Україна здатна прогодувати півмільярда людей і стати провідним виробником продуктів харчування. Однак, попри всі успіхи аграрного сектору, вона залишається всього лише сировинним придатком розвинених країн. Про причини тупцювання в сировинній ніші, майбутнє земельної реформи та політичне майбутнє аграріїв напередодні професійного свята аграріїв – Дня працівників сільського господарства – говоримо з головою Аграрної партії Віталієм Скоциком.
- АПК – це локомотив української економіки, неодноразово доводилося чути вислови "аграрна надкраїна", але поки що ми так і залишаємося постачальниками сировини. Що заважає нам стати провідним світовим виробником готової продукції?
- Завдяки нашим ресурсам – перш за все, землі – Україна просто приречена бути в колі найбагатших держав. Маючи родючі чорноземи, Україна здатна прогодувати півмільярда людей! А роль продовольчої безпеки зростає. Людство вступило в третє тисячоліття, так і не позбувшись проблеми голоду. Населення Землі перевалило за 7,5 мільярдів і продовжує збільшуватися. Кількість людей на планеті до 2050 року може впритул наблизитися до позначки у 10 мільярдів. Щоб прогодувати людство, сільськогосподарське виробництво має вирости вдвічі. І Україна - одна з небагатьох країн світу, яка має великий потенціал для нарощення виробництва продовольства.
За обсягами експорту зернових та зернобобових культур ми стабільно входимо у ТОП-10 найбільших світових країн-експортерів. Зокрема, ми посідаємо 6 місце за обсягами експорту пшениці та соєвих бобів, четверте – за обсягами експорту кукурудзи, третє – ячменю. Також ми - один з найбільших експортерів соняшникової олії. Саме аграрна галузь демонструвала потужне зростання за останнє десятиліття. За цей час ми наростили виробництво зерна більш ніж в два рази – з 29 млн тонн до 66 млн тонн – та значно збільшили обсяги його експорту. Але зараз ми вперлися в стелю. І ми знаємо: якщо не змінити податкову та інвестиційну політику в країні, не переорієнтуватися на переробку, нам не стати "аграрною надкраїною". Ми залишатимемося сировинним придатком світу. Що, до речі, світ цілком влаштовує – іншим країнам потрібна сировина, яку вони задешево купують у нас, перероблять у своїх країнах і гроші вкладають у свої економіки і соціальну сферу.
- Наші урядовці постійно говорять, що АПК є пріоритетною галуззю – наскільки це відчувають самі виробники?
- В реальності останні два роки у виробників безперервно відбирають обігові кошти. Спочатку забрали фіксований сільськогосподарський податок. Потім скасували спецрежим ПДВ. Згадайте, як взимку блокували рахунки, і виробники по кілька місяців не мали доступу до своїх грошей. З липня ввели нову систему реєстрації податкових накладних. У результаті тільки за липень було заблоковано понад 100 тисяч накладних. І питання досі не вирішене. Усі ж знають, що так просто вибивають хабарі.
-- Але ж замість спецрежиму запустили механізм прямих дотацій, і в наступному році підтримку пообіцяли збільшити до 7,3 млрд грн.
- По-перше, обсяги цієї підтримки у перерахунку на гектар у 80 разів менші, ніж у сусідніх країнах-членах ЄС. По-друге, подивіться, як ці дотації розподіляються. Із загальної суми дотацій на нову програму підтримки малих фермерських господарств, які є джерелом робочих місць у кризовій економіці, планується виділити лише 1 млрд грн. Механізм розподілу цих коштів залишається незрозумілим. Але навіть якщо припустити, що ці гроші будуть поділені між всіма фермерськими господарствами, то кожному припаде аж $1 тисяча на рік. Водночас, цілком можливо, що в число малих фермерів "запишуться" й великі олігархічні холдинги, що звикли вибивати собі непомірні дотації підкилимним лобізмом. Для них це ніколи не становило проблеми. Ви ж бачили, хто цьогоріч отримав дотації – майже половина всіх коштів для галузі дісталась кільком аграрним олігархам з оточення Президента.
- У Світовому банку нещодавно заявили, що підтримують проведення в Україні земельної реформи і після цього допоможуть готувати інвестиційні проекти в український агросектор. Можливо, це і є шлях до отримання інвестицій?
