Поки ми не вирішимо проблему верховенства права, в Україні не буде інвестицій - Сергій Євтушенко

СЕРГІЙ ЄВТУШЕНКО - керівний партнер інвестиційно-девелоперської компанії в галузі відновлювальних джерел енергії UDP Renewables. Про екологічні проблеми та вплив кліматичних змін на бізнес, та коли "зелена енергетика" зможе стати основною в Україні – читайте в нашому інтерв'ю.

- Для початку, розкажіть якими наразі проектами займається ваша компанія?

- Наша компанія спеціалізується на виробництві електричної енергії з відновлювальних джерел, насамперед з сонця. Плануємо запускати генерацію з вітра. Тобто - це ті види потенціалу, які відновлюються, ми їх не вичерпуємо, як нафту або газ. Тому наша "зелена" кіловат-година не спричиняє ніякої шкоди навколишньому середовищу, і ми дуже горді, що в такій етичній галузі ведемо свій бізнес. Незважаючи на те, що ми комерційна компанія і зацікавлені в тому, щоб заробляти гроші, ми також зацікавлені і в розвитку суспільства.

- Наскільки Україна географічно і кліматично пристосована до такого роду проектів?

- Думаю, що кожна країна світу пристосована для тієї чи іншої технології відновлювальних джерел енергії. На 100% перейшли країни Карибського басейну, такі як Пуерто-Рико, наприклад. Австралія до 2035 року має намір повністю перейти на джерела відновлювальної енергії, а до 2020 року – на 50%, незважаючи на те, що є величезним імпортером зрідженого газу і нафтопродуктів з регіонів Арабської затоки.

- А якщо говорити про країни, які розташовані ближче до України?

- Країни Євросоюзу є одними з рольових моделей в світі. І взагалі, Європейський Союз грає перші скрипки в екологічній політиці світу. Наприклад, Шотландія, я думаю, в наступне десятиліття досягне вже на 100% "зеленого" забезпечення. Якщо я не помиляюсь, Євросоюз десь до 2030 року прийняв директиву - приблизно на 32-35% досягнути по всіх 28 країнах-членах цього показника. Але є країни-передовики, такі як Данія, які в 2030-х роках планують повний перехід на відновлювальну енергетику.

- Де в цій стратегії знаходиться Україна?

- Україна поки що уважно спостерігає і готується до ривка, який, я переконаний, ми повинні скоро здійснити. Можу сказати, що дуже гордий тим, що Україна в питанні транспорту прийняла сучасне законодавство і на сьогодні електричні автомобілі у нас добре розповсюджені. Ми ввели на 5 років нульову ставку податку на додану вартість всіх акцизів і тому будь-який електроавтомобіль дуже зручно завозити до нас. Україна вже стала більшим ринком, ніж Росія, Польща і Туреччина разом узяті. Звичайно, до Німеччини дуже далеко, адже там понад 1 мільйон електричних автомобілів. Але це тільки початок і впевнений старт.

Але є такі політики, де я просто не можу знайти пояснень, чому ми нічого не робимо. Наприклад, у переробці сміття. 28 років ми на цю тему говоримо і до цього часу ще не запровадили законодавство, яке б стимулювало залучення державних та приватних інвестицій в цей сектор і допомагало б вирішити цю проблему. В Україні понад 20 тисяч звалищ, величезний відсоток території завалений легальними та нелегальними звалищами.

- У чому ж проблема з ініціюванням подібного проекту в Україні? Немає політичної волі? Наскільки я пам’ятаю, була зацікавленість навіть в міжнародних партнерах, інвестиційних компаніях, які були готові заходити в Україну з подібним проектом.

- Думаю, що уряд та парламент є виразниками волі суспільства згідно Конституції. Відповідно, суспільство пасивне. Воно не вимагає цих речей. Воно не розуміє, що проблеми зі здоров’ям, з тривалістю та якістю життя, напряму пов’язані з питанням, зокрема, утилізації сміття. Дуже сильне лобі у компаній, які ведуть бізнес у пакувальній індустрії. Їм це не потрібно і для них це зайвий податок і затрати.

Але це потрібно робити. Повинна бути й готовність кожного громадянина платити за цю послугу. Зрозуміло, що коли тобі потрібно в середньому за рік заплатити, як домогосподарству, близько 70-100 євро, то для нашої країни – це задорого. Тому ми не хочемо генерувати нову платіжку для кожної родини. Але в той же час ми десь на 50-му році життя починаємо лікувати членів родини від дуже неприємних хвороб, яких би не повинно було бути.

