ХХ з’їзд керівної в КНР Комуністичної партії Китаю, який завершився 22 жовтня, відзначився фактичним затвердженням одноосібного верховного лідерства в партії та державі нинішнього очільника Китаю Сі Цзіньпіна. Які наслідки це матиме для самого Китаю, світу та України, "Апострофу" розповів політичний експерт Віталій Кулик.
На з'їзді КПК були зняті всі противаги та баланси: зараз у Сі Цзіньпіна сконцентровані повноваження, які були лише у Мао Цзедуна і, можливо, у Ден Сяопіна на початку його керівництва. Таким чином, Сі зараз має можливість сформувати жорстку вертикаль, підпорядковану особисто йому, не зберігаючи "колективного кормчого" та баланси, які діяли від Дена і до Ху Цзіньтао, попередника Сі. Але суперконцентрація влади, повністю позбавлена балансів – це поверхова оцінка того, що відбулось. Все ж баланс існує: йдеться про консенсус інтересів потужних політичних угруповань - саме він знову викинув на поверхню Сі - що не означає встановлення одноосібної повномасштабної диктатури, свавільної, як за часів Мао. Нинішній керівник Китаю вимушений спиратись на військових, силовиків, регіональні клани, фінансову сферу та частину партійної номенклатури, яка ставилась до нього скептично та якийсь час фрондувала.
Про зміни в Кабміні та Політбюро, які вже охрестили "приборканням опозиції". Це не зовсім правда, адже ці групи, попри різні орієнтації, зберігають спільні інтереси. Ніхто їх не очищав, не знищував і не добивав. Сі не пішов шляхом повного знищення опозиції. Так, дехто пробував кинути виклик Цзіньпіну ще до з'їзду, але їх усунули.
Чи довго проіснує нинішній стан речей? Сі отримав мандат, він має завершити модернізацію армії до 2027 року. Деякі американські аналітики припускають, що війна за Тайвань може початись значно раніше, тому часу у "кормчого" небагато. Треба нагадати, що Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) складається з 2 прошарків: високотехнологічної, модернізованої та гарно озброєної частини Спеціальних сил, і "народної армії", яка більше схожа на російських "чмобіків" - погано озброєної, не надто навченої, без військового досвіду. Фактично йдеться про ополченців. Диспропорцію між ними Китай намагався подолати останні 10 років.
Читайте: Китай на низькому старті: Сі отримав мандат на ескалацію відносин зі Штатами
Для того щоб завершити модернізацію та показати її ефективність, потрібен локальний конфлікт із застосування Збройних сил. Але це дуже небезпечно. Гадаю, військові підтримали Сі саме за обіцянку завершити модернізацію збройних сил і посилення їх ролі в управління державою.
Ще одним важливим наслідком переобрання Сі стає ще більша ідеологізація суспільства, керівництва держави, а також посилення ролі Компартії. Починаючи з Ден Сяопіна, відбувався зворотній процес – ідеологізація була замінена на економізацію – тоді економічний інтерес превалював, а ідеологія була десь на третьому-четвертому плані. Запитайте пересічного китайця, хто такий Енгельс, чи що написав Маркс - він не зможе відповісти.
Протягом останніх 20 років відбувався прихід до влади нового покоління, більш орієнтованого на власний добробут, свої вигоди, а не побудову ефективної машини управління і контролю. Технологізація контролю і соцрейтинги, які вводяться в Китаї – були скоріше експериментами, ніж необхідною ідеологічною практикою. За Сі ситуація почала змінюватися, а на з'їзді КПК було чітко вказано, що ідеологія повертається в суспільство, а також необхідно очистити і посилити КПК, посиливши боротьбу з корупцією. Тобто номенклатура має показувати практики самообмеження, відмовитися від культу самозбагачення, яке процвітало останніх років 30. Це буде дуже важко зробити.
Ми на прикладі китайських дипломатів та бізнесменів, які приїжджали в Україну років 15 тому, бачили їх тодішній рівень. Ті люди, які прижджають з Китаю зараз - це якісно інший рівень. Перші знали мови, були начитані, підготовлені та розуміли ситуацію тут. Останні контакти вказують на поверхове розуміння нашої ситуації, небажання заглиблюватися в неї, оцінка того що відбувається через призму російських наративів. Деінтелектуалізація прослідковується добре, і сам Сі є наслідком деінтелектуалізаціїї верхівки. Його називають обмеженим, схильним до конспірології і життя міфами.
