Поки весь світ із напругою стежить, чи почне Росія повномасштабне вторгнення в Україну, ще одне вогнище війни в Європі назріло і ось-ось рвоне. Минулого тижня колишній міністр закордонних справ Карл Більдт застеріг, що російська загроза Україні — не єдина потенційна криза в Європі цього року — на Балканах назріває новий виток конфлікту. Про те, яка загроза чекає на Європу в цьому регіоні, як вона вплине на ймовірність нового російського вторгнення в Україну і що потрібно робити Заходу, щоб запобігти виконання планів Путіна, в інтерв'ю "Апострофу" розповів старший аналітик Українського центру аналітики та безпеки Олексій Кіряцев.
- Наразі фокус світової уваги та напруження пристрастей сконцентрований на Україні. Зокрема, йдеться про концентрацію російських військ навколо українських кордонів — весь світ обговорює ймовірність російського вторгнення і переговори Російської Федерації зі США у зв'язку з цим. Чи означає це, що в Європі немає інших точок нестабільності та протиріч, які могли б спалахнути та розгорітися у щось подібне?
- На мою думку, питання з можливістю вторгнення в Україну російської армії дуже важливе, і це одне з ключових питань. Водночас, розглядаючи ситуацію з геополітичної точки зору, можна точно сказати, що ситуація, яка розвивається на Балканах, а саме у Боснії та Герцеговині, може стати тим тригером, який спровокує вторгнення Росії до України. Якщо ситуація на Балканах загостриться до такого рівня, що виникне конфлікт, на зразок війни 1992-1995 років, слід розуміти, що сили ООН і НАТО, які були задіяні тоді для зупинки війни, нараховували близько 80 тисяч солдатів, і це не враховуючи інших формувань. Тобто це не якийсь маленький локальний конфлікт. Щоб зупинити війну колективному Заходу - тобто США і НАТО - треба буде повноцінно включитися. І якщо вони включаться, то саме цей процес може стати сигналом для Росії, для того щоб загострити ситуацію в Україні, а також і сигналом для Китаю, який в цей момент може загострити ситуацію на Тайвані. Тобто, ні США, ні НАТО не можуть розпорошувати одночасно сили на три гарячі точки.
- Зважаючи на все, з вами згоден колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, який зовсім недавно застеріг, що російська загроза Україні – не єдина потенційна криза у Східній Європі цього року, і що Боснія та Герцеговина наближається до періоду глибоких політичних потрясінь, на тлі важливих виборів, запланованих у жовтні На вашу думку, чому зараз пішли такі сигнали і різко заговорили про цю ситуацію, тоді як уся увага світової громадськості сфокусована на Україні?
- У жодному разі не можна говорити про те, що всі забули про Балкани, які за минулий рік неодноразово давали нам приводи говорити про небезпеку загострення та війни. Це ситуація в Сербії з Косово, коли через дрібниці, а саме необхідність зміни номерів при перетині сербами кордону з Косово, мало не вибухнув військовий конфлікт. Те саме, це ситуація, яка сталася в Чорногорії, коли при інтронізації Митрополита Сербської Православної Церкви виникли великі протистояння, і ситуація могла дійти до серйозного конфлікту. Але щоб ми розуміли, Балкани самі по собі такий регіон, у якому накопичилося чимало вибухонебезпечної маси, яка готова спалахнути.
Ситуація, яку ми бачимо в Боснії, насправді, не виникла сама по собі. Вона багато в чому підживлюється та інспірується саме Росією. Можна подивитися на її дії за останній рік у цьому напрямі. Що ми бачимо? Ми знаємо, що управління Боснії є досить своєрідним. Тобто там існують не один, а три президенти, кожен із яких представляє свій народ. Вони окремо обираються, і правлять разом, мають свої органи управління. Їх поєднує спільна армія, поліція, судова система, податки. Проте після глобальної війни, яка була наприкінці XX століття, примирення Боснії стало можливим лише після військового втручання в цю ситуацію світової громадськості, яке було санкціоновано ООН, після чого було проведено операцію НАТО під керівництвом США. По суті, гарантами миру у Боснії є США та НАТО. Саме вони зуміли зупинити кровопролиття, яке відбувалося, внаслідок чого в США було укладено Дейтонські мирні угоди, які й встановили сучасне мирне управління Боснією та Герцеговиною.
По суті, у Боснії та Герцеговини Конституція є одним із додатків до Дейтонських мирних угод, і щоб сторони не пішли знову шляхом ескалації, і угод дотримувалися, було прийнято рішення про створення Ради з виконання мирної угоди, із спостережною (керівною) радою на чолі. Очолює цю раду її Верховний представник, який, по суті, має у Боснії та Герцеговині верховну владу. Він обирається членами Спостережної Ради. Саме за ним останнє слово в трактуванні Конституції, його рішення мають силу закону в Боснії та Герцеговині, він має право звільняти будь-яку людину, незалежно від того, обрана вона, чи ні, яка заважає дотриманню Дейтонських мирних угод, щоб не призвести до спалаху ескалації конфлікту.
