Президент Росії Володимир Путін зустрівся зі своїм іранським колегою Хасаном Рухані, що днем раніше провів зустріч з російським прем'єр-міністром Дмитром Медведєвим. Повідомляється, що розширення економічного співробітництва було в центрі обговорення на переговорах президентів Росії і Ірану. Сторони нібито навіть домовилися про виділення Росією кредитів в 2,2 млрд євро на реалізацію двох проектів у енергетиці та транспорті. Чи вплине таке посилення співробітництва між двома країнами на ситуацію у Сирії, на їх відносини з Ізраїлем та США, розповідає експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Євген Ярошенко.
Росію та Іран багато що об'єднує. Зокрема, ці дві країни стоять на такій сильній антизахідній платформі. Росія використовує Іран як регіонального гравця, у співпраці з яким можна посилити свій вплив на Близькому Сході.
Сирійська криза дала чудову можливість Росії разом із Іраном зміцнити режим Башара Асада. Росія перетворилася з другорядного гравця на того, хто може конкурувати зі Штатами за вплив на Близькому Сході. Ірану ж потрібна Росія для того, аби збалансувати тиск США у зв'язку із різними ракетними випробуваннями, можливими фінансовими санкціями, якщо Іран колись знов відновить свою ядерну програму. Росія може слугувати таким собі брокером у відносинах між Іраном та Заходом, бо Іран не має дипломатичних відносин зі Штатам, стосунки з багатьма країнами Заходу у нього доволі напружені. А Росія як посередник може бути корисною.
Але попри те, що у них є багато спільних інтересів, у них є і суттєві розбіжності.
Перше: Іран використовує Сирію зі стратегічних міркувань, а Росія – з тактичних. Для Ірану виживання режиму Башара Асада – це питання регіональних інтересів. Сирія для Ірана – це приблизно як Мексика для Штатів чи як Україна для Росії. У свою чергу, Росія використовує сирійський режим і війну в Сирії як інструмент ширшого торгу із США, із Заходом, щоб можна було посилити свій вплив в регіоні й у світі і таким чином збільшити свою роль у світовій політиці.
Друге протиріччя полягає в тому, що Росія не зацікавлена підтримувати регіональні амбіції Ірану. Наприклад, Іран зацікавлений у тому, щоб максимально витіснити Саудівську Аравію із союзників, а Росія прагне балансувати, бо у неї є вигідні військові контракти із Саудівською Аравією. Крім того, РФ підтримує прагматичні відносини з Ізраїлем. Саудівська Аравія і Ізраїль – це основні суперники Ірану, які становлять виклик для його регіональних інтересів. Але Росія не готова ставати союзником Ірану у протидії Саудівській Аравії чи Ізраїлю.
Третє протиріччя полягає в наступному: якщо Іран спирається в Сирії лише на алавітів і урядові війська, то Росія заграє сирійськими курдами і навіть деякими відносно поміркованими антиурядовими групами. Той факт, що Росія диверсифікувала свої канали впливу на Сирію, дуже обурює Іран. Не зацікавлений він і в тому, щоб курди отримали широку автономію, а Сирія стала федеративною державою, бо інакше іранські курди можуть так само заявити про свої прагнення.
Цікавий й інший аспект питання, який лежить у площині відносин Ізраїлю, Росії та Ірану. Кілька тижнів тому прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху літав до Москви. Вирішувалося питання, як уникнути конфронтації між Ізраїлем та Росії в Сирії. Ізраїль прагне, щоб Росія дала гарантії на випадок, якщо Ізраїль почне завдавати авіаудари по сирійській території, прилеглої до Голанських висот, то "Хезболла" і Іран не будуть давати відсіч Ізраїлю. Росія озброює сирійські війська, Іран, тому для Ізраїлю зараз важливо, щоб це озброєння не потрапляло до рук "Хезболли" чи інших угрупувань. Так чи інакше Ізраїль вимушений якось контактувати з Росією, бо не має дипломатичних відносин ані з Сирією, ані з Іраном. Росія може виступати єдиним гравцем, який має вплив на ці країни і допоможе уникнути небажаної конфронтації.
Також слід сказати і про інший бік питання, який стосується площини відносин Ірану та США. Питання Ірану – яскравий приклад того, наскільки передвиборча риторика і політика Трампа як президента відрізняються. Засудження іранської ядерної програми багато в чому було потрібно, щоб показати слабкість Обами як президента і дати привід критикувати його. Але Трамп і його найближче оточення розуміють: якщо США вийдуть із ядерної угоди з Іраном, це розв'яже руки Ірану, дасть йому привід відновити свої ядерної збагачення та посилить вплив яструбів в іранській політиці. Цього року в Ірані будуть президентські вибори. Хасан Рухані, який вважається поміркованим політиком, може програти, бо його будуть критикувати за те, що він якраз і підписав цю ядерну угоду, а США вийшли з неї чи навіть посилили санкції проти Ірану. Це б дало козир його політичним суперникам. У США більшість політичної еліти розуміє, що краще все ж таки дотримуватися ядерної угоди з Іраном. Бо, по-перше, відмова від неї розв'язує руки Ірану і може зробити його непередбачуваним суперником. Саме через ядерну угоду і через діалог Іран все ж таки зараз є доволі передбачуваним, на відміну від Північної Кореї. По-друге, якщо Іран через погіршення стосунків зі Штатами, якісь необережні кроки Трампа опиниться в частковій міжнародній ізоляції, то це зблизить позицію Росії та Ірану. Тому не вигідно нині робити якісь радикальні кроки.