’єктом. За своєю суттю праймінг – це деякий прийом, який сприяє швидкому вирішенню будь-якої задачі й формування думки по відношенню до будь-якої проблеми, завдяки подібним питанням або діям, які мали місце в минулому.
Також інструментом впливу ЗМІ на аудиторію є фреймінг. Теорія фреймінгу ґрунтується на припущенні, що залежно від того, як проблема висвітлена в ЗМІ або яка інтерпретація їй дана, аудиторія буде по-різному сприймати дану проблему. Наприклад, одну й ту саме подію можна подавати як акт насилля або трагічний нещасний випадок.
Таким чином, повідомлення, що транслюються ЗМІ, істотно впливають на думку громадськості. Хоча й не можна повністю змінити позицію індивіда лише за допомогою трансльованих повідомлень, але можна задати вектор думки реципієнта за допомогою вибору інформації й способу її подачі.
Нові медіатехнології конструювання і росповсюдження постправди
Крім традиційних інструментів впливу ЗМІ на аудиторію необхідно розглянути нові медіатехнології конструювання і росповсюдження постправди: 1) персоніфікація політики (особистість політичного лідера стає важливішою ніж його ідеї); 2) емоціоналізація політики (стрімкий розвиток інтернету сприяє зсуву фокуса уваги аудиторії на емоції й почуття); 3) розважальна політика (спрощення й схематизація складних тем спільно з гумористичною подачею інформації веде до емоційного сприйняття політики загалом).
Часто ЗМІ допускають суб’єктивне відображення подій, будучи при цьому не тільки першоджерелом, а й єдиним каналом отримання політичної інформації для аудиторії. Наприклад, вірусний медіаконтент в соціальних мережах, таких як Facebook, Twitter або Instagram, є основним джерелом політичної інформації для значного числа громадян. За рахунок колективного характеру поширення очікується істинність інформації і підвищується рівень довіри до контенту, але при цьому не враховується ймовірність виникнення і циркулювання дезінформації (так званих “fake news”).
Не менш важливо в “епоху постправди” створювати нових героїв або оспівувати давно забутих в кінематографі, літературі; неважливо, наскільки це відповідає дійсності; ці герої можуть бути вигаданими. Межа між реальністю та вигадкою у постправді стає все більш розмитою. У сучасному суспільстві існує боротьба дискурсів й ідентичність людей залежить від дискурсивних процесів. Саме влада створює ідентичність і ставлення індивідів один до одного, тобто індивід сам є частиною дискурсу. У той же час соціальні групи, які не володіють домінуючою ідентичністю, стають “чужими”, що породжує соціальні антагонізми.
Саме соціальні антагонізми суспільства активно демонструються в сюжетах ЗМІ за допомогою використання методів пропаганди. Одним з найпоширеніших прийомів у висвітленні військових конфліктів, протестних акцій є метод “створення загрози”. Цей метод використовують переважно для формування і підтримки існуючого політичного режиму і демонізації політичного противника і опозиції, представляючи їх кримінальниками, провокаторами, вбивцями. Як правило, такі сюжети базуються на емоційній складовій, коли цільова аудиторія, глядачі настільки обурені моторошними історіями, що їм не потрібні жодні істотні докази. Не важливо, наскільки правдивий сюжет, якщо він відображає картину світу тих, кому адресований. Емоційна маніпуляція – головна складова “епохи постправди”.
Постправда стала наслідком того, що називають інформаційною війною і маніпуляцією свідомістю. Методи випуску і поширення “фейковий новин”, створення так званих “тролів” і “ботів”, які займаються поширенням певної інформації, впливають на аудиторію. У сучасних суспільствах постправда набуває все більшого поширення як інструмент впливу на масову аудиторію через зростання популярності соціальних мереж та Інтернету. Інтернет дозволяє кожному користувачеві стати журналістом, але в ньому відсутній “відповідальний редактор”. Саме це й веде до породження великої кількості неправдивої інформації.
Таким чином, “суспільство постправди” з’явилося тому, що, по-перше, ліберальна демократія вступила в ту фазу, коли стали розсуватися і розмиватися межі дозволеного; по-друге, розвиток інформаційних технологій і соцмереж досяг того рівня, коли з їх допомогою індивіди й малі групи змогли чинити політичний вплив; по-третє, склалося гедоністичне масове інформаційне суспільство, зачароване популізмом, яке смакує сенсації та віддає перевагу душевному комфорту й простим рішенням. В результаті механізми формування мережевого інформаційного поля стали задавати парадигму маніпулювання всією масовою свідомістю, коли свобода вибору та самовираження опинилися у вузькому коридорі спотвореної політичної реальності, за межі якого нелегко вирватися.
Популістські партії й рухи, що приділяють особливу увагу системі комунікації та особистостям своїх лідерів, набагато краще адаптуються до нового середовища, ніж мейнстрімові партії, чим і обумовлюються їх зростаючі електоральні перемоги. Загалом у політичному процесі на постсоціалістичному просторі відбуваються довгострокові зміни, які, сприяють поширенню популізму: політика стає все більш персоналізованою і орієнтованою на соціальні мережі і мас-медіа. За таких умов постправда стає потужною зброєю у руках популістів, які наразі досить вдало її застосовують проти ліберальної демократії та цінностей відкритого суспільства.