- Земельна реформа стратегічно необхідна для України. Однак питання в тому, що це поняття по-різному розуміють іноземні радники і український Уряд, який намагається обмінювати скоростиглі реформи на транші МВФ. Боюся, що у виконанні Уряду все зведеться до якнайшвидшого впровадження продажу землі без усіх інших інструментів цивілізованого обігу. В умовах корумпованої України це призведе лише до спекуляцій і втрати національного багатства.
Корупція в Держгеокадастрі досягла уже такого піку, що навіть влада вимушена була це визнати і почати незграбні спроби реформувати систему управління земельними відносинами. Насправді ж цей орган треба просто ліквідувати.
- А що у вашому розумінні передбачає земельна реформа?
- Будь-яким формам продажу землі має передувати комплексна робота з її інвентаризації, розмежування, наповнення кадастру, гарантування права власності, демонополізації економіки та багатьох інших процесів, які займуть не один рік. Нагадаю, що навесні ми проводили акцію "Не дамо вкрасти землю" і зібрали понад 3 млн. підписів проти "дикого" ринку землі. 7 червня цього року Аграрна партія представила і передала парламенту свій проект Закону "Про Загальнодержавну програму розвитку земельних відносин в Україні на період до 2025 року", що містить комплексний план земельної реформи із 16 кроків, розрахований на 8 років. МВФ після цього зняв земельне питання з порядку денного, щоб дати владі час на підготовку земельної реформи. Однак реально ця робота не велася, і перед нами знову стоїть загроза втрати землі.
- Виходить, ми так і не зрушили з місця за всі роки Незалежності. "Земельне питання" досі в повітрі. Це нагадує добу УНР, коли невирішене земельне питання врешті стало однією з причин краху Української держави. Чи може історія повторитися?
- Історія справді має властивість повторюватися. Ви, напевно, звернули увагу, на недавню заяву ватажків так званої "ДНР" про конфіскацію врожаю у сільгоспвиробників? Це до болю нагадує трагічні події, які Україна переживала в 20-30 роках минулого століття. Лякає, що і українська влада, попри пафосні заяви на відкриттях пам’ятників чи музеїв, елементарно не знає історії. Переконаний, якби знала, не торгувала б національними інтересами заради власної наживи, спрацював би банальний інстинкт самозбереження. Як і тепер, 100 років тому проти української державності велася гібридна війна. Ви знаєте, що вторгнення більшовицьких військ представляли як "внутрішню громадянську війну" пригноблених робітників та селян проти "буржуазії та поміщиків". Як і зараз, сильні держав світу виявляли надмірну обережність. Більшість українських партій не мали чіткої позиції з приводу земельної реформи. Усі впадали у крайнощі. Одні пропонували все відібрати і розділити. Інші — залишати все без змін. Саме роз’єднаність і стала однією з головних причин того, що Україна не вистояла під навалою зовнішнього агресора. Сьогодні світ не менш зацікавлений у доступі до українських ресурсів, насамперед землі. І треба розуміти, що зараз ми живемо в такому ж вирішальному періоді, коли можемо стати або жертвою, або творцями історії. Все залежить від того, чи зможемо ми захистити землю. Втратимо землю – втратимо і державу.
- Останні роки в лексиконі українських аграріїв з’явилося слово – рейдерство. Чи не пов’язано це з тією ж таки боротьбою за землю і чому, попри низку антирейдерських органів, цю чуму так і не вдається зупинити?
- Рейдерство в Україні набуло уже безпрецедентних масштабів. Людей вбивають за землю. І почалось воно масово саме після заяв про можливе відкриття ринку землі. Певні ділки просто зрозуміли, що зможуть на цьому добре заробити – вони не збираються самі займатися господарюванням, а хочуть забрати землю, щоб потім її перепродати. А бездіяльність правоохоронців розв’язала бандитам руки настільки, що вони уже взялися за вогнепальну зброю і гранати. А що робить влада? Замилює людям очі. Голосно пропіарили створення антирейдерських штабів. А порушили кримінальні справи всього за п'ятьма випадками – поки що без результатів. На антирейдерську комісію Мін’юсту від виробників одні скарги. Згадайте, як на засіданні аграрного комітету ВР, де розглядали рейдерство в АПК, навіть не дали слова представникам "Аграрної самооборони". Це ж вершина цинізму. Людям, які живими ланцюгами ставали на захист фермерів від бандитів, навіть не дали слова. Про яку боротьбу з рейдерством ми говоримо?