- Яким чином Росія інспірує початок цього конфлікту знову?
- Минулого року першим каменем спотикання у Наглядовій Раді став процес обрання Верховного представника, на якого і покладено підтримку балансу між трьома президентами та гілками влади у Боснії та Герцеговині. Після більш ніж 10-річного перебування на посаді Верховного Представника Валентина Інцка, на цю посаду було запропоновано кандидатуру німецького політика, колишнього Міністра продовольства та сільського господарства Німеччини Крістіана Шмідта. Проте ще до цього Росія почала лобіювати питання, чи доцільне існування такої посади, як і необхідність призначення на неї нового представника в особі Крістіана Шмідта.
- Дайте вгадаю: вони, мабуть, використали термін "зовнішнє управління"?
- Так, безумовно, вони використали і цей термін, але перш за все намагалися посилатися на інше. Варто зазначити, що завдання Верховного представника полягає не в тому, щоб керувати Боснією та Герцеговиною, а контролювати дотримання мирних угод. Не нав'язувати їм, які партії обирати, яким курсом йти. Росія ж апелювала до того, що політичні партії настільки зміцніли, що більше немає потреби у Верховному представнику, тому росіяни категорично проти призначення нового представника. Ця пропозиція Росії була відкинута всіма членами Спостережної Ради, і було призначено нового Верховного представника Крістіана Шмідта – досить відомого німецького політика. Тоді Росія, заручившись підтримкою Китаю в Раді безпеки ООН, підготувала спільну з КНР резолюцію про скасування посади Верховного представника Спостережної ради в Боснії та Герцеговині. Однак у Раді безпеки ООН ніхто не підтримав цю пропозицію, крім Росії та Китаю, зрозуміло.
Відразу після вступу Крістіана Шмідта на посаду Верховного представника, Росія заявила, що не визнає його як легітимного, і вважає, що він не має жодних прав на виконання своїх функцій. Це одразу було підхоплено Мілорадом Додіком, лідером боснійських сербів, який, будучи членом Президії від Республіки Сербської у складі Боснії та Герцеговини, заявив, що теж не визнає Верховного представника, тим самим по суті відходячи від Дейтонських мирних угод. Побоювання підтвердилися досить швидко. Новий Верховний представник, проаналізувавши ситуацію, підготував доповідь у Раду Безпеки ООН, в якій чітко розписував, що дії Мілорада Додіка та його сепаратистські устремління ведуть як мінімум до розколу Боснії та Герцеговини, до безумовного відновлення конфлікту, та необхідності втручання цього світового співтовариства. Росія відреагувала на це негайно. На той час розглядалося продовження перебування міжнародного контингенту в Боснії та Герцеговині, який налічував лише кілька сотень людей, на цей рік. У зв'язку з цим Росія заявила, що заблокує в Раді безпеки ООН продовження миротворчої місії, якщо там буде хоч якась згадка про Верховного представника Крістіана Шмідта, у разі офіційного оголошення цієї доповіді в Раді безпеки ООН.
- Як вони вийшли із цієї ситуації?
- На жаль, США та європейські партнери пішли на поводу в Росії, і всі згадки про Верховного представника Крістіана Шмідта були видалені з рішення щодо продовження миротворчої місії у Боснії та Герцеговині. При цьому сам Верховний представник призначається не Радбезом ООН. Для Шмідта це був неприємний удар, оскільки його політичну вагу опустили, показавши, що він не має жодної підтримки. А ось для Додіка це був поштовх для продовження його сепаратистських устремлінь. Вже через місяць це вилилося безпосередньо в акт, проголошений Народною Скупщиною-парламентом Республіки Сербської, в якому було заявлено про намір створення своїх збройних сил, що підпорядковуються лише Республіці Сербській, своєї судової системи та своєї поліції. На питання, що робити з поліцією та збройними силами Боснії та Герцеговини, які там знаходяться, була дана відповідь Республіки Сербської, що вони оточуватимуть місця, де дислокуються офіційні війська та поліція та витіснятимуть їх.
