Будучи прикладом хорошої дружби та партнерства, Україна й Угорщина продовжують переживати кризу, що супроводжується взаємною недовірою і ворожими дипломатичними відносинами. Очевидно, що суперечливий закон про освіту викликав численні дискусії на політичному і професійному рівнях. Навряд чи можна сперечатися про те, що громадяни, які проживають в Україні, повинні знати державну мову країни, і що цей закон може розглядатися тільки як перевага для представників національних меншин. Однак втілити закон на практиці виявилося набагато складніше, ніж очікувалося.
На думку Угорщини, знайти вчителів, які могли б вільно володіти українською мовою і викладати нею предмети в угорських школах Закарпатської області, буде дійсно непросто. Це, припускають, призведе до того, що діти будуть погано знайомі з Україною і не зможуть розуміти навчальні предмети. У довгостроковій перспективі це поставить дітей угорців в дуже невигідне становище. Саме тому угорський уряд наполягав на відтермінуванні введення в дію закону до 2023 року.
Венеціанська комісія, тим часом, також зайнялася цим питанням і сформулювала деякі принципи, заявивши, що знання офіційної мови держави є фактором соціальної згуртованості та інтегрованості, й правомірно, щоб держави сприяли вивченню своєї мови та закликали до того, аби державна мова була мовою освіти для всіх. Водночас стосовно національних меншин Асамблея також заявила, що "мова є найважливішим елементом індивідуальної та колективної самобутності": "Для багатьох представників національних меншин мова є одним із основних чинників їх самобутності та ідентифікації".
Читайте також: Нові нюанси: як коронавірус змінить відносини між Угорщиною та Україною
Це свідчить про те, що підтримка України в її рішенні не на 100% одноголосна, а в законі про мову все ж є певні нюанси. Тому необхідно, щоб нинішня влада залишалася інтроспективною щодо власних недоліків. І Україна, і Угорщина зазнають втрат, поки зберігається напруга у відносинах між країнами.
Для подолання цієї конфронтації необхідні складні та нестандартні рішення. Одним з можливих шляхів вирішення цієї проблеми є створення більш масштабного регіонального простору. Погодившись із тим, що Україна і Угорщина є частиною єдиного регіону, налагодження співпраці та збереження загального консенсусу могли б значно розширити можливості обох країн. Це дозволило б контролювати рівень загострення конфлікту. Регіональний контекст може відкрити нові горизонти для обох держав, вивести їх з кругової дискусії і зосередитися тільки на проблемах сьогодення. До повноцінного стратегічного партнерства ще далеко, але нинішню кризу, принаймні, можна подолати.