Росія не налаштована виконувати свої міжнародні зобов’язання та відновлювати Республіку німців Поволжя. Про це свідчить відмова РФ виконувати свої зобов'язання за договорами, підписаними з Німеччиною.
На ситуацію із утиском прав поволзьких німців звернув український дипломат Ігор Лосовський, повідомляє "ІС".
Історія поволзьких німців-колоністів почалася після видачі Імператрицею Катериною Другою Маніфесту у 1763 році про запрошення іноземців на проживання в Росії з метою заповнення російських територій. Їм було запропоновано досить привабливі привілеї. Спонукали переселюватися німців і політичне гноблення на батьківщині, небажання служити в німецьких чи арміях. Перші німецькі колонії поселилися в пониззі Волги, далі - на території Воронезької губернії, південного Уралу та Сибіру. У підсумку на початку XX століття на місці проживання німців на Волзі створили Республіку німців Поволжя. На 1939 рік там проживало близько 600 тисяч осіб, з яких понад 60% - німецька більшість. Столиця Автономії було місто Енгельс.
Однак, сталінська репресивна політика з масштабного переселення так званих "народів-колаборантів" у 1941 році торкнулася Автономії поволзьких німців - повністю депортували німецьке населення (близько пів мільйона людей), а республіку ліквідували. Їм обіцяли виділити землі та надати державну допомогу у Новосибірській, Омській областях, Алтайському краї, Казахстані, та умови проживання були жахливими. Таке життя було й після війни, тільки під тиском уряду ФРН у 1955 році радянська влада дала дозвіл німцям Поволжя повернутися із заслання, але їхати в рідні покинуті місця на Волзі їм заборонялося. І тільки у 1964 році вийшов указ, де влада визнавала, що звинувачення поволзьких німців у зраді було безпідставне. Після чого почався процес реабілітації цього народу.
Ключовим документом щодо реабілітації російських німців вважався "Протокол про співробітництво між Урядом російської федерації і Урядом Федеративної Республіки Німеччина з метою поетапного відновлення державності російських німців", 1992 року. Він передбачав відновлення Автономної республіки. Проте цього так і не сталося, хоч і велася активна робота як РФ, так і Німеччиною щодо підтримки російських німців як соціально-економічному, так і етнокультурному розвитку. Країни розробили спеціальні програми з підтримки і досі діє Міжурядова російсько-німецька комісія з "координації роботи держорганів і структур самоорганізації німців для поновлення Республіки".
Із заяв деяких офіційних осіб Росії стосовно необхідності "актуалізації Протоколу 1992 року" випливає, що РФ не готова виконувати міжнародні зобов’язання і відновлювати Республіку німців. Тоді як серед російських німців лунають твердження, що для РФ сама Німецька автономна республіка стала б зразком і генератором розвитку. "Це стало б політичною можливістю, локомотивом розвитку економіки, осередком культури для, близько 1,5 мільйонів російських німців", зокрема заявляв один з відомих діячів Федеральної національно-культурної автономії німців РФ Гуго Вормсбехер.
Водночас у медіа російських німців з'являються статті, де говориться про те, що актуалізації Протоколу 1992 року не буде. До такого висновку дійшли на підставі переговорів у рамках міжурядової комісії, що відбулися у травні 2017 року у Німеччині. Хоч головного завдання функціонування Комісії ніхто не скасовував, а міжнародно-правові підстави залишилися, тому багатостраждальна та довгоочікувана Автономія Поволзьких німців досі чекає на своє відновлення.