Ми пам'ятаємо цю тактику щодо Криму. Примітно, що перед ухваленням цього рішення Додік літав до Москви, і в Кремлі провів розмову із цього приводу з Путіним. Безумовно, така позиція не влаштовує нікого з інших президентів, які входять до президії з управління Боснією та Герцеговиною. Ну і звичайно, таке рішення Народної Скупщини спричинило бурхливу реакцію в європейських країнах. Цікавою особливістю цього рішення стало те, що всі озвучені положення в Акті Народної Скупщини мають увійти в силу не більш як через 6 місяців після ухвалення рішення. Відповідно до цього положення, 10 грудня вже минуло 6 місяців, протягом яких це все мало статися. Вже буквально через два тижні після цього рішення Додік заявив, що треба прискорювати процес, і до кінця січня там має з'явитися окрема судова система, щоб усі заяви про неконституційність прийнятих Народною Скупщиною рішень не хвилювали Додіка. Коли світова громадськість обурилася і заговорила про можливість втручання з боку миротворчого контингенту, то у відповідь Додік прямо заявив, що має впливових друзів, які за нього заступляться у разі виникнення конфлікту. Насамперед, треба сказати, що він мав на увазі не лише Путіна, а й той анклав у Сербії, який Росія створила за останні 3 роки.
- Тобто мова йшла безпосередньо про державу Сербія?
- Справа в тому, що в Сербії вже давно є ідея "сербського світу", і представники сербської влади її активно просувають.
- Ви маєте на увазі президента Сербії Олександра Вучича?
- Свого часу Вучич був представником радикальної партії в Республіці Сербській і активно стояв на цих позиціях. Проте з приходом до влади через необхідність контактів і налагодження нормальних відносин з Європою його риторика пом'якшувалась. Водночас, його найближчі партнери, той же міністр внутрішніх справ, який раніше обіймав посаду міністра оборони Сербії, є активним апологетом "сербського світу".
- Що таке "сербський світ"?
-Ідея "сербського світу" полягає у тому, що це серби мають об'єднатися під егідою Белграда, незалежно від цього, де вони проживають, у єдиних межах. Ця ідея давня, просто вона активно підігрівається.
- Коли ідея "сербського світу" здобула найсильніший поштовх у сучасних реаліях?
- Напевно, варто говорити про заяву міністра внутрішніх справ Сербії Олександра Вуліна, яка звучала минулого і цього року, про необхідність створення "сербського світу" під егідою Белграда.
- Як на це відреагувала Європа?
- Перш за все, на це відреагували сусіди Сербії, які, звичайно, були дуже стурбовані подібними заявами. Більше того, з 2019 року Росія почала активніше накачувати Сербію зброєю. Якщо порівняти бюджет Сербії за 2019 та 2018 рік, то ми побачимо, що ця країна почала активно озброюватися. Насамперед Сербія активно закуповує в Росії зброю, і переважно туди поставляються системи протиповітряної оборони, системи "Панцир-С", ЗМІ писали, що були поставки С-400, бронетехніки, літаків МіГ. Зараз Сербія має, напевно, один із найбільших бюджетів серед своїх сусідів, і проводить активні військові навчання. Примітно, що торішні літні військові навчання Сербії під назвою "Удар блискавки" являли собою навчання посилених тактичних груп із проведення нападу. Цікаво, що на них президент Сербії Олександр Вучич оголосив, що протягом найближчих 9 місяців сербська армія має значно зрости за чисельністю. Крім того, на ці навчання запросили, кого б ви думали? Мілорада Додіка. Йому, по суті, демонструвалася сила Сербії і вселялася впевненість у можливій підтримці всіх його рухів.
- З урахуванням накачування Сербії зброєю та політичної кризи в Боснії та Герцеговині, наскільки реальним є початок бойових дій у ситуації, що склалася? Які ви розглядаєте сценарії? І які сторони братимуть участь у цьому конфлікті?
- Як би далі не розвивалася ситуація, Росія, по суті, поставила США як гаранта безпеки на Балканах у позицію цугцванга. Оскільки президент та парламент Республіки Сербської, яка входить до складу Боснії та Герцеговини, ухвалили рішення про фактичне відділення та створення своєї армії, поліції, судової та податкової системи, то цей процес не може пройти безболісно. Справа в тому, що решта президентів Боснії та Герцеговини від хорватів і босняків не підтримують це рішення, вони категорично проти і не вважають його легітимним. Відповідно, не мають наміру виводити ні свої війська, ні поліцію, ні свою судову систему. Тобто не збираються зменшувати свій вплив на Республіку Сербську. Якщо в цій ситуації колективний Захід, під яким ми маємо на увазі США, НАТО і ЄС, займуть ту позицію, яку вони останнім часом часто займають, тобто висловлять стурбованість, або можливо застосують якісь санкції і все в такому дусі, це буде ляпасом тим самим США. Раніше, в 1995 році США показали, що вони можуть вирішувати глибокі світові кризи, які були не в змозі вирішити навіть миротворці ООН. Тоді було зрозуміло, що якщо хтось порушує світопорядок, здійснює переділ кордонів, починає нападати на якісь країни, або відбувається геноцид, тобто сили, які можуть привести до тями порушників. А якщо зараз США, НАТО та ЄС не здатні вплинути на сепаратистські устремління Мілорада Додіка в центрі Європи, і забезпечити виконання мирних угод, які були укладені, то можна говорити про здатність протистояти Путіну та Росії або Китаю з їхніми геополітичними цілями. Тобто, це буде дискредитація в очах світової громадськості.