Тепер же управлінська машина має бути удосконалена, партія зміцнена та позбавлена "елементів, які її дискредитують". Себто буде посилена репресивна вертикаль та контроль над нею з боку верхівки партії. Сама КПК має контролювати економіку, армію і силовий блок, а з іншого боку пронизати суспільство до самих його коренів, мати там базу, а не лише технологічне управління через соцрейтинги.
Щодо міжнародної політики Пекіна, то там бачать, що Росія не справляється зі своїми завданнями у війні, вона її програє. Іран та інші країни, які мали б стати партнерами Китаю у побудові багатополярного світу – виявилися "молодшими партнерами" і не здатні сформувати власне ядро як центр тяжіння. Тобто зараз багатополярність не складається, мова йде про хаотизацію і розвал світопорядку, який поки що вигідний Китаю. Це дозволяє, зламавши нинішній порядок побудувати біполярний світ, де інші будуть молодшими партнерами.
Китай не поспішає експортувати свою модель управління, ідеологію, не нав'язує свої цінності і вважає, що поділ на Західний і не-Західний світ, де Пекін стане системотворчим центром через свою економічну потужність і військову силу, дозволить втілити концепт біполярного світу. Всі інші держави будуть при цьому знаходитись або в ореолі впливу Вашингтона, або Пекіна. Це "дзвіночок" для тих, хто за допомогою Китаю хотів вдовольнити своїх геополітичні амбіції – Росії, Ірану, КНДР, Пакистану. Їх місце в китайській архітектурі світопорядку визначене і лімітоване – маневру у такому світі буде набагато менше, ніж у багатополярному. Домінування буде тотальним: той, хто зараз хоче посприяти Пекіну, ризикує тим, що місце для нього в такому світі буде лише як у сировинного придатку - і то, якщо дозволять існувати.
Україні не варто чекати від Китаю якихось дій, спрямованих на покращення ставлення до Києва. Він взаємодіятиме з Росією, Іраном та іншими країнами, які перебувають в ситуативних альянсах між собою. Пекін не розглядає і варіант втручання або задіювання своїх посередницьких послуг. Ми отримали всього $2 млн гумдопомоги, хоча китайські дипломати постійно говорять про її необхідність. На переговорах, про які вони постійно нагадують, Київ у китайській трактовці має обов'язково поступитися.
Пекін розглядає усі лінії перетину інтересів через призму протистояння з Вашингтоном. Якщо є інтереси Росії, яка є попутником для Китаю - вони, звісно, теж розглядаються відповідним чином. Проте це не робить Москву союзником Пекіна – останній нікому не дає союзницьких зобов'язань, існують лише умовні партнери-попутники. Якщо санкції загрожують торгівлі чи своїм компаніям – допомагати Росії у збиток собі Китай звісно не буде.
Проте з посиленням ролі Сі в ухваленні рішень в безпековій сфері можна очікувати, що Китай іноді нехтуватиме економічними інтересами на користь геополітичних. Це дуже небезпечно для нас, адже може йтися про нехтування певними санкціями, створення механізмів для забезпечення комплектуючими росВПК – треба відслідковувати це і тісно взаємодіяти з Заходом та Китаєм, щоб такого не допускати.
Ми маємо намагатися втягнути Китай у відбудову країни, пропонувати великі інфраструктурні проекти, щоб Пекін зайшов великими грішми, аби тут з'явилися активи, потрібні йому і які Китай буде захищати. Очевидно Пекін захоче взяти участь у відбудові у нас. Якщо Росія розпадеться на території під різними мандатами, наша ціна як транзитної країни для Китаю зростає в рази, і тоді справді можна буде говорити про Пекін як торгово-економічного партнера. Але треба розуміти – великі китайські гроші часто дорого коштують країнам, які їх беруть. Можна згадати Еквадор, африканські та латиноамериканські країни. І навіть Чорногорію. Які врешті були змушені розраховуватись з Пекіном землею, активами, островами тощо. Тому тут завжди має бути баланс здорового глузду.