- Взагалі кліматичне просвітництво у нас абсолютно відсутнє.

- У країні, де викривлена система ціноутворення і дуже часто енергоносії і енергоресурси або дуже дешеві, або дешевше ринкових цін, або субсидуються якимось чином - а 2/3 сімей на субсидіях - будь-яке підняття ціни до ринкової завжди супроводжується величезним політичним діалогом. В такій країні неможливо проводити ефективну кампанію щодо екологічної свідомості. Люди не відчувають, для чого це їм потрібно. В Польщі кіловат-година коштує 25 центів, в Україні – 5-6 центів. То польська сім’я дуже мотивована заощаджувати гроші.

- Але ж і середній рівень зарплат в цих країнах вищий.

- Середній рівень зарплат залежить від цілого комплексу заходів. У них не страшно збудувати завод. Глибокий рівень переробки продукції. В Україні страшно будувати завод, тому що раптом в реєстрі Міністерства юстиції може статись так, що це більше не твій завод. Поки ми не вирішимо проблему з верховенством права, в Україні будуть питання з залученням інвестицій. Це проблема №1.

- Навіть війна на Донбасі не є настільки першочерговою для України?

- Це сповільнює, але це наше домашнє завдання. Верховенство права не залежить від війни на Донбасі і ніколи не залежало. Це базове фундаментальне поняття. Якщо немає гарантованого права власності, не буде цієї власності. Вона не буде розвиватись і створюватись. Тому що ніхто не прийде в Україну, не збудує завод і не захоче його втратити або бачити його неефективність.

Взагалі держава повинна виконувати кілька базових функцій: створювати попит, зокрема для реалізації багатьох кліматичних зелених інвестицій, та давати гарантії незмінності правил гри, принаймні коли ці інвестиції будуть повернуті для приватних інвесторів. Держава повинна забезпечити покарання для усіх порушників цих правил. І не може бути так, що одні люди купують автомобілі і сплачують податки, а інші – привозять автомобілі з-за кордону, не сплачують при цьому податки, два роки в кількості півмільйона їздять по вулицях, блокують, коли хочуть навести порядок, парламент, і в популістських цілях їм весь час ідуть на поступки.

- Не кажучи вже про вихлопи, які ідуть від цих машин, і наслідків для екології.

- Не кажучи, що їх технічний стан ніхто ніколи не перевіряв і я думаю, що велика частина ДТП створюється цими водіями, які просто залишають на вулицях (автомобілі). Я це багато разів бачив – кинуті автомобілі, які попали в аварію і їм нецікаво з ними далі щось робити. Я не кажу про те, що у нього немає страховки - цей автомобіль ніхто ніколи не перевіряв. Тому держава повинна бути справедливим і жорстким арбітром, на мій погляд. Є закон, він не має face recognize, він один для всіх. Тому якщо згідно закону закінчився строк – суворе покарання і суворі штрафи. Якщо, згідно закону, є покарання за екологічні порушення, викиди, неустаткування заводів спеціальними очисними спорудами - має бути покарання. І вони мають не ухилятися.

Повинні бути невідворотність покарання, стимулювання шляхом законодавства. Наприклад, держава ніколи не дасть жодного контракту компаніям, які один раз порушували екологічне законодавство, тобто вони більше не беруть участь в державних закупках, не кредитуються в державних банках. Невже, це важко зробити? Думаю, що будь-яка сучасна група студентів юридичного або економічного факультету, в кількості 10 чоловік, може запропонувати уряду за один хакатон за кілька днів – як можна стимулювати, інтелігентно запрошувати бізнес бути законослухняним. І це все дуже просто через парламент провести.

- Ви торкнулися теми державної кліматичної політики. Яких законодавчих ініціатив, на вашу думку і оцінку, наразі не вистачає з боку нашої держави, щоб ця сфера більше регулювалась?

- Я вже сказав про сміттєпереробку, яка взагалі відсутня. Я б ще дуже хотів бачити, щоб стимулююча політика підтримувалась також кредитним плечем. Щоб ті ініціативи - які, як вважає держава, мають бути виконані приватним бізнесом - мали доступний ресурс з боку хоча б державних банків. В нашій галузі така ситуація є. Ми маємо можливість кредитуватися на дуже вигідних умовах в державних банках і розвивати свій бізнес в енергетиці. Також держава повинна активніше переглядати стандарти, ГОСТи, державні будівельні норми, які були прийняті ще у 1960-70-х роках минулого століття. Вони з того часу ніколи не переглядались. З 1980-х років і дотепер у нас найвищі темпи підняття середньої температури на планеті, ніж за попередню всю історію спостереження. З 2010 по 2017 роки ми спалили стільки ресурсів, як за попереднє століття. Людство починає набагато більше споживати, ніж повертає і заощаджує. І цей маховик розкручується. Це мені нагадує вантажний поїзд, який зірвався з місця і просто котиться вниз.