Якщо ж вони не підуть на це, а швидше за все такий удар по своєму авторитету колективний Захід навряд чи готовий буде понести, і спробує за допомогою миротворчих сил знову цю ситуацію привести в норму, то, по-перше, у цій ситуації можна чітко прогнозувати, що це вже не буде під егідою ООН, оскільки Росія зараз, напевно, заблокує подібну ініціативу. По-друге, якщо це й станеться, то глибина втягування Заходу в конфлікт дозволятиме Росії активізувати свою позицію. Адже Росія не буде прямим учасником цього конфлікту. Початковий конфлікт відбуватиметься всередині Балкан. Безумовно, виходячи з попереднього досвіду в Сирії, Центральній та Африці, Росія направить на Балкани так званих найманців, ПВК "Вагнер" тощо.
Примітно, що багато найманців брали активну участь у Першій Боснійській війні. Усі ми пам'ятаємо Гіркіна, який був активним учасником Боснійської війни 1992-1995 року. І таких найманців, які всі знають і пройшли цю війну, у складі "Вагнера" дуже багато. Водночас треба розуміти, що відволікання уваги США на Боснію розв'яже Кремлю руки у ситуації з Україною, тому для нас це дуже небезпечно. Крім того, я прогнозую, що ця ситуація буде тригером і для Китаю, який теж зрозуміє, що в цей момент активізація дій щодо Тайваню буде стратегічно обґрунтованою, оскільки боротися на три фронти не зможе ніхто.
- І все-таки, якою є ймовірність збройного конфлікту?
- Вірогідність дуже велика. Якщо Боснія не визнає сепаратизм Додіка – мирне рішення неможливе. Більше того, якщо ми подивимося, як географічно розташована Республіка Сербська, то ми побачимо, що мало того, що її територія розділена округом Брчко, вона межує лише однією частиною з Сербією, а іншою не межує. Більше того, на території Республіки Сербської проживають не лише серби, там проживають громадяни Боснії та Герцеговини, які не підтримують сепаратизм. Навіть при голосуванні в Народній Скупщині Мілорад Додік мав певні проблеми, оскільки більшість голосів було набрано, але відрив був зовсім невеликий. Зокрема, із 80 депутатів за відділення проголосували лише 43 депутати, а решта не голосували. Тобто це рішення неоднорідне навіть у самій Республіці Сербській. Тому позиція Додіка, його чітке та жорстке проштовхування цього рішення однозначно призведе до конфлікту.
- З огляду на те, що ви назвали зв'язку Балкани-Україна-Тайвань, наскільки доцільно говорити не просто про локальну війну, а про певний аналог Третьої світової війни?
- Тут слід розуміти, що США та НАТО необов'язково підтримають усіх своїх союзників. Вони стануть перед вибором, і ймовірно для когось обмежаться своєю стурбованістю.
- Як ви вважаєте, хто з країн під прицілом Росії може стати жертвою занепокоєння США та НАТО?
- Вважаю, що ставити це питання не має сенсу. Я розумію, що Україна може стати тією країною, з приводу якої може бути висловлено лише занепокоєння. І цей найбільш неприємний для нас варіант мене найбільше лякає. Враховуючи заяви США та НАТО про те, що їхні збройні сили воювати безпосередньо не будуть, дуже добре, що вони готові підтримувати нас із матеріально-технічного боку, озброєнням. За великим рахунком скажу, що для нас цей пункт найважливіший. Ми готові воювати за свою країну, скажу за себе як військовослужбовець, як полковник СБУ в запасі. Тобто у разі виникнення такої потреби Україна готова воювати за свою незалежність. Якщо при цьому Україна матиме додаткові сили та засоби, то ми впораємося з цим і самі.
- Які дії у відповідь, так званий, колективний Захід може зробити зараз, щоб конфлікт на Балканах не розгорівся? Якщо ж конфлікт розгориться, то що Захід робитиме?
- Дивіться, тут використовується не зовсім вірна стратегія, яку намагається нав'язати Росія. Йдеться про стратегію, коли колективний Захід грає другим номером, і змушений постійно відповідати на ситуацію, що провокує Росія. Гра другим номером не може призвести до перемоги. До перемоги у грі може призвести лише наступальна стратегія. Взагалі, гібридна війна передбачає те, що вплив необхідно робити не тільки в місці, де розгоряється вогнище, необхідно проводити роботу заздалегідь у тих больових місцях, які є у самій Російській Федерації, у відносинах з її іншими партнерами, які, можливо, нарешті змусили б Москву зайнятися своїми проблемами і перестати проводити експансію в інші країни.
