Ідеї 8 березня були започатковані ще у середині ХІХ - на початку ХХ століття, коли йшлося про боротьбу за права жінок. Радянською владою 8 березня у первісному його сенсі популяризувалося до кінця 1920-х років, коли потрібна була підтримка з боку жінок і поширення ідей в маси. Надалі будь-яка самостійність в низах перестала заохочуватися радянською владою. Натомість особливо в сталінські роки почали у цього свята з’являтися нотки сімейного, навіть підкреслено традиційного характеру. Коли ж наша держава стала міцно на ноги, то це свято почало потихеньку деідеологізуватися.
До наших днів це свято вже дійшло повністю перевернутим з ніг на голову: замість емансипації жінок, замість набуття всіх цих прав, які вони вибороли, ми в цей день отримали акценти на традиційних ролях жінки. І хоч в цей час відбувається обмін ролями, коли чоловік готує чи перебирає на себе щось інше з традиційно "жіночих обов’язків", то це більше схоже на карнавальний обмін на один день, коли завтра все мусить повернутися на свої місця.
Для радянської системи, коли життя було занадто насичене ідеологемами, людям потрібні були якісь аполітичні повсякденні свята, коли можна б було виражати емоції, приязне ставлення, тому навіть у такому спотвореному вигляді свято 8 березня відігравало певну релаксуючу роль для громадян.
У незалежній Україні маємо достатньо свят, одні відродилися, інші – абсолютно нові, наприклад, прийшлий з США День матері. Усе мало б змінитися. Настав час повернути 8 березня досі актуальне його власне значення. Ще півтора століття тому розпочалася боротьба за хоча б 10-годинний робочий день, за рівну оплату з чоловіками, за нормальні умови праці. Це не зійшло з порядку денного. Якщо рахувати не лише формально оплачувану роботу, а ще другу зміну – обслуговування дому, а ще третю – догляд за дітьми, за немічними, то набігає великий розрив у кількості годин щоденної праці. Якщо навіть ж брати тільки оплачувану працю, то, як показує статистика, є відчутний розрив у оплаті праці жінок та чоловіків. Є, про що говорити у наш час, коли, навпаки, збільшується тенденція традиціоналізації, що проявляється у спробах збільшити контроль над жінкою, наприклад, у питанні репродукції.
Зрушити нинішню поведінкову інерцію святкування 8 березня, звичайно, можна. Аби вся справа була лише тільки в інерції, але тут має свій інтерес комерція. Щороку вражає кількість реклами напередодні 8 березня. Акції, розпродажі – наша торгівля не упустить таку нагоду. Тож традиція святкування, як у нас, підтримується ще економічно. Тут мають бути свої механізми супроти сексистської реклами, зокрема, є спеціальний комітет, який опікується цими питаннями.
А ось коли ми говоримо про сферу освіти, то тут можна пригадати нещодавній скандал із підручником "Сімейні цінності", який Міністерство освіти України рекомендувало середній школі. В цьому посібнику пропагувався жорсткий поділ щодо обов’язків, безальтернативність та шаблонне сприйняття людей різних статей. Над такими випадками починають працювати в МОН, започаткована гендерна експертиза підручників.
Можливо, такі тексти з’являються тому, що просто наслідуємо звички. Але навіть позірно нейтральні чи гарні звички можуть стати перешкодою до взаємоповаги різних статей. Наприклад, вертаючись до теми подарунків на 8 березня, начебто що поганого у тому, що подарують жінці квіти чи ще щось?! Але будь-який дар має дуже добре досліджену антропологією структуру: не буває дарунку в один бік, обов’язково повинна бути віддяка. Ви того не просили, а вам зробили подарунок, вас зробили боржницею. Очевидно, що обдаровують жінку, як красиву, господиню, а значить вона мусить далі віддячувати, підверджувати сподівання. До речі, тут схожа схема із хабарами. Людина могла просто виконати свої обов’язки, а отримавши пакунок, вона відчуває, що тепер повинна через голову переплигнути.
Справді, 8 березня – збільшувальне скло традиційних уявлень патріархату, які досі відіграють чималу роль у нашому суспільстві та в робочі будні заступаються більш модерними відносинами. На жаль, як показують опитування, настрої в українському суспільстві далекі від належного ставлення до жінок як до рівних чоловікам.
Якщо говорити про причини, то найпотужнішим видається чинник освіти. Наскільки люди налаштовані на модерне, більш партнерське ставлення – все це впливає на загальний рівень сприйняття жінки. Урбанізованість теж має значення. А ось ще один момент: чоловік отримує більше і під його опікою знаходиться дружина, яка не працює на оплачуваній роботі. Це не означає, що вона нічого не робить, проте ми звикли казати, що такі жінки просто сидять вдома, забуваючи, що вони виконують обов’язки і прибиральниці, і кухаря, і так далі. Оця фінансова несамостійність збільшує для жінки ризики того, що вона буде піддаватися психологічному тиску аж до психологічного насильства чи навіть економічного (зараз вирізняють такі види насильства, а не тільки сексуального характеру).
Загалом на гендерну тематику проводяться дослідження переважно за допомогою міжнародних інституцій, тому регулярних замірів гендерної ситуації в Україні до і після незалежності не було. Але вже згадувалося європейське соціальне дослідження 2008 року, за яким можна порівняти нашу ситуацію із ставленням до жінки у інших країнах Європи. На жаль, у нас найбільш традиційне ставлення. При цьому оптимізм є, паралельно з усім цим формується партнерське ставлення в родинах, рівномірніший розподіл обов’язків, ми більше бачимо жінок у публічній діяльності, розвиваємо просвітництво, започатковуємо спеціальні освітні програми.
Відзначати 8 березня попри все треба, але не тим способом, який ми зараз бачимо. А так, як ми відзначаємо, наприклад, День Незалежності. Можемо відзначати досягнення, проводити акції, дискусії, які будуть нас наближати до ідеалу партнерства, гідності кожної людини в українському суспільстві.
