Одним з найпомітніших трендів 2019 року стала мілітаризація космічної галузі. НАТО вперше в своїй історії затвердила космічну доктрину, США утворили Космічні Сили і все більше і більше лунає інформації про розробки та випробування “космічної зброї”. “Апостроф” спробував розібратися, чому світ охопили військові перегони у космосі і яких наслідків від них варто очікувати.
Мілітаризація без обмежень
Ще з 1967 року діє міжнародний договір “Про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору”, який і досі є основним регулятором освоєння навколоземного простору. Втім, попри те, що у договорі декларовані виключно мирні методи космічної експансії, назріваюча нова космічна гонка і велика увага військових по всій планеті до перспективних космічних технологій ставлять актуальність договору про космос під питання. Тим паче, що за останні роки багато міжнародних договорів, які стримували військову сферу, зазнали краху, наприклад, той же Договір про обмеження ракет середньої та малої дальності.
Втім, швидкої ревізії чи відмови від “договору про Космос” не варто очікувати, адже він не чинить жодних перешкод мілітаризації космосу в такому вигляді, як вона відбувається зараз. “Договір 1967 року містить пряму заборону лише на розміщення ядерної чи іншої зброї масового знищення в навколоземному просторі. Жодних перешкод до розміщення традиційних озброєнь, ракет чи лазерів, він не чинить. А саме про такі озброєння йдеться в контексті сучасної “мілітаризації космосу”. Тому я не бачу причин до його розриву в прогнозованому майбутньому”, - пояснив у розмові з “Апострофом” Рам Джаку, професор університету МакГілл, автор книги “Глобальне управління космосом: міжнародне дослідження”.
Центр управління космічною програмою Ірану
Таким чином, мілітаризація космосу відбувається не всупереч, а цілком в межах нинішнього міжнародного права. І коло її учасників щодня тільки зростає.
Воєнні перегони на орбіті: головні учасники
У ХХ столітті справа мирного і не дуже освоєння навколоземного простору лежала на плечах двох “наддержав” - США та СРСР. Сьогодні ж число гравців, що демонструють військовий інтерес до космічної галузі значно зростає. Навіть міжнародні організації долучаються до процесу. НАТО влітку 2019 року вперше в своїй історії прийняла “Космічну доктрину”.
“США залишаються безумовним лідером у розвитку космічних технологій, але інші держави активно наздоганяють їх в плані військового космічного потенціалу. Китай давно (ще в 2007 році) продемонстрував можливість збивати супутники ракетами наземного базування, а в минулому році аналогічним способом ліквідувала супутник Індія. Франція взагалі першою на публічному рівні заявила про намір розміщення в космосі озброєних апаратів. Це лише те, що відомо з відкритих джерел. Кількість держав з військовим потенціалом в космічному просторі може бути значно більшою”, - зазначив Рам Джаку.
Нарощення темпів мілітаризації космосу в останні роки в значній мірі породжене згадуваним технологічним лідерством США, яке особливо зміцнилося після успіхів приватних американських компаній, таких як SpaceX Ілона Маска. Інші держави і в першу чергу не надто дружні до США Росія та Китай, активно розпочали пошуки асиметричних відповідей на зростаючу супутникову інфраструктуру США, що в свою чергу підштовхує американців до пошуків способів захисту. Свідченням цього є те, що саме захист об'єктів у навколоземному просторі визначено як провідне завдання Космічних Сил США, створених в грудні 2019 року.
