Джо Байден, готуючись до переговорів із Володимиром Путіним, зазвичай прагне заручитися підтримкою союзників. Це посилює його позиції та додає впевненості. Російський президент також застосовує цю тактику. Перед переговорами з американським лідером він зустрівся з прем'єр-міністром Індії Нарендрою Моді у Нью-Делі. А невдовзі після віртуального саміту з Байденом провів переговори з головою КНР Сі Цзіньпіном. Це, якщо вірити Сі, була їхня 37-та зустріч із 2013 року.
Вона стала своєрідною противагою глобальному Саміту за демократію, ініційованому США. Китай і Росія, схоже, серйозно намірилися вибити з рук Заходу перевагу, яка дає йому право визначати, що таке "добре" і що таке "погано" у світовій політиці. На зустрічі було сказано про те, що тільки народи відповідних держав мають право судити про якість їх демократій; а під прикриттям слів про демократію та права людини "деякі міжнародні сили" просто втручаються у справи Китаю та Росії. Пекін та Москва вже не просто говорять про тісне співробітництво, а й формулюють ідеологічну альтернативу своєї версії світопорядку. Протистояння спробам втручання – одна з важливих ідеологічних засад китайсько-російського співробітництва. Лідери двох країн навіть говорять про нову модель, в основі якої лежить повага до інтересів один одного та невтручання у внутрішні справи. Фактично, мова йде про відновлення класичного принципу державного суверенітету у міжнародній політиці – принципу, який може бути досить привабливим для багатьох країн у сучасних умовах.
Війна загроз на глобальному рівні триває, і тут є простір інтересів Китаю та Росії, що збігаються.
Москва загрожує нападом на Україну. Захід відповідає загрозою нових санкцій та вкрай високої ціни агресії. Росія та Китай загрожують перспективою створити таку незалежну фінансову інфраструктуру, яка зробить Москву та Пекін менш уразливими для західних санкцій – і зараз, і у майбутньому. Захід тестує нові альянси та формати стримування Китаю та Росії – Москва та Пекін зближуються та натякають на можливе залучення до свого діалогу Індії. Саме Росія та Китай були тими двома державами, які використали слова про мультиполярність в офіційній риториці: сьогодні, можливо, ми вже живемо у цю епоху. Боротьба за союзників розгортається з новою силою. І нехай на традиційних союзників США не можна розраховувати - але Пекін цілком може поборотися за країни, що не визначилися, і Росія може йому в цьому допомогти. Ну а поки що сторони почали з висловлення негативної оцінки щодо формування нових військових альянсів, таких як AUKUS і "Quad".
Китай шукатиме можливості подальшої економічної експансії, включення до сфери свого економічного впливу нових країн, зменшення залежності від США. У цьому Росія цілком може бути корисним партнером; тим більше, що гострих протиріч у відносинах між двома країнами немає, а двостороння торгівля зростає швидкими темпами, про що згадав російський президент. Економіки двох країн добре доповнюють одна одну.
Зближують дві держави й інші фактори. І Китай, і Росія не хочуть дипломатичної ізоляції, яка працює проти їхніх інтересів, зменшуючи можливості. Для Китаю це питання особливо актуальне напередодні Олімпійських ігор у Пекіні, яким уже низка країн Заходу оголосили дипломатичний бойкот. Демонстративна підтримка Росії з цього питання є важливою для Пекіна. Москва, у свою чергу, демонструє такими зустрічами, що виступає повноцінним полюсом сучасного світу, з яким мають і будуть рахуватися. Як і з її трактуванням власної безпеки.
Сі Цзіньпін згадав про розуміння занепокоєння Росії та висловив підтримку вимогам Москви отримати гарантії безпеки від Заходу невипадково. Китайська політика щодо Росії взагалі багато в чому будується на риториці розуміння її занепокоєння. Росії ж потрібно демонструвати взаєморозуміння та співпрацю з Китаєм, як і те, що вона може ставати ще глибшою. Цю перспективу у Вашингтоні змушені прийматимуть серйозно.
Росія та Китай не є союзниками формально. Але за деякими оцінками, нинішній стан відносин між ними сприймається чимось більшим, ніж альянс – завдяки близькості та ефективності відносин. "Більше ніж альянс" - це, звісно, метафора. У кризові моменти "близькість" означатиме менше, ніж формалізовані зобов'язання. Але завдання і Москви, і Пекіна у найближчому майбутньому полягатиме у тому, щоб уникнути таких кризових моментів; використовувати потенціал один одного у переговорах із третіми сторонами; і змусити час працювати у своїх інтересах, а не проти них.
