Запропонований Мінфіном законопроєкт про впровадження так званого "податку на посилки" можна назвати найгіршою моделлю стягнення ПДВ, де сплата податку покладається безпосередньо на фізособу в ході розмитнення товару.
Про це заявив Олег Пендзин, експерт Економічного дискусійного клубу, коментуючи у своєму блозі законопроект №11416.
Як відомо, Мінфін пропонує знизити неоподатковуваний ліміт на міжнародні посилки від фізособи до фізособи зі 150 до 45 євро, а для посилок українцям із зарубіжних інтернет-магазинів та маркет-плейсів урядові чиновники пропонують неоподатковуваний поріг в 0 євро і всі отримувачі будуть сплачувати ПДВ.
Ініціатива викликала критику в експертному середовищі, серед волонтерів та операторів ринку міжнародних поштових відправлень.
"Це явно суперечить інтересам простих людей та наражає їх на очевидні серйозні ризики. Основна маса українців навіть не знає, які податки вираховуються з їхніх заробітних плат, а ставка ПДВ для більшості людей — загадка. Сплата податку з використанням реквізитів фіскальної служби за IBAN — ще один непростий виклик для більшості людей, як і необхідність тривалого багаторічного зберігання квитанції про здійснений платіж на випадок, якщо податкова його "загубила", а людина має довести сплату. Добре, якщо справа не дійде до арешту рахунків людини за несплачений ПДВ на кількасот гривень", — вказує експерт.
За його словами, уряд "обрав доволі дивний механізм з точки зору наповнення бюджету, адміністрування цих податків межує з абсурдом і фантастикою, а автори законопроєкту не порахували, скільки принесе бюджету ручна перевірка десятків мільйонів поштових пакуночків. Зате абсолютно очевидно, що для контролю за їх вмістом та переміщенням через кордон знадобиться поповнення армії чиновників на митниці та в податковій".
Детінізація економіки стала б набагато більшим та ефективнішим джерелом податкових надходжень на сотні мільярдів.
Економіст вказує на очевидні складнощі оцінки вмісту посилок: "Важко навіть уявити, як митниця чи податкова перевірятимуть поштові відправлення для визначення їх вартості та розрахунку податків. Припустімо, родичі із ЄС відправляють українській родині дитячий одяг, із якого їхнє чадо вже виросло. Чи якийсь подібний дрібний, але корисний крам. Скільки може коштувати така посилка? Та фактично нічого вона не коштує, бо цей дитячий б/в-одяг міг бути викинутий, чи безкоштовно переданий на благодійність десь у Франції, Німеччині, Італії або Польщі. Навіть важко уявити, як митник з фіскалом розкривають посилку з цим крамом та копирсаються в ньому для оцінки, визначення вартості та суми податку. Як вони порахують їх вартість? Це взагалі таємниця. А отримувач ще має довести митникові з фіскалом, що ці дитячі речі, які виглядають як новенькі, не призначені для продажу — бо в такому разі діятимуть зовсім інші умови оподаткування. А якщо людина не зможе довести, що вміст посилки призначений для власних потреб? Тут вже "світить" стаття про ухиляння від сплати податків та махінації з митним оформленням", — пояснив Пендзин практичні наслідки появи "податку на посилки".
Він вбачає величезні ризики, адже чиновникам-перевіряльникам відкриється широке вікно можливостей для корупційних зловживань, а на митну та фіскальну систему чекає складне випробування — вона не впорається з обробкою десятків мільйонів дрібних вантажів.