- А зупинити його можливо?

- Ось про це зараз думає все людство. Про це говорить ООН, про це говорять на всіх економічних форумах. Я дуже радий, що на Київському міжнародному економічному форумі (пройде 8-9 листопада) ми також будемо про це говорити. Немає зараз великого міжнародного форуму, де ця тематика не обговорюється. Нарешті до людства дійшло, що зупинити цей процес поки що можливо, але у нас залишилося одне-два десятиліття максимум.

Втім, багато нових звітів кажуть про те, що кліматичні зміни, на жаль, ідуть набагато швидше. В цьому році вперше почали масово горіти ліси в Амазонці, а це легені планети, це 20% викидів в атмосферу, парникових газів, вуглецю тощо. І він повертається в атмосферу. Цього ніхто раніше не бачив. Відповідно піднімається температура повітря, набагато швидше йде випаровування води, починаються нові циклони, шторми, снігопади влітку в Сполучених Штатах. Здається, навіть, уряд Ісландії поставив пам’ятник першому величезному льодовику, який загинув. Тому це масивний вплив на всіх рівнях, який буде стосуватися безпеки на планеті, тому що доступ до води і продуктів харчування буде мінятися.

Як це може стосуватися нас? Україна є аграрною країною. Сьогодні на повному серйозі агрохолдинги вже готуються до зміни культур. Скоро ми не зможемо вирощувати пшеницю, а будемо вирощувати бавовну.

- Це перспективи якого часу?

- Це буде відбуватися в наступні п'ять років. Тобто моя теза: "Все йде набагато швидше, ніж ми читали в різних звітах". Часу на роздуми немає. Вперше про кліматичні перспективи змін говорили ще сто років назад, а саме, що використання вугілля теоретично може вплинути на атмосферу і вчені про це робили якісь дослідження. Сто років тому. Але лише у 1981 році людство вперше з повною відповідальністю заявило і зрозуміло, що існуванню планети загрожує глобальне потепління. Фактично ми є поколінням, яке це зрозуміло, і ми є мабуть останнім поколінням, яке зможе ще на це якось вплинути.

- Ну, як бачимо, весь світ реагує зараз на цю тему. Як Україні займати більш проактивну позицію? Хто у нас має задавати оцю тематику і слідкувати за тим, щоби і ми долучалися до цього процесу змін?

- Це буде однією із тем нашої дискусії на економічному форумі у Києві. Я би хотів це питання адресувати тим людям, які цим займаються на глобальному рівні. Хто повинен за це відповідати: бізнес, уряд, суспільство, громадські організації? Моя думка, що всі потроху.

Ми повинні вчити дітей ще зі школи, які наслідки матиме їхня особиста поведінка для країни і планети. Ну, наприклад, не так важко відмовитися від якихось особистих, споживацьких бажань і інстинктів.

Бізнес готовий. Наша галузь - хороший цьому приклад. Було створене законодавство і галузь залучила три з половиною мільярди євро в виробництво зеленої енергетики. В Україні вона росте дуже швидкими темпами. Але важливо забезпечувати стабільність законодавства. Тобто на сьогоднішній день в парламенті вже говорять, що "занадто високий тариф для зеленої енергетики і давайте ми його заднім числом скасуємо". Чи зможемо ми потім говорити про репутацію і довіру до уряду, коли хтось навіть з урядовців дозволить собі офіційний коментар в такому тоні? Ми про це не можемо говорити.

- До речі, одна з перших ініціатив нової влади - це об'єднання міністерства екології з міністерством енергетики. Як ви оцінюєте таке рішення? Тому що можновладці наші керувалися тим, що між цими міністерствами є певні конфлікти інтересів. І для того, щоби уникнути цього конфлікту інтересів – об'єднати ці напрямки і от уже єдиним фронтом займатися реформуванням галузі. Чи доцільне це рішення?