- Виходить, в аграріїв лише один вихід – самостійно оборонятися від атак?
- Прикро, але саме так і є. Ставши головою Аграрної партії, я попереджав, що якщо ми не об’єднаємося, спочатку заберуть оборотні кошти, а потім дійдуть до землі. А потім виробників, які десятиліттями, з нуля, створювали свої господарства, просто зметуть. І на нашій землі працюватимуть інші люди. Я радий, що мене почули, і нам вдалося відбудувати Аграрну партію як інструмент об’єднання суспільства. Попереду велика боротьба. Згубну для аграрної галузі і для всієї країни політику влади треба зупинити.
Подивіться хоча б на бюджет наступного року. Основна стаття видатків стосуватиметься обслуговування державного боргу - 32,3% держбюджету або 305,9 млрд грн! Це все, що треба знати про економічні успіхи нинішньої владної команди: держава опинилася в пастці політики позик і заходить туди дедалі глибше. Загалом, Україні в 2018-2022 роках доведеться виплатити $28,7 млрд за зовнішніми зобов'язаннями і $35,5 млрд за внутрішніми боргами. При цьому уряд збільшує витрати на силовиків. Для МВС передбачено 63,9 млрд грн. Це більше, ніж сукупні видатки для Міністерства освіти та Міністерства охорони здоров'я. Очевидно, що знецінення гривні та інфляція, яку уряд не здатен контролювати, може посилити протестні настрої в Україні. Тож влада робить крок до побудови поліційної держави. Це страх перед власним народом.
- Ситуація виглядає зовсім безвихідною.
- Ні, це лише в тому випадку, якщо нічого не робити. А ми робимо. Нагадаю, що ми, об’єднавши суспільство, не дозволи низці шахраїв розтягнути українську землю, відкривши "дикий" ринок. На виборах до об’єднаних територіальних громад, що відбулися 29 жовтня, Аграрна партія посіла третє місце, поступившись лише "Батьківщині" та БПП "Солідарність". За офіційними даними ЦВК, політична сила здобула 8,8% голосів виборців та 391 депутатський мандат, ще 29 членів нашої партії пройшли як самовисуванці.
Ми маємо майже 5 тисяч депутатів різних рівнів. Хоча на цих виборах проти представників Аграрної партії було кинуто весь арсенал брудних технологій та задіяно величезний адміністративний ресурс. Влада вже зрозуміла значення децентралізації і тепер докладає усіх зусиль для зміцнення президентської вертикалі на місцях, боячись втратити адміністративні важелі впливу на виборах та контроль над ресурсами громад. Але цей процес уже не зупинити. Громади, підтримуючи нас, руйнують олігархічну систему, обирають незаплямованих і незалежних місцевих лідерів. Це призведе до зміни всієї політичної архітектури в Україні. Справжній розвиток держави має розпочатися з оновлення політичної системи. Павутину олігархічних впливів, у якій борсається держава, має бути розірвано раз і назавжди. Зрозумійте, ми володіємо всіма необхідними ресурсами, щоб жити заможно і стати провідною країною світу. Єдине, що нам потрібно – об’єднуватися і йти у владу. І все у нас обов’язково вийде.
- Скажіть, а за політичною діяльністю у вас самого залишається час на сім’ю, на власні хобі? Знаю, що полюбляєте самостійно працювати на комбайні…
- Я безмежно вдячний своїй сім’ї за підтримку і за терпіння. А жнива для мене – час наснаги. Щороку ми разом із сином Данилом жнивуємо у господарстві на рідній Рівненщині. Я намагаюся хоча б на тиждень вирватися в поле. Коли з кабіни комбайна дивишся, як колосся оживає хвилями, переливається, вивільняючи неймовірну енергетику – забуваєш про усі турботи. І так "плаваєш" у хлібному морі цілий день. А потім неймовірно приємно бачити результат своєї праці. Коли на обжинках розрізаєш запашний коровай, спечений із зерна, вирощеного і змолоченого власноруч, здається, що нічого смачнішого немає. Мрію, коли настане час, відкрити свою справу, однак поки що надто багато роботи – мусимо разом будувати нашу державу, бо ніхто за нас цього не зробить.