RU  UA  EN

Вівторок, 17 вересня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
24.55
Світ

Читайте нас у Telegram-каналі

Урок для України: що штовхає Японію на дружбу з Росією

Токіо шукає спосіб підтвердження своєї глобальної ролі

Токіо шукає спосіб підтвердження своєї глобальної ролі Зустріч в Токіо в форматі «2 + 2» міністрів закордонних справ і міністрів оборони Японії і Росії Фото: EPA/UPG

У Токіо пройшли російсько-японські консультації міністрів закордонних справ і міністрів оборони, перша подібна зустріч з 2013 року. Власне, тоді, чотири роки тому, формат "2+2" і був створений, так що нинішня зустріч - всього лише друга в історії. Після анексії Криму японська сторона відмовилась від консультацій щодо зняття частини санкцій проти Росії, і така позиція залишалася незмінною до кінця минулого року. Рішення про проведення зустрічі міністрів стало одним з результатів грудневої зустрічі лідерів двох держав - японського прем'єра Сіндзо Абе і російського президента Володимира Путіна.

Перезавантаження

Зустріч міністрів була найбільш значущим, але не єдиним заходом довгого російсько-японського уїк-енду - ще в суботу почалися консультації на високому рівні, головною метою яких стало обговорення форм прикордонного співробітництва, в тому числі і економічного. Та й самі міністри спершу зустрічалися окремо, кожен зі своїм колегою, що дозволило обговорити ряд практичних питань політичного і військового співробітництва. Остаточно узгоджений візит Абе в Росію в квітні свідчить не про поодинокий випадок, а про цілком сформовану тенденцію. Члени японського кабінету в останні півроку не просто багато і часто зустрічаються зі своїми російськими колегами. Їх контакти організовані не для того щоб «звірити годинники», як це недавно зробили глави зовнішньополітичних відомств Великобританії Б.Джонсон і Німеччини З.Габріель. Цілі високопоставлених японських переговірників абсолютно практичні, і томує все більше підстав, щоб говорити про повномасштабний перезапуск двостороннього співробітництва.

Зрозуміло, необхідність конструктивного діалогу назріла давно, і подальше зволікання, з точки зору японських інтересів, буде шкідливим. Адже з усіх найважливіших для Токіо питань, порушених під час консультацій - північнокорейські ядерні та ракетні випробування, довіра в Східній Азії, транспортне та енергетичне співробітництво в регіоні, реформування ООН, нарешті, укладення мирного договору і вирішення територіальної проблеми - для успіху небхідні узгоджені дії Росії і Японії. Але залишається питання - чому Абе, який є послідовним і вірним прихильником військового і політичного союзу з США, до того ж, який чимало зробив за останні роки для зміцнення цього союзу, настільки очевидно відходить від загальної політичної лінії «Великої сімки» і всього глобального Заходу? Чи збирається Токіо виходити з режиму антиросійських санкцій?

У самій Японії кроки Абе назустріч Росії аж ніяк не користуються абсолютною підтримкою. За ці кроки його активно критикують як опозиція, так і товариші з Ліберально-демократичної партії. Після грудневого саміту в японських ЗМІ з красномовною частотою з'являються коментарі - здебільшого анонімні - високопоставлених співробітників МЗС та інших урядових відомств, які вказували на незмінність зовнішньополітичного курсу, неприйняття анексії Криму та засудження деструктивних дій Росії на сході України, і навіть прямо висловлювали здивування з приводу надмірно теплих контактів прем'єра з Путіним. Навіть перед самим початком двосторонніх зустрічей в офіційному коментарі японського МЗС у черговий раз було сказано про «неприпустимість силової зміни Москвою статуса-кво» в міжнародних відносинах.