- Я згодний з таким рішенням. Було багато випадків коли, скажімо, в дозвільному ланцюжку, для того щоб здійснився той чи інший проект, фігурували рішення обидвох міністерств або їхніх підпорядкованих там агентств. Відповідно, одне міністерство схвалювало позитивне рішення, а інше – не ухвалювало. Відповідно, у нас не було збалансованої політики. Тобто ти видаєш дозвіл на розробку надр, але не видаєш якусь іншу ліцензію в іншому міністерстві. Відповідно, немає сенсу в тому, що був зроблений перший крок. Тому, якщо ця політика буде зібрана в єдиному органі, мені здається, з точки зору бізнесу теоретично це повинно стати простішим. Взагалі сучасний світ передбачає діалог, компроміс, інклюзивність. Всі повинні брати участь в розробці. Якщо кожен окремо – так не працює. Тому з цієї точки зору мені це рішення здається логічним.

- У цьому зв'язку, коли "зелена енергетика" все-таки стане основним джерелом енергії в Україні? Особливо це актуально зараз, до першого січня, наприклад, коли у нас є деякі проблеми з постачанням опалення. І наразі ведуться переговори, щоб знову відновити потік, наприклад, з Росії, замість того щоб вибудовувати напрямок альтернативної енергетики.

- Розумієте, є стратегія, а є тактика. Стратегія – це лідерство. Це хтось побачив в цьому ціль, обґрунтував її, зробив якусь величезну аналітичну роботу, і пояснив, що "ми в 2050 році повинні перейти на 50% на відновлювані джерела, чи на 75%, а до 2100 року ми повинні перейти на 100%". Таке рішення може озвучити лише дуже сильний лідер. Але таких рішень поки що не було в Україні. Є державна енергетична стратегія, яка передбачає, напевно 20% в 2030 році. Це дуже повільний темп.

Атомна енергетика – найновіша у нас з 1980-х років (найновіші реактори збудовані у 80-х роках). Я думаю, перші реактори будуть в 2035-40 роках вже виводити з експлуатації. І щоб лише підготувати інвестицію в атомну електростанцію – це 5 років. Потім її виконувати – ще десятиліття. Це надзвичайно довгі інерційні процеси, які треба починати заздалегідь. Така країна Європейського Союзу як Польща не може собі дозволити інвестицію в атомну електростанцію. Така країна як Туреччина дозволила собі таку інвестицію, але бюджет виріс вдвічі, перевищивши 20 мільярдів доларів. І вони дозволили цю інвестицію здійснити іноземному інвестору – російському РосАтому. Відповідно, якщо ми приймаємо рішення про переоснащення атомної енергетики, давайте зразу подумаємо, хто це робитиме.

Я не бачу спадковості в українських державних компаніях. І в їхніх політиках, на жаль, також. А щодо менеджменту - взагалі нема про що говорити. Тому я вважаю, що чисто організаційно, технічно, українська економіка не здатна профінансувати такий процес. Максимум - ми Рівненський і Хмельницький блоки добудуємо ще, бо вони здебільшого вже готові. Але реалізувати проект з нуля ми не зможемо. Нам треба буде 15 блоків замінити на 4-х електростанціях.

Інвестиції сьогодні в атомну енергетику на один порядок перевищують інвестиції в зелену енергетику. І за наступні 5 років ця ситуація ще більше зміниться не на користь ядерної енергетики. Сьогодні інвестиції в атомну енергетику – це 5% у світі від інвестицій в зелену енергетику. Тобто якщо цього в Україні хтось ще не розуміє - це тільки тому, що він користується ще інерційним мисленням. Світ настільки швидко змінюється, що ми навіть не встигаємо просто подумати, як вже з'явилася нова технологія або нова економічна реальність. Тому я не сумніваюся, що Україна буде переходити на зелену енергетику, на зелений транспорт, на зелену авіацію, рано чи пізно. І це новий технологічний уклад. Ми до нього повинні готуватись.

- Що нам робити з традиційною генерацією: вугільною, газо-мазутною, газовою тощо?

- У нас таких теплоелектростанцій також багато. Є шахти, які за цілий рік не видали наверх жодної тони вугілля, але утримувався колектив цілий рік. Раніше ми платили стільки за утримання цих шахтарів, що було дешевше їх просто відпустити з роботи, і просто платити їм зарплату - вони не повинні були б займатись роботою. Міжнародна фінансова корпорація, ЄБРР - більше не фінансують проекти в традиційній енергетиці. Наш уряд може запропонувати це нам. Тому що інших варіантів немає. А може зробити інший план: запросити приватний бізнес, модернізувати галузь через зелену енергетику: сонячні, вітрові біомаси, біогаз, водневі технології, які зараз дуже швидко в Азії почали розвиватися, так само і в Німеччині. І, таким чином, приватний бізнес протягом 20-30 років вирішить все сам, і держава виконає свою функцію.

