Газопровід "Північний потік-2", який Росія побудувала в обхід української газотранспортної системи, є інструментом газового шантажу в руках президента Росії Володимира Путіна. При цьому в Європі не спостерігається єдності, яка могла б дати політичну та економічну відсіч діям Кремля. Про це в ефірі програми "Розклад Кулініча" на Апостроф TV розповів російський аналітик нафтогазової галузі Михайло КРУТІХІН.
– Якщо говорити про газовий шантаж з боку Кремля щодо Європи, наскільки ця історія допоможе Росії реалізувати свої плани в контексті того, що "Північний потік-2" буде запущений і почне працювати так, як цього бажають у Кремлі?
- У мене таке враження, що ні "Газпром", ні російське керівництво взагалі у цьому не зацікавлені. Дивіться, у Німеччині призупинили сертифікацію газопроводу, тому що необхідно, щоб компанія, яка володіє трубою, працювала відповідно до юрисдикції Німеччини, тобто за німецькими законами.
Що залишається "Газпрому"? Сформувати нову "доньку", нехай навіть стовідсоткову, як це було зі швейцарською компанією, і привести її роботу відповідно до німецьких законів. Але минуло два місяці і "Газпром" все ще не сформував таку компанію. Він не вийшов із новою заявкою до регулятора мережевого ринку в Німеччині, щоб відновити процес сертифікації. Тобто процес сертифікації гальмує російська сторона, а не німецька, так парадоксально виходить.
- У чому мета таких дій? Якщо вони не хочуть, то чому?
– Коли президент Росії каже, що "Північний потік-2" дасть додатковий обсяг газу, то це, м'яко кажучи, не відповідає істині, це просто таке формулювання шантажу. Додатковий обсяг газу цілком спокійно міг би пройти через українську, білоруську чи польську територію. Потужності є, і ці маршрути жодного разу не підводили з технічних причин. Усі перебої відбувалися через рішення російського політичного керівництва.
Якщо вам хочеться рятувати Європу від холоду – рятуйте. Ні, йде шантаж: "Ми вам дамо додатковий обсяг газу", - начебто немає вже існуючих газопроводів. Це не логічно з точки зору на торгівлю газом із європейськими споживачами. Це логічно лише як звичайний політичний шантаж: "Ми вас заморозимо, піднімемо ціну, якщо ви не погодитеся на наші умови роботи "Газпрому" з цим маршрутом". Саме на "наші", бо за умовами Євросоюзу "Газпром" працювати на "Північному потоці" не хоче, і заявку не хоче подавати.
– А Європа проковтне цю історію? Це було б необачно піти на такі поступки з боку Берліна та ЄС.
– Я бачу, що у Європі дуже серйозні сили налаштовані на те, щоби піти на поступки. Єдиної Європи немає, ми це багато разів бачили, коли у спробах запровадити серйозні та вагомі санкції проти російського політичного керівництва, цього не вдавалося зробити. Сміх один, а не санкції. І зараз ми бачимо, що деякі країни Європи просто займають "газпромівську" позицію, чи то через недогляд, чи то вони не в змозі причину з наслідками пов'язати, чи це, давайте прямо говорити, корупція політичних діячів у Європі.
"Газпром" серйозно розраховує на те, що Європа не займе єдиної позиції і навіть, можливо, піде на якийсь компроміс. Але "Газпром" на компроміс не хоче йти, він хоче, щоб повністю прийняли його умови роботи "Північного потоку-2".
– А для кого запуск газопроводу буде інструментом тиску на партнерів? Для Росії чи, можливо, для ЄС та США?
– Запуск ні для кого не буде жодним тиском, а ось не запуск газопроводу – це якраз зброя політична, це важіль впливу Росії на ухвалення певних рішень у Європі. Ось кажуть у Москві: "Ми здатні призупинити поставки за маршрутом "Ямал-Європа" або скоротити поставки через українську територію, але це наше політичне рішення. А ви в Європі, якщо погодилися із залежністю від російського газу, то тепер змінюйте свою політику і приймайте наші умови".
- У Німеччині якось велися розмови про те, що запуск "Північного потоку-2" зможе посадити РФ на голку. Мовляв, Росія підпише договори і сама стане заручником, адже їй потрібно буде качати газ, і таким чином вона опиниться під тиском. Наскільки спроможна ця позиція?
- Я думаю, абсолютно неспроможна. "Газпром" все ж таки політична організація, не тільки комерційна.
– А як же бажання заробити?
- Бажання заробити є, але "Газпром" уже неодноразово наступав на горло цьому своєму бажанню і втрачав гроші. Згадайте кінець 2014 – початок 2015 років, коли "Газпром" скоротив прокачування газу європейським споживачам на 50%. Скоротив у розпал зимового сезону лише для того, щоб покарати європейських трейдерів, які продавали газ Україні.