Але якщо придивитися до цих коментарів уважніше, стає зрозумілим, що свою позицію критики Абе обґрунтовують не принциповою позицією, заснованій на єдності західних цінностей, а прагненням ще більше зміцнити зв'язок з Вашингтоном, ще сильніше зв'язати японські і американські інтереси. І непорушність цієї зв'язки цікавить більшість японських державних діячів і дипломатів лише в контексті ускладнення регіональної обстановки в Східній Азії. У зв'язку з цим показовою є підсумкова прес-конференція, яка завершила консультації в форматі «2+2». І виступи чотирьох міністрів, і, по суті, протокольні питання представників японської та російської преси стосувалися виключно далекосхідних проблем. І, якщо відсутність українського питання можна ще пояснити небажанням господарів засмучувати російських гостей, то щодо Близького і Середнього Сходу, традиційно важливого для Токіо, або Центральної Азії, яка формально продовжує залишатися одним із зовнішньополітичних пріоритетів Японії, таке пояснення нічого не дасть. Японський міністр закордонних справ Фуміо Кісіда лише побіжно згадав сирійський і український конфлікти, об'єднавши їх однією фразою.

Глобальний статус чи регіональні перемоги?

І в цьому знаходить відображення існуючий розлом між позицією Абе і поглядами більшості сьогоднішніх провідних політиків Японії. Абе залишається продовжувачем традиції закладеної ще за часів сходження на початку 1970-х на японський політичний Олімп Какуей Танаки (нехай він і пробув прем'єром всього два роки, пішовши під тиском чергового корупційного скандалу, але ще півтора десятиліття залишався найбільш впливовою фігурою в японській політиці). Японія тих років - успішна, стрімко зростаюча економіка, перед якою відкрилися можливості конвертувати зароблений фінансовий капітал в капітал політичний. На кілька десятиліть метою японського істеблішменту став рух до статусу глобальної держави, до ролі одного зі світових лідерів. На цьому шляху Японія зіткнулася з багатьма проблемами, частково - нерозв'язними, але, один за іншим, прем'єри, міністри і впливові політики робили нові кроки в напрямку поставленої мети.

Але з 1990-х цей шлях ставав щораз складнішим, економічні кризи підточували фінансову міць Токіо, а мінливий глобальний політичний ландшафт вимагав раз у раз відволікатися на поточні, гостріші виклики. В результаті, до кінця першого десятиліття вже нашого століття переосмислення місії Токіо в світі призвело до все більш явного відходу від глобальних завдань, на користь інтересам регіональним, міцно зв'язав Японію зі Східною і Південно-Східною Азією. З падінням першого кабінету Абе в 2007 році низка кабінетів, що швидко змінювали один одного, все більшою мірою зсовували зовнішньополітичний порядок Токіо в сторону регіонального. Цьому посприяли і зрушення в світовій торгівлі в бік Азії, і зростання Китаю (а, отже, і китайської загрози). Повернення Абе до влади начебто повернуло і глобальний порядок - в економіці, в міжнародній політиці, в оборонних питаннях. Але за 5 років, що минули між двома його прем'єрствами, фактично сформувалася нова парадигма японської політики, де Японія більше поглинена регіональними проблемами та інтересами.

Сьогодні Абе виглядає чи не останнім апологетом глобального статусу Японії. Навіть в його оточенні часто звучить ідея конвертувати глобальну роль в регіональні перемоги, використавши її як базу для подальших домовленостей з опонентами і союзниками. І діалог з Москвою перетворюється для японського прем'єра в перевірку спроможності його повістки в зовнішній політиці. У відносинах з Росією залишається величезний пласт питань, що виходять далеко за регіональні рамки. Яскравим контрастом із зустрічами міністрів, грудневий саміт Абе і Путіна охопив воістину глобальний порядок - крім звичних питань тут були Афганістан і Південна Азію, допомога Африці і міграційна проблема Євросоюзу.

Токіо сьогодні шукає в зближенні з Росією традиційний для сучасного світу спосіб підтвердження статусу Японії: визнання її глобальної ролі з боку великої держави (а Абе неодноразово давав зрозуміти що визнає за Росією такий статус) ляже в скарбничку японського прем'єра, а здатність сформувати цілком незалежною, в тому числі, від найближчого союзника - порядок діалогу з Москвою буде підтвердженням самостійності Токіо в глобальній політиці. Його кроки на зустріч Москві не можуть бути пояснені в рамках дихотомії «проти Росії або за неї», тому що ця логіка чужа завданням зовнішньої політики Абе. Сьогодні Токіо водночас не задоволене російським ревізіонізмом, солідарне з позицією Росії з корейської проблеми і сподівається на нейтралітет Москви в протистоянні з КНР. Порядок японської політики багатовимірний, і ні один з вимірів, включаючи кризу у відносинах Росії із Заходом, не може стати її віссю - це не сумісно з прагненням до глобального статусу, який за визначенням передбачає унікальність власного порядку, її прив'язку виключно до складного плетіння власних інтересів у всіх куточках світу.