- У цих реаліях яка стратегія вашої компанії на найближчі 5 років?

- На наступні 50 років ми точно в макро-тренді. Зелена енергетика буде розвиватись. Тому ми в правильній галузі. Те, що у нас якась турбулентність - це тактичні питання. Вона сьогодні є, через пів року її немає. Через три роки погіршилися умови, через 5 років вони знов стали економічно обґрунтованими.

Але макро-тренд такий: варіантів немає – зелена енергетика переможе традиційну, і атомна енергетика стане вчорашнім днем також. Тому зелена енергетика має на наступні 50 років величезну перспективу. Якщо хтось каже, що в 2075 чи 2050 році ми переходимо на повністю відновлювані джерела, тоді ми маємо ще й законодавство. А поки що ми просто розуміємо: є законодавство, чи немає – ринок розставить все на свої місця. Тому наша стратегія – продовжити розвиватися, не звертати увагу на той шум і конфлікт інтересів, який є навколо нас.

- Наостанок, давайте спробуємо порадити щось новій владі, президенту Зеленському?

- Я думаю, у них немає виходу, окрім як прислухатись до світового голосу. Вони про це почують в ООН, від своїх колег. Макрон взагалі став лідером і виразником інтересів Європейського Союзу в цьому плані. І ми не погоджуємося з політикою США, яка вийшла… Трамп вивів Америку з кліматичної паризької угоди у 2017 році. Це страшна помилка. І Америка не грає в цю гру. Тобто вона не розуміє, що це один човен і немає… як Макрон сказав: "There is no planet B" – нема "планети Б", і "плану Б" також немає. Тому якщо наша адміністрація сучасна і хоче йти в ногу з часом, вона повинна прислухатись до таких трендів, вивчати їх, створювати відповідну інфраструктуру, і зокрема в уряді, запрошувати до співпраці громадянське суспільство. А якщо вони хочуть запросити бізнес, нехай створюють стимулююче законодавство, і бізнес сам потрошки запрацює. Лиш би, скажімо так, його не дуже опікали, не дуже регулювали - бо чим більше регулюють бізнес, тим слабше він росте.

Український інтернет-сектор – його не дуже сильно регулювали, і він став взагалі другою галуззю в економіці України за 20 років. Українські айтішники сьогодні коштують вже дорожче, ніж польські. Працюють набагато краще за індусів. Оскільки наша компанія реалізує ще один величезний проект, навіть флагманський - технологічну платформу в Україні, найбільшу в Європі і в Україні, іноваційний парк "Unit City". І ми дуже віримо в цю економіку майбутнього. Ми віримо в те, що це будуть нові драйвери економіки України. Не вугілля, не сталь, не зерно, не сировина з низьким ступенем переробки, а сучасні технології і інтелект людей. Тобто це те, що буде рухати нас вперед.

Наш новий "CEO", який з'явився на "Unit City" - американець, який говорить про плани виходу на міжнародні ринки. "Unit City" має стати частиною всесвітньої мережі технологічного розвитку. Але це взагалі про світову інфраструктуру технологічного розвитку. Сьогодні весь світ конкурує за таланти. В Україні багато талантів, у яких немає досвіду, проектів, хорошої освіти. Тому наші програмісти працюють в Долині, в Європі. Ми не маємо продуктових компаній - але це питання кількох років часу. З часом має з'явитися десяток таких компаній і українська технологічна галузь стане номер один в економіці.

Київський міжнародний економічний форум — головна платформа для представників бізнесу, економістів, вчених та інвесторів, в рамках якої обговорюються глобальні тренди, формується вектор розвитку на 2020 рік, встановлюються нові бізнес-контакти та зміцнюються партнерські відносини. Цього року форму пройде 8 і 9 листопада.

Головне питання форуму у 2019 році — майбутнє в мінливому світі. Від бізнес-кейсів до візіонерських ідей — доповідачі КМЕФ розкажуть про швидкі зміни економіки під впливом технологій. Підприємці, топ-менеджмент, аналітики та стратеги компаній, а також керівники міжнародних організацій дадуть відповідь на головне питання: що таке четверта промислова революція і як до неї підготуватися?