З перших днів вторгнення російських військ в Україну доброволець батальйону "Братство" ВІТАЛІЙ ЧОРНИЙ опинився на фронті на чернігівському напрямку, де відбувалися запеклі бої з окупантами. В інтерв’ю "Апострофу" військовий розповів, проти якої армії воює Україна, які настрої в нашому війську та як росіяни тікали з-під Києва.
- Віталію, як опинилися на фронті?
- Багато років я маю стосунок до "Братства" (політична партія, – "Апостроф") і само собою так вийшло, що я опинився на фронті. Ми до цієї війни готувались і розуміли, що вона буде. До того ми мали досвід створення добровольчих формувань і були в 2014 році співтворцями "Азову".
- Проти кого ми воюємо? Це строковики, контрактники, найманці, чи просто орда? Хто наш ворог на полі бою?
- Ті, з ким ми стикалися - це певні регулярні війська. Але там є і строковики. Про це можна судити по певних їхніх записах, які вони залишали, по щоденниках. Вочевидь є і професійні підрозділи на контрактній основі. Та більшість, що ми бачимо по їх діях, там є великий відсоток людей не надто фахових.
Якщо брати загальний контекст, то в одному з щоденників, який ми знайшли в Новій Басані (село на Чернігівщині, – "Апостроф"), вони самі себе оцінювали як орда. Вони пишуть, що ніколи не уявляли, що так воно буде, але причина – відчуття безкарності, загальний психологічний стан і знервованість. Це і призводить до того, що вони поводяться як орда.
- Ворог деморалізований?
- Так. Моральний дух низький, і є проблема з усвідомленням того, що відбувається і навіщо. Місцеві жителі розповідали, що ворог багато скаржився, мовляв, не може і втекти, бо за це кримінальна відповідальність, а здаватися в полон страшно.
- Деморалізований ворог менш небезпечний?
- Ми припускаємо, що серед них все ж таки є певний відсоток "ідейних", які цілком усвідомлюють що вони роблять і для чого.
- І для чого ж?
- Ну вони вбивають "нацистів", бандерівців, прагнуть відновити Русь, "русскій мір" в його кордонах.
- Як ця орда воює? Професійна вона?
- Ясно що там є, ну принаймні були фахові військові, еліта десантних військ, але вона була втрачена на підступах до Києва. Але судячи по тому, що зараз відбувається на сході, їхня боєздатність ще не втрачена. Як мінімум у частини військ боєздатність висока і зараз вони ідуть у наступ.
- Щодо київського напрямку - це був спланований відступ, чи втеча?
- Це був повний провал. Це був не відступ, а втеча. Вони втрачали техніку, втрачали особовий склад у великій кількості. Це точно не було заплановано.
- Яка в них ситуація з технікою? Там дійсно стоять дерев’яні стільці в танках?
- Стільців не спостерігав. Звичайна собі радянська техніка. Деякі зразки новіші, ніж у нас, деякі такі самі. В принципі стан техніки задовільний.
- Багато їхньої техніки потрапляє до нас у якості трофеїв?
- Багато. Наприклад, Нова Басань. З нашого боку в операції бере участь три одиниці бронетехніки: два БМП та один танк, а в результаті в наслідок цієї операції ми отримуємо близько 10 одиниць трофейної техніки і ще близько двох десятків техніки нами знищено. Це знову ж таки, аргументи на користь того, що вони не відступали, а тікали.
- В мережі є багато відео з полоненими росіянами. В роликах більшість з них починають виправдовуватись, казати що не знали куди їдуть, деякі навіть приносять вибачення. Вони дійсно прозрівають?
- Та ні, про навчання можна було казати в перші дні вторгнення, а зараз всі вони розуміють, куди прибувають і для чого. Якщо впродовж місяця вони не здалися добровільно в полон, то вони усвідомлюють, що вони роблять. А те, що вони начебто змінюють думку в полоні, то це відбувається під тиском обставин. І це логічно.
- Добровільно в полон все ж таки здаються?
- Так, були в нас такі конкретні випадки, коли група осіб втекла від своїх же та заховалась в підвалі як дезертири, а потім вони прийшли здаватися в полон. Вони категорично не хотіли воювати і в принципі можна сказати, що вони ідейно переосмислили все, що відбувається.
- Так звані "кадировці", що це за публіка?
- Це категорія найманців, для яких війна це просто заробіток і вони до неї ставляться як до професії: холодно та тверезо. Вони не мають якось ідеологічного підґрунтя, вони просто воюють за гроші.
- Якої зброї чи спорядження зараз все ж таки не вистачає військовим?
- Зараз в принципі всі базові потреби бійців забезпечені: особистий захист, медична частина, харчування, стрілецька зброя. А от зі стратегічної точки зору Україні все ж таки бракує авіації, комплексів ППО, можливо великокаліберного озброєння, більш ефективного для наступу, далекобійних ракетних систем, того ж самого недоробленого у нас "Сапсану" (український оперативно-тактичний ракетний комплекс, – "Апостроф"), який міг би кардинально змінити ситуацію ще з перших днів війни. Не вистачає нашого ж "Нептуну" (береговий ракетний комплекс, – "Апостроф"), який ніби то поставлений на озброєння, але ми щось його не спостерігаємо.
- А та військова допомога, яка надсилається нашими західними партнерами, швидко доходить до фронту?
- Так, доходить і це дуже круто. Ми навіть були вражені, як швидко це озброєння з’являється. Вже в перші два тижні війни ми бачили навіть серед добровольців британські протитанкові комплекси, німецькі і навіть іспанські "Мухи", так ми їх називаємо. Сподіваємось, що буде ще більше - і хотілося б ще більше.
- Які настрої в нашому війську, наприклад, у вашому підрозділі?
- Настрої позитивні, треба іти в наступ. Є чітке усвідомлення, що наша перемога може бути досягнута лише на руїнах Кремля. Потрібно остаточно знищити цю загрозу і вирішити питання. Поки Москва стоїть, поки поразка для них не є катастрофічною, ми не можемо бути в спокої.
- Але в Москви є ядерна зброя…
- Так, але є імовірність того, що внаслідок поразки, якої вони зазнають, в них почнеться серйозна криза всередині держави. якою ми повинні скористатись. В умовах цієї кризи вже не буде можливості застосування ядерної зброї.