Але наступники Абе (хто б з реальних на сьогодні кандидатів не опинився на його місці) швидше за все або згорнуть зближення з Москвою, розмінявши його на ще більш тісну співпрацю з США, або порозуміються з Росією в регіональних питаннях за рахунок не важливих для Токіо питань - наприклад, пов'язаних зі Східною Європою. Питання за межами АТР можуть перетвориться для Токіо в підлеглі більш істотним інтересам, стануть потенційними «донорами» для вирішення найбільш важливих завдань. І тоді Москва - не кажучи вже про Україну - стане рідкісним гостем в стратегічних планах Токіо, а інтерес до подій на західних кордонах Росії згасне.

Японський урок

Для України більш вигідна Японія Абе ніж та, яка прийде на зміну. Значні масштаби допомоги в найрізноманітніших сферах - від допомоги в розвитку малого і середнього бізнесу до участі в становленні системи інформаційної безпеки країни - є прямим наслідком глобального порядку Токіо. Для Японії регіональна участь у багатьох наших реформах буде надлишковою і безглуздою. Так, Токіо в будь-якому разі не визнає анексію Криму до того, як це зробить сама Україна, але така позиція диктується власними інтересами, що лежать в Східній Азії, в територіальних проблемах з сусідами. А ось на щось більше з боку тієї, можливої в майбутньому Японії ми сподіватися не зможемо.

Але одночасно ми повинні витягти з сьогоднішніх дій Японією урок. У сучасному світі відбувається локалізація інтересів навіть великих, впливових держав, і вона стає все більш важливим фактором міжнародної політики. Ні, світ не буде дробитися на окремі, мало пов'язані між собою політичні простори - сучасні технології в галузі зв'язку та транспорту, обсяги світової торгівлі не дозволять. Але за роки після «холодної війни» специфічні проблеми в окремих регіонах, нерідко несуттєві для решти світу, зросли до рівня, коли вони здатні відтягнути на себе більшу частину ресурсів навіть у країн рівня Японії. У зоні регіональної політики Токіо - четвертьмільярдна Індонезія, стомільйонні Філіппіни і В'єтнам, економіки тієї ж Індонезії, а також Південної Кореї і Тайваню входять в першу двадцятку. І це не рахуючи КНР, гіганта, який вже сьогодні далеко обігнав Японію за більшістю показників. Колишній третій світ масштабом своїх можливостей і проблем вже практично не поступається першому світу.

В таких умовах неможлива чорно-біла однозначність глобальних відносин часів «холодної війни», навіть непримиренні протиріччя в одному питанні не стануть перешкодою співпраці в інших - що демонструє сьогодні Японія в стосунках з Росією. Навіть не втома від українських проблем, а логіка розвитку сучасної міжнародної політики буде множити ситуації, в яких країни, що підтримують нашу незалежність, будуватимуть активну і плідну співпрацю з Москвою, не чекаючи врегулювання конфлікту. І не слід вимагати від партнерів (які, до того ж, не є нашими союзниками) самовідданої вірності нашій справі - у них вистачає і своїх.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Афганський пиріг: до чого приведуть переговори США з Талібаном

У США ведуть переговори з Талібаном, щоб вивести війська з Афганістану і виконати передвиборні обіцянки Трампа

Ядерний фронт: що відбувається в країнах Азії і чого чекати від Китаю

До чого може привести загострення в країнах Азії, про війну між Індією і Пакистаном та силу Китаю - Апострофу розповів Сергій Шергін

Здача Курил: чому загравання Путіна з Японією небезпечне для України

Повернення Курил Японії може посилити Росію в міжнародному плані, що небезпечно для України

Новости партнеров

Загрузка...