"Газпром" втратив 4,5 млрд доларів лише на цьому скороченні постачань. Тобто "Газпром" за рішенням Кремля готовий стріляти собі в ногу.
– Молдова та Угорщина виграли від довгострокових контрактів із "Газпромом"?
- Абсолютно не виграли. Наразі довгострокові контракти "Газпрому" укладаються абсолютно на тих же умовах, що й короткострокові контракти.
- Чому Угорщина і Молдова тоді потрапили в халепу?
- Ні, Угорщина ніяк не потрапила в халепу, там абсолютно нормальні умови. Тобто ціна газу на найближчому хабі, там виважена ціна, яка прораховується протягом тижня та місяця, плюс ще невелика комісія "Газпрому" за клопіт, як то кажуть. Вони нічого не програли. Угорщина, показавши своє прихильність до Росії, отримала приблизно таку ж ціну, за яку газ зараз торгується в Європі.
Але хто постраждав? Постраждала Росія та "Газпром". Тому що, коли раніше при прокачуванні газу до Угорщини треба було пройти тільки територією України, то тепер із Ямальського півострова треба прокачати газ на південь Росії, потім через Чорне море до Туреччини, з Туреччини до Болгарії, звідти до Сербії, потім лише до Угорщини. Таким чином транспортні витрати "Газпрому" збільшуються в 4,5 рази. А оскільки це державна фірма, то витрати покриваються з кишені російського народу.
– Наскільки великий запас міцності російської нафтогазової сфери, залежної від таких сумнівних економічних моделей поведінки?
– "Газпром" уже дуже багато втрачав на тому, що він виконує політичні завдання. Подивіться, які зараз ціни на газ, а "Газпром" так і не надсилає додатковий газ до Європи, він просто втрачає на цьому гроші.
Ви подивіться скільки грошей компанія втратила під час будівництва абсолютно непотрібних нових газопроводів. Навіть без "Північного потоку-2" у існуючих газопроводів потужність у півтора рази більша, ніж Європі потрібно. Але "Газпром" вкладає шалені гроші у будівництво та запуск нових газопроводів, хоча старі труби цілком нормально працюють.
"Газпром" веде себе не як комерційна організація, це швидше механізм переведення грошей російських платників податків у кишені підрядників з будівництва нікому непотрібних газопроводів. На цьому заробляють друзі російського президента. А хто ще виграє від цього? Ніхто.
– Одна з цілей – залишити Україну без транзиту?
– Із самого початку весь задум "Турецького" та "Північного" потоків був у тому, щоби в обхід України замкнути ці потоки в Австрії та через Україну взагалі нічого не качати. Так, це дуже дорого, російському бюджету це коштувало десятки мільярдів доларів. Але завданням було покарати сусідню країну.
– Як оцінювати заяви США та Німеччини про те, що після 2024 року Україна не залишиться без транзиту?
– Ми вже бачили подібні запевнення, коли 2019 року Ангела Меркель говорила: "Мені Путін пообіцяв, що транзит газу через Україну збережеться". Але водночас вона нічого не робила, щоб посадити "Газпром" за стіл переговорів з українською стороною щодо нової транзитної угоди. Могла б сказати: "Вибачте, я припиняю всі роботи з "Північного потоку-2", поки ви не сядете за стіл і не підпишете нову транзитну угоду", - ось нормальна поведінка сильного політичного діяча в Німеччині.
Натомість довелося втрутитися американському Конгресу, який запровадив санкції. І відразу ж "Газпром" сів за стіл із представниками України та підписав до 2024 року угоду про транзит газу на українських умовах, і навіть краще. Але це не заслуга Меркель, це заслуга американського Конгресу.
Давайте подивимося, як у Німеччині взагалі ставляться до цієї газової проблеми. У Німеччині є стратегічний об'єкт — це підземні сховища газу, які є критичним елементом енергетичної безпеки та взагалі національної безпеки країни. Раптом з'ясовується, що 20% обсягу у цих підземних сховищ, чомусь опиняється в руках "Газпрому" – компанії, яка протягом багатьох років поводиться як політична організація, ворожа до європейського ринку.
Це що? Недомислність? Це корупція? Це зрада національних інтересів Німеччини, інакше я це ніяк назвати не можу.
Тому чекати від європейців, що вони після якихось своїх заяв раптом почнуть допомагати Україні впоратися з енергетичними проблемами – не будемо ідеалістами.
– Генеральний секретар Соціал-демократичної партії Німеччини Кевін Кюнерт заявив, що питання "Північного потоку-2" не слід змішувати з політичними та правозахисними суперечками з Москвою. Він сказав, що на якомусь етапі має бути політичний та юридичний мир. Він взагалі можливий у цьому випадку?
