Протягом всієї президентської виборчої кампанії Володимира Зеленського, опоненти політика вимагали від нього чітких відповідей, в якій системі координат будуть розвиватися відносини України з її агресивним сусідом – Росією. При цьому, з політичного дискурсу майже повністю випала тема взаємин України з її західними сусідами: Словаччиною, Угорщиною та Польщею. Хоча за останні п'ять років взаємовідносини України з цими країнами вельми ускладнилися. Чого тільки варті спроби Будапешта заблокувати всі українські ініціативи щодо зближення з НАТО, хоча вступ до Альянсу закріплено в нашій Конституції. Які проблеми можуть загостритися між Україною та її сусідами на заході та як новій адміністрації президента доведеться їх вирішувати, розбирався "Апостроф".
Польща: історичні розбіжності
У новітній історії України, взаємовідносини з Польщею отримали непоганий старт: Польща була першою країною, яка в 1991 році визнала незалежність України, а з початком російської агресії саме Польща планомірно підтримує вступ України в НАТО, надаючи нам військову допомогуі.
Втім з 2015 року двосторонні відносини почали псуватися на тлі історичних розбіжностей. Йдеться про, так звані, закони про декомунізацію, ухвалені українським парламентом. Нагадаємо, що згідно з цими законами, було запроваджено відповідальність за заперечення героїчної ролі борців за Україну, серед яких були такі неоднозначні для поляків особистості, як Степан Бандера і Роман Шухевич. Цей крок був сприйнятий Варшавою доволі негативно, і вже в 2016 році в Польщі була затверджена резолюція, яка кваліфікувала Волинську різанину як геноцид поляків. У наступному, 2017 році, відносини загострилися: у польському селі Грушовичі демонтують пам'ятник УПА, а у відповідь Україна забороняє проводити полякам ексгумаційні роботи на своїй території. У 2018 році польський парламент запровадив відповідальність "за заперечення злочинів українських націоналістів", правда в 2019 році цей закон був визнаний неконституційним. І все це відбувалося на тлі вуличних протистоянь між окремими групами польських націоналістів і українцями, які живуть та працюють у Польщі.
Угорщина: натовський блок-шот
Відносини України з Угорщиною, на даний момент, ймовірно, можна назвати найскладнішими за всю історію нашої незалежності. Каталізатором конфлікту стало прийняття українським парламентом нової редакції закону "Про освіту", який значно звузив можливості етнічних угорців отримувати освіту в Україні рідною мовою. Ситуація загострилася до такої міри, що Будапешт пообіцяв блокувати всі українські ініціативи з євроінтеграції і вже створює перешкоди для роботи Комісії Україна-НАТО. До речі, на таку політику угорців несхвально дивляться в США. "Перед Україною стоять важливі зовнішні виклики – вторгнення і окупація Росією. Це те, що повинно турбувати кожного члена НАТО в тому числі Угорщину", - заявив днями спецпредставник Держдепу США По Україні Курт Волкер.
Ще холоднішими двосторонні відносини між Угорщиною та Україною стали після роздачі нашим громадянам угорських паспортів прямо в стінах консульства в Берегові. Відповідна реакція України була жорсткою: консул Угорщини був висланий з країни, Будапешт відповів симетричними заходами.
Не сприяло добросусідським відносинам й заснування нової посади в уряді Угорщини: "уповноваженого міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області".
"Угорщина почала діяти так, ніби Закарпаття її територія", - охарактеризував ситуацію заступник Міністра закордонних справ Василь Бондар.
Словаччина: лояльність до Росії
Взаємини між Україною і Словаччиною можна назвати найбільш безхмарними і збалансованими. Конфліктів на історичному та ідеологічному ґрунті між країнами немає, але це не означає, що проблемні точки взагалі відсутні.
Залишаються актуальними питання контрабанди та незаконної торгівлі на кордоні. Крім того, Словаччина у своїй зовнішній політиці активно орієнтується на Росію, намагаючись закріпити за собою статус регіонального центру для поставок російських енергоносіїв у Європу.