Старт ракети SpaceX Falcon Heavy
Лазери, супутники та “жезли Бога”
Технологічні надбання останніх десятиліть значно здешевили вивід об'єктів на низькі орбіти. Саме це відкрило дорогу до активного військового освоєння космосу. Адже наявність розвинутої супутникової інфраструктури дозволяє не лише спостерігати за суперником та забезпечувати надійний та добре захищений канал зв'язку. Однією з найперспективніших галузей є інтеграція супутників у системи управління бойовими дронами, що дозволяє суттєво збільшити як кількість, так бойову ефективність БПЛА на конкретних театрах бойових дій. І суперництво держав зараз зосереджено саме на можливостях розгортати власні супутникові мережі, захищати їх, відслідковувати та вражати ворожі апарати з поверхні землі . А от розміщення озброєнь на космічних апаратах найближчим часом очікувати не варто“ Не думаю, що найближчим часом це стане суттєвою проблемою. Адже, щоб розпочався конфлікт у космосі, то цьому має передувати конфлікт на землі”, - зазначив Бен Бейслі-Вокер, один з провідних спеціалістів UNIDIR.
Тим не менш, технологічних перешкод до розміщення озброєнь в навколоземному просторі зараз вже майже не залишилося. "Ключовими напрямами тут є ракетні, протиракетні та лазерні озброєння", - повідомив Рам Джаку.
Дійсно, успіхи в розробці лазерних технологій відкривають можливість до реалізації ідей одного з найамбітніших проектів часів холодної війни - Стратегічної Оборонної Ініціативи , або ж "Зоряних воєн" Рональда Рейгана. Тоді планувалося створити систему із озброєних лазерами супутників, які зможуть ефективно перехоплювати балістичні ракети з ядерними боєголовками. Втім, якщо у 1980-х створення лазерів необхідної потужності виглядало фантастикою, то сьогодні знищення ракет та літальних засобів за допомогою бойових лазерів — це буденність. А в космосі, за відсутності атмосфери, ефективність лазерної зброї буде ще вищою.
Інженер NASA калібрує лазерний вимірювальний прилад
Зниження вартості виведення вантажів на орбіту також відкриває дорогу і до реалізації інших фантастичних проектів космічної зброї. Зокрема, це американські проекти, відомі під назвою “жезли Бога”. Відповідно до них, на супутнику мали б розміщуватися масивні вольфрамові стержні, які в момент прольоту над ціллю просто скидаються вниз. На момент досягнення поверхні землі ці стержні мали б швидкість до 12 км/с, що дозволяє вражати цілі з силою ядерного вибуху.
Перешкоди на шляху до космічної війни
Попри всі заманливі військові перспективи, перетворення космосу не чергову арену мілітарного суперництва має серйозну перешкоду. Це — вразливість космічної інфраструктури і катастрофічні наслідки бойових дій на орбіті. “Навіть один уламок з хаотичною траєкторією може наробити дуже багато шкоди на орбіті. А в разі масштабних руйнувань уламки з величезною швидкістю падатимуть по всій поверхні Землі. А отже, в разі конфлікту між двома сторонами, постраждають всі держави, а великі та розвинуті — найбільше”, - висловив переконання Рам Джаку.
В той час, як виведення об'єктів на орбіту та підтримка їх діяльності — дуже складна і дорога справа, достатньо, за висловами росіян, запустити в космос у вільне кружляння по орбіті “відро гайок”, щоб поставити хрест на всій космічній інфраструктурі на десятиліття. А тому, хоча мілітаризація космосу і набирає обертів, її просування відбувається обережно і за можливості, без розвитку прямого наступального потенціалу.
Втім, навіть така “обережна” мілітаризація все ж створює значні ризики для “космічного майбутнього” людства. І поки що тенденції до врегулювання проблеми, наприклад, через ухвалення нового космічного договору, не помітно. “Часто можна почути тезу, що мілітаризація космосу — неминуча. Я з цим категорично не згодний. Її цілком можна спинити — просто-на-просто відсутня політична воля. Гарним прикладом є договір про заборону випробувань ядерної зброї на землі, в повітрі та у воді. Після того, як він був підписаний, ядерні випробування припинилися і жодна держава його не порушувала. Жодних об'єктивних перешкод до ухвалення подібного договору щодо космосу немає”, - пояснив Рам Джаку.
