Лайм

"Краще нехай діти вдають з себе тварин, ніж росіян". Інтерв’ю з Тетяною Трощинською про моду, війну, стиль Зеленських та квадроберів

Тетяна Трощинська має чимало запитань до Володимира Зеленського

Українська журналістка Тетяна Трощинська працює в медіа вже 30 років. Це яскрава жінка, яка на особистій сторінці у Facebook зазначила, що має чорний пояс з шопінгу. Тож, "Апостроф Lime" вирішив поспілкуватися з Тетяною Володимирівною про моду, смак та стиль, а також запитати її думку щодо модної дипломатії в Україні та чи варто хвилюватися через нашестя квадроберів.

Тетяна ТрощинськаФото: Facebook.com

Читайте також: "Найрідніший інструмент за час війни": Вакарчук показав особливу гітару з підписами військових.

- Пані Тетяно, як вважаєте, чи варто під час війни стильно і класно одягатися?

- Я вам скажу як людина, яка має величезну втрату: більше року тому від онкозахворювання помер мій син. Ніхто з нас не обирав втрачати рідних людей, ніхто не обирав, щоб наші найближчі гинули, багато цивільних не планували і не обирали шлях військових, як мій чоловік, наприклад. Сталося так, що ми в цьому живемо і маємо певним чином шукати в собі ресурс і одяг – це найменша шкода, яка лише може бути. Є маса людей, які не одягаються, нічим не діляться у соцмережах, живуть своє звичайне життя, яке менш помітне, тому до них питань немає. А коли ти з’являєшся і маєш яскравіший вигляд, то такі питання виникають. Справа в тому, що я завжди любила покупки, цікавилась одягом, тканинами, фактурами, принтами, їх поєднанням, кольорами. Я завжди бачу, який вигляд має мати той чи інший образ. До смерті сина вирощувала багато квітів, а коли його не стало, я мало на що реагую. Кольори – як виняток. Це один з небагатьох моментів, який дарує мені відчуття, що я жива.

- Тобто Ви радите жінкам шопінг-терапію. А що потрібно робити, аби не перетворитися на шопоголіка?

- Не впевнена, що я не шопоголік. Для мене одяг – це творчість. Я бачу, як поєднати речі нетривіально, з якимись прикрасами або квітами, як скомпонувати красивий букет. Тобто це частина мистецтва, а не історія про психологічний захист від нелюбові і не історія про те, аби збирати лайки на фейсбуці.

Ми з моєю подругою-адвокаткою Ларисою Денисенко, яка працює з дуже складними темами, пов’язаними зі злочинами росіян в Україні, знаходимо час для цієї творчості: двадцять хвилин фотографування і ще півтори години – за чашкою кави на тиждень. Ми бачимо, як це зробити у парних образах. І дуже цікаво, що на наші експерименти реагують і чоловіки, і жінки абсолютно різного віку та статусу. Напевно, це тішить їхній естетичний смак.

Хочу сказати і про те, що у мене дуже багато емоційних покупок. Багато речей я віддаю людям. І я переконана, якщо поритися у шафах людей, у яких одяг менш яскравий, то там можна знайти масу речей, яких би я точно ніколи не купила.

Читайте також: "Якби не війна": акторка Анна Саліванчук отримала диплом психолога.

- А от які модні табу Ви маєте?

- У мене є речі, які не ношу, бо не почуваюся в них собою. Дискусії між комфортним і красивим особисто у мене немає. Але маю табу: не ношу кросівки, кеди, натомість люблю лофери. Не ношу класичні джинси, дуже мало в мене спортивного одягу. І це не питання моди, а момент, пов'язаний із тим, як я себе відчуваю. Зараз, наприклад, дуже модні бермуди, які я не ношу, але багато людей натягують їх на себе. Я вважаю, що люди можуть носити навіть те, що їм не пасує, якщо вони почуваються в цьому добре. Але в мене є свої естетичні уявлення.

- Створюючи свої образи, Ви шукаєте вінтажні магазини, блошині ринки, секонд-хенди, зрештою? Як Ви плануєте свій ансамбль?

- Я будую ансамбль продумано. Проте дехто уявляє, що я кидаю роботу, яка займає величезну кількість часу, кидаю своїх батьків, свої зобов’язання, господарчі справи і сиджу і придумую одяг. Це не так, все існує в голові: образ, колір, прикраса тощо. Я не ходжу по блошиних ринках, хоча є люди, які цілі колекції там знаходять. Якщо говорити про секонд, то це трапляється дуже рідко.

Я дуже люблю чоловічі сорочки 70-х років, які із задоволенням ношу. Цей світ мені відкрила Лариса. Вони мають унікальні принти, яких зараз відшукати дуже складно. Дуже багато речей я шию в ательє, але практично сама моделюю, як це має виглядати. Хоч і погано малюю, але прекрасно можу описати.

"Ми дуже спокійно ставимося до трендів"Фото: Facebook.com

- Розкажіть про свій модний тандем із Ларисою Денисенко…

- Я не думаю, що цей тандем модний. Ми дуже спокійно ставимося до трендів. Наші образи мають символічний характер. Лариса просто екстра розуміється на вінтажних речах. Просто ми задаємо тему або колір і обираємо до неї одяг у своїй шафі, часом обмінюємося, наприклад, прикрасами, аби влаштувати фотосесію. Однією з найчарівніших наших фото є ті, де світлини схожі на картини художниці Олександри Екстер.

"Це про сміливість"Фото: Facebook.com

Читайте також: "Пишаюся ним": Шоптенко висловилася про ексчоловіка Дікусара, який служить в ЗСУ.

- Тобто для Вас любов до ретростилю, вінтажних речей — це, скоріше, про індивідуальність та свободу самовираження, ніж про ностальгію за минулим?

