Рок-музикант і протестантський пастор Володимир Вшивкін, який в 2014 році став капеланом на Донбасі, розповів, які питання хвилюють бійців на передовій.
Про це він повідомив в інтерв'ю "Апострофу".
За його словами, теми, що хвилювали бійців, залежали від ситуації на фронті.
"Все залежало від того, де я перебував. Якщо йшли інтенсивні бої, у воїнів постійно виникали питання - чи вибачить мене Бог мене за те, що я вбивав. Я доводив, що Господь не проти того, щоб людина зі зброєю в руках захищала свою державу. Ви ж не вбивця, а захисник. Говорили також про захист Божий. "Все в руках Божих, - говорив я, - але ми молимося за ваше життя і здоров'я". Втім, я ніколи не включався в розмови про "поганих начальників" , - розповідає капелан.
На початку зими 2015 капелан-протестант їздив до Слов'янська, Северодонецька та Попасної.
"Тоді росіяни своїм вогнем майже "знесли" місто, втім, багато його жителі все одно були налаштовані проросійськи", - говорить він.
Після того став допомагати 81 оаембр в Дружківці (тоді бригада перебувала, за його словами, в 2 або 3 зоні АТО). У бійців бригади дізнався, що їх розвідники воюють на передовій в донецькому аеропорту. Тому немає нічого дивного в тому, що в першій половині січня Вшивкін напросився поїхати в с. Водяне (під Пісками, тобто майже у Донецьку).
"Коли прибули в ДАП, наші кіборги якраз вийшли з терміналу. Далі ми почали систематично їздити в Водяне, залишалися там на 4-5 днів. Всього було з півдесятка поїздок. Підтримували тих розвідників, які тримали оборону в аеропорту, але пізніше після ворожої засідки і втрат їх вивели. Серед кіборгів було не менше 8 євангельських християн-баптистів. Вони служили в терміналі до самого кінця і знаходилися там постійно", - говорить Вшивкін.
Після цього їх запросили в Піски до "Правого сектору". 5 батальйон української армії тримав аеропорт, поки не отримав наказ керівництва ЗСУ відійти з позицій. Після того бойовики зайняли їх місце, ПС відправився тримати злітну смугу в Пісках.
"Нас направили до новоствореної 3 роти ПС. Я був в групі з Олексієм Сатенко, Ігорем Плохим і Олегом Никончуком. Там ми пропрацювали до кінця зими. Іноді приїжджали додому на пару днів, прали речі і відправлялися знову на бойові позиції. І ці поїздки були небезпечніші сидіння в бліндажах, тому що ми проїжджали терикон і простір, який повністю прострілюється. Дуже рідко по нам не стріляли", - ділиться спогадами він.
Детальніше читайте в інтерв'ю Володимира Вшивкіна "Апострофу": Я завжди носив гранату, щоб не здатися в полон - український капелан про війну на Донбасі.