"Велика частина населення Словаччини – проросійська. Точніше не стільки проросійська, скільки люди ще не вирішили, що їм ближче Захід чи Схід, – пояснив "Апострофу" експерт Інституту економічних і соціальних реформ Словаччини (INEKO) Петер Голяш. - І є політики в Словаччині, які на цьому спекулюють. Наприклад, спікер нашого парламенту товаришує з Путіним, часто їздить в Росію і робить заяви, які не збігаються з офіційною позицією Словаччини. А офіційна позиція Словаччини: ми підтримуємо санкції проти Росії".
Що робити
За словами експертів, опитаних "Апострофом", ключ до вирішення проблем України з країнами Вишеградської групи – це курс на прагматичну політику.
"Адже перспективи подальшої співпраці між Україною та Польщею залишаються відмінними, і навіть та криза, яка почалася у відносинах три роки тому, не відповідає інтересам країн", - запевнив "Апостроф" експерт Центру польсько-російського діалогу і взаєморозуміння Лукаш Адамський.
А що може бути прагматичніше за безпеку в регіоні?
"Утримувати питання безпеки в центрі уваги вкрай важливо, оскільки саме дестабілізація європейської безпеки, руйнування інститутів безпеки в регіоні, ревізіонізм Росії, є спільною загрозою, - запевняє "Апостроф" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Микола Капітоненко. – Безпеку можна зробити фактором об'єднання зусиль, але робити це потрібно не механічно, вважаючи, що Польща, Угорщина та Словаччина мають сприймати російську загрозу, як це робить Україна, а непрямим шляхом, демонструючи те, що посилення Росії за рахунок України в довгостроковій перспективі погіршить позиції країн Вишеградської четвірки".
Але для того, щоб почати обговорювати питанння безпеки, необхідно звести до мінімуму націоналістичну риторику в діалозі між країнами.
"Коли до влади приходять національно-орієнтовані еліти, то порядок денний починає орієнтуватися на питання захисту національних меншин. Але цей процес має і зворотну реакцію: якщо якась із країн робить ставку на національну риторику, питання ідентичності, то в складних демографічних та історичних умовах це викликає схожий запит на подібну риторику в сусідніх державах. Наприклад, якщо вдасться зменшити тиск історичних розбіжностей на двосторонні відносини з Польщею, то відносини нормалізуються", - зазначив "Апострофу" Капітоненко.
Але як це здійснити на практиці в ситуації, коли історичні розбіжності реально існують і просто так від них відмахнутися не вийде?
"Існує ідея про те, що українцям, полякам, угорцям і словакам потрібно в якійсь мірі замінити національну ідентичність регіональною, як це свого часу було продемонстровано в рамках проекту європейської інтеграції, коли навіть такі геополітичні суперники, як французи і німці змогли створити європейську ідентичність", - резюмував Капітоненко.
Втім, для того, щоб нормалізувати відносини із західними сусідами, змінити риторику, перейти до прагматичної політики, потрібно спочатку мати політичну волю, зробивши польсько-угорсько-словацький напрямок пріоритетом у зовнішній політиці України. І тут перед президентом Зеленським відкриваються найширші перспективи.
"Адже відносини із західними сусідами не є такою гострою проблемою, як, наприклад, відносини з Росією. Якщо президент України раптом захоче змінити щось у взаєминах з Росією, то буде відчувати величезний тиск суспільства, а якщо спробує змінити формат відносин із західними сусідами, то цілком зможе це зробити, адже такого тиску не буде", - запевняє Капітоненко.
"З кожною країною необхідно намітити плани дій. Починаючи зі списку проблем, і закінчуючи пропозиціями, як їх можна вирішити, - додає "Апострофу" директор Інституту глобальних трансформацій Олексій Семеній. – На кожному рівні двосторонніх відносин існують свої механізми. Тобто, раз на рік або навіть на півроку, потрібно збирати робочі групи за участю офіційних осіб від МЗС, із залученням представників неурядового сектору. Цю роботу МЗС має координувати на рівні заступника міністра".