- Я взагалі не знаю, що це таке – ностальгія за минулим. Вінтажні речі ми беремо тому, що багато нинішніх принтів не пропонують те, що мені подобається. Тому мені легко знайти сорочку за 420 грн або 280 грн з качками. Якщо потрібен унікальний принт, а ти приходиш у магазин, де окрім сірих спортивок нічого не бачиш, мені простіше знайти його на вінтажі. Лариса не перший рік цікавиться цими речами, вона знає, куди звернутися. Є колекційні речі, які можна знайти за копійки, є багато речей, які хтось лише один раз одягнув і вони не підійшли. Є багато речей з Італії або Німеччини, а-ля серіал "Династія". Варто лише все правильно підібрати і осучаснити. Є речі з фантастичними ґудзиками, яких зараз просто нереально відшукати. Це не кожна людина оцінить, бо зараз люди тяжіють до того, аби це було зручно, і не всі це бачать і відчувають.

Обіграли творчість Олександри ЕкстерФото: Facebook.com

Ми не є стилістками і ніколи стилістами не працювали, взагалі думаю, що мене навряд чи витримав би якийсь стиліст чи стилістка. Ми це робимо, бо це є моментом нашого ресурсу. Другий момент – видимість жінок, яким не 25, для яких можливість виглядати так, як ти хочеш, теж має значення. Це про сміливість. Але якщо людям потрібна якась рольова модель сміливості, то ми не проти, щоб орієнтувалися на нас.

- Хто для Вас у світі знаменитостей є прикладом для наслідування? Кого вважаєте іконою стилю?

- Було би дуже дивно когось наслідувати у моєму віці. Мені страшенно подобається американська бізнесвумен Айріс Апфель – це ікона стилю, з моєї точки зору, способу життя, свободи мислення, яка мала насичене і яскраве життя.

Читайте також: "Половину таких процедур не знаю": Єфросиніна відреагувала на плітки про свої пластичні операції.

- Зараз неабияку популярність в Україні здобула субкультура квадроберів, які імітують поведінку тварин та відповідно одягаються. Дехто критикує цей напрямок, а дехто навпаки – спокійно оцінює "приколи" молоді, вважаючи, що награються і підуть далі. Як Ви ставитеся до такої ігрової активності?

- Дуже добре до цього ставлюся. У мене є лабрадор Лео. Я запросто з ним можу сидіти на підлозі та гратися. Я би дуже переймалася дітьми і батьками, які досі говорять російською мовою. Краще нехай діти вдають з себе тварин, ніж росіян.

- На Вашу думку, якою має бути українська модна дипломатія? Вам подобається, як комунікує перша леді України своїм стилем на міжнародній арені?

- Мені стиль першої леді подобається. Але це не означає, що я є чи не є виборцем її чоловіка. Це не має жодного стосунку до мого політичного вибору. Але стиль Олени Зеленської продуманий і гармонійний.

Читайте також: "Вважалася гидким каченям": Анна Трінчер зізналася, що зазнавала булінгу через зайву вагу.

- Як вважаєте, це правильно, що Володимир Зеленський відмовився від ділових костюмів під час війни та дотримується стилю мілітарі?

- Як на мене, це абсолютно правильний підхід. Це нагадування про наш статус у війні і це президент демонструє нашим партнерам. До президента як до верховного головнокомандувача у мене питань немає. У мене можуть бути питання до його небажання говорити на серйозні та складні теми з суспільством, у мене можуть бути запитання до того, чи лише емоційна дипломатія працює, коли широкомасштабна війна триває третій рік. Мене турбує пасивність значної частини громадян та нездатність реалістично подивитися на ситуацію та невміння відповідально поставитися до тих викликів, в яких перебуває країна. А дрес-код – це найменша проблема. Можна бути в сукні, кросах, в костюмі, якщо це комфортно для людини, яка добре виконує свою роботу.

Як у громадянки у мене може бути питання до стилю людей, які є цивільними по суті і за професією, але вони одягаються в мілітарі для того, щоб виглядати як військові. Також раніше, коли усі члени Кабінету міністрів ходили у худі мілітарі, у мене виникали до цього питання.

- На Вашу думку, якою буде модна індустрія в Україні після війни? У нас щось можливе на зразок діорівського стилю New Look, який виник у повоєнний час?

- Важко сказати. Ми не знаємо, якою буде Україна після війни. Не знаємо, якими ми будемо психологічно. Ми всі дивилися фільми, де після війни завжди є вибух типової маскулінності і типової жіночності. Наприклад, сукні в стилі 50-60-х в тонку талію. Особисто я не йшла би шляхом Голлівуду чи, наприклад, радянських фільмів.

Раніше ми писали, що Сергій Жадан блиснув у парадній військовій формі. Відповідне фото письменник і лідер гурту "Жадан і Собаки" опублікував у себе в соціальних мережах.

Цікаві новини для вас:

Новини партнерів

Читайте також

"Найголовніше вбити Путіна в собі". Інтерв’ю з актором Романом Ясіновським

Роман Ясіновський поділився думками про зміни у Театрі Франка, популярні фільми про війну, а також висловився про роботу Держкіно.

"Хочеться вірити, що Трамп своїм батьківським досвідом допоможе Зеленському". Інтерв’ю з акторкою Наталією Сумською

Наталія Сумська поділилася роздумами про театр, українське кіно, а також відповіла на запитання про Зеленського, Трампа та Такера Карлсона.

"Українці не вміють мислити раціонально, що довели вибори 2019 року". Інтерв’ю з письменником Андрієм Кокотюхою

Андрій Кокотюха розповів про ніші, які звільнилися в українській культурі, пояснив, чому важко писати детективи, а також згадав хорошого товариша Віталія Чепиногу.