– Я не бачу тут жодних перспектив дійти якогось миру. Є шантаж, є тиск, яким російська сторона намагається вплинути на Європу і російський президент тут абсолютно відвертий. Ми бачимо, що Росія не готова йти на компроміс, не готова йти на умови ринкового регулятора Німеччини, тим більше, на умови третього енергетичного пакету, антимонопольні правила Євросоюзу тощо. Якого миру можна дійти, якщо протилежна сторона на компроміси не згодна?
Ось зараз проходили переговори НАТО та Росії, де остання заявила, що на жодні компроміси у своїх ультиматумах вона не піде.
– Ми ж не можемо говорити, що вся політична еліта Росії працює лише на те, щоб на шкоду своїм фінансовим інтересам поділити світ?
– Тут спочатку стоїть співвідношення політичних та шкурних мотивів тих, хто нікому не потрібні газопроводи будує. Чи вони паразитують на божевільних імперських ідеях Кремля і підсовують ідею будівництва нових газопроводів в обхід України, щоб гроші на цьому заробити. Чи то первинність – це їхні інтереси, а вже потім вони підсовують виправдання під свої шкурні інтереси у вигляді якоїсь політичної лінії, я не знаю. Але результат один – імперська політика вона скрізь, і у підході до енергетичних проблем, і у підході до політичних проблем, і до "добросусідства" із сусідніми країнами.
– Ви стежите за тим, що відбувається у контексті енергетичної ситуації в нашій країні? Які ви можете дати поради офіційному Києву, людям, які стоять за кермом прийняття рішень в енергосекторі?
- Багато можливостей було втрачено, на мій погляд. Було втрачено можливість домовитися з європейськими інвесторами щодо входження до компанії, якій належать газотранспортні мережі України. Була можливість інтегрувати газотранспортну систему, разом із підземними сховищами, до європейської системи. Вимагати, щоб відлік постачання газу з Росії йшов на російсько-українському кордоні, а не західному кордоні України. І тоді європейці відповідали б за транзит цього газу українською територією.
Далі були чудові плани активізації роботи на українських газових родовищах, бо з них ще багато чого можна висмоктати, застосовуючи сучасні технології. Такі пропозиції були від західних компаній, але вони чомусь були загальмовані і їм ніякого ходу не дали.
– Чи можна було б раніше за меншою ціною закачати газ у сховище, щоб потім його діставати і якось регулювати ці дисбаланси?
– Не все так просто, ніхто не міг передбачити такого божевільного стрибку цін, бо спричинено це було ситуацією в Азії, насамперед, і вже потім Європа наздоганяла. Потім увімкнувся "Газпром", який своєю поведінкою підігнав ціни ще вище, потім увімкнулися спекулянти на фінансовому ринку, які своїми ф'ючерсними контрактами та грою навколо цих контрактів теж туди додали.
Передбачити це і закачати заздалегідь дешевий газ було б надзвичайно важко. Але такі помилки роблять не лише у Києві. Коли китайці заповнювали нафтою свої резервні сховища, вони все це робили по дуже високій ціні на нафту. Потім схаменулися, бо ціна то впала.
– А коли очікувати на можливу стабілізацію цін?
– Дуже важко на це запитання відповісти. Є ділові пропозиції від регуляторів фінансових ринків, у тому числі в США та Європі, – обмежити торгівлю різними ф'ючерсами та ось цими фінансовими інструментами, прив'язаними до реалій енергетичних ресурсів.
– Щоб не підганяти ціну на паперах?
– Так, ось цю паперову ціну та її вплив на реальну торгівлю якимось чином обмежити. Але там такі сильні сили на цих ринках працюють. В Америці вже були такі несміливі спроби і нічого не вийшло. І я думаю, що Європа рухається у бік американської практики.
Ось відкрили газову біржу в Німеччині – 20% учасників біржі це ті, хто торгує реальним газом, а 80% – це фінансові організації, це спекулянти. Тобто вони там і будуть у моменти експірації якихось ф'ючерсних контрактів, наприклад, або опціонів, виганяти ціни нагору або навпаки штовхати їх униз, бо їм вигідно. Ці 80% великих учасників визначатимуть ціну на ф'ючерсні контракти.
– Чим ЄС міг би зробити боляче РФ у плані енергетики?
– Я гадаю, через газ вплинути неможливо, бо дуже багато європейських країн критично залежить від російського постачання газу. А ось щодо нафти та нафтопродуктів могли б бути якісь інструменти, тим більше, російський бюджет більше від нафти залежить, ніж від газу. І тут можна було б якось ударити, але це дуже складно. І потім, я в єдність ЄС, щодо політичної шкоди через економічні важелі, не сильно вірю.
