Питання охорони та збереження культурної спадщини, модернізму дуже важливе у Європі. В Україні також є це розуміння, проте самі процеси мають "точковий" характер і тримаються передусім на громадських ініціативах. "Апостроф" Lime поспілкувався із громадською діячкою Марією Козакевич, яка заснувала ініціативу "Франківськ, який треба берегти". Активістка розповіла про реставрацію старовинних дверей в Івано-Франківську та подібний досвід в інших містах.
Читайте також: Цікаві роки: Алла Кудлай згадала гастролі в РФ і стосунки з генералом-росіянином.
Карта відреставрованих дверей
- Маріє, чи можемо ми говорити про комплексне збереження культурної спадщини в Україні? Для чого це потрібно суспільству?
- Зараз, коли втрачено багато пам’яток, музеїв і бібліотек, коли ворог б’є по культурних інституціях, ми починаємо усвідомлювати, наскільки спадщина має значення. Коли лише розпочиналася діяльність нашої ініціативи, і ми вже мали певні результати, я зрозуміла, що дуже важливо роботу, пов’язану з реставрацією дверей, масштабувати на інші міста, популяризувати спадщину і мотивувати, надихати людей справді берегти те, що навколо нас. Бо будь-яка нація без самоідентифікації, розуміння свого коріння не може існувати. Та, на початках часто чула відгуки, що збереження спадщини – тема, яка може бути цікава лише вузькому колу людей, навіть журналісти загальноукраїнських видань відповідали, що це неактуальна тема. Таке відношення обурювало, бо якщо ти не знаєш, звідки ти, то ти як флюгер: куди подує вітер, туди ти і дивишся. Тепер бачимо, в які сумні і трагічні наслідки така позиція переросла…
Читайте також: Де зараз і який вигляд має Тарас Петриненко - народний артист і автор неофіційного гімну України.
- Ваша ініціатива "Франківськ, який треба берегти" живе з 2016 року. Що за ці роки вважаєте своїм найбільшим досягненням?
- З перших днів ініціативи ми працювали у двох напрямках. По-перше, це фізичне збереження дверей. По-друге, ми активно займалися популяризацією – екскурсії, продукція про місто і область, інтерактивні виставки, поширення у соцмережах. Така робота у сукупності має дуже хороші результати. Після дев’яти років роботи, найбільшим досягненням вважаю те, що в людей змінилося відношення до спадщини.
Ініціатива "Франківськ, який треба берегти" надихнула інші міста
Ми не просто реставруємо двері, ми реставруємо історичну пам’ять містян і відновлюємо їхню відповідальність за місто. В комплексі популяризаційна робота та позитивні практичні приклади збереження створили в Франківську культуру бережного ставлення. Люди починають розуміти цінність старовини. Часто я гуляючи містом, бачу відреставровані двері, які мешканці рятують самі, вже не залучаючи ініціативу або висилають мені фото своїх дверей, аби поділитися радістю. Таким чином виходить, що двері стали інструментом до набагато глибшої мети – закохати містян у своє місто, викликати почуття гордості за нього, зацікавити до серйозного вивчення і дослідження міста, відродити відповідальність, показати, що вони справжні господарі. І повірте, коли самим містянам буде в місті добре, то це і туристи відчують.
- Процес, коли зношені двері змінюють на нові металеві або пластикові – це звична справа. Як Ви співпрацюєте з громадою, доносячи ідею, що старі двері – це не дрова, а історія, яку можна увіковічнити?
- Унікальність кожного міста приваблює туристів. Руйнувати своїми ж руками будівлі, які створюють архітектурне обличчя міста, є як мінімум нерозумно. Цінність спадщини естетична та історична не для всіх може бути важливою, але є інший аргумент, прагматичний та далекоглядний – якщо людина є власником старовинної будівлі, варто пам’ятати, що зберігаючи старовинні елементи, столярку, вікна, двері, паркет, пічку, ліпнину, плитку ви насправді ще більше монетизуєте свою приватну власність. Зносячи все старовинне, людина не лише знищує дух місця, історії, а й робить приміщення безликим та прісним. І варто усвідомлювати, що це дуже поганий приклад для наступних поколінь – дивлячись на нас, вони не будуть цінувати те, що створимо ми. А ми маємо донести дітям, що історична тяглість має тривати.
Доторкнутись до історії
Якщо за радянських часів історичну пам’ять знищували (через знищення свідомих людей, значимих будівель і місць), витирали і переписували, то ми маємо повернутися до вивчення правдивої історії. Якщо в наших серцях і головах нарешті з’явиться відчуття, що ми свою історію знаємо і цінуємо, тоді це житиме і в нашому фізичному відношенні до речей.
Читайте також: Альона Вінницька зробила відверте зізнання, чому не хоче всиновлювати дитину.
- Творчий вайб, який Ви з однодумцями створили у Франківську, приваблює людей з інших міст, які прагнуть перейняти досвід…
- Так. Коли з’явилося багато прикладів відреставрованих дверей і Франківськ почав ними славитися, інші міста захотіли також перейняти наш досвід. Коли в 2016 році ми починали, ця справа для України була новою, ми долали багато викликів як першопрохідці. Зараз, пройшовши цей шлях, тим, хто звертається до нас за порадою, ми вже маємо що сказати, надати алгоритм дій, ділимось знаннями. У нас склалися два види співпраці з іншими містами: або люди на місцях знаходять майстрів і самі реставрують двері, або ж привозять їх у Франківськ. Ми реставрували двері в Луцьку, Чорткові, Черкасах, Коломиї. Минулого року мали досвід в Сумській області, де були знищені двері в Тростянецькому краєзнавчому музеї. Ми з музейниками вирішили їх відновити – зробити точну копію старих. А старі шматки забрати в музей як експонати. Подібні успішні ініціативи також в Чернігові, Одесі, Ужгороді, Тернополі, Харкові та інших містах. Франківськ надихнув всю Україну!
На початках багато хто не розумів і не вірив у нас. Вважалося, що навіщо морочитися над старим "дрантям", яке потрібно викинути, якщо можна новенький пластик поставити. Зараз, коли на кожній вулиці є по декілька врятованих ініціативою дверей, ми бачимо, що люди самі цього хочуть і самі ініціюють процес реставрації. Нам також пощастило з майстрами, я зібрала хорошу команду фанатів міста, однодумців, фахівців своєї справи - де і столярі, і майстри по заскленню, і ковалі. Правда, багато хто пішов на фронт, а двоє майстрів вже загинули…
"Двері підштовхують до наступних позитивних змін"
- Принцип правдивої реставрації, якого Ви дотримуєтесь, вимагає ювелірної ретельності. Що найважче у роботі?
- Коли ми демонтуємо старовинні двері, на їхнє місце ставимо тимчасові двері з фанери з надписом. Тривалість реставрації залежить від багатьох факторів та триває від двох місяців. Принцип правдивої реставрації передбачає багато нюансів. Якщо на дверях є незначні пошкодження, вм’ятинки чи пошкрябинки, ми їх залишаємо, аби люди могли побачити та доторкнутися до слідів історії. Якщо ж є значні пошкодження і треба робити латку чи вставку, ми це робимо. Ці вставки називаються протезами. Це символічно, бо зараз протезування асоціюється з війною, пораненими, нашими захисниками. Виходить, що наші двері, як свого роду також захищають будинки, також після "поранень" часу та активної експлуатації також мають протези. Латки ми ніколи не затемняємо, щоб можна було чітко зрозуміло де старе, а де нове і відповідно, прочитати історію дверей за зовнішнім виглядом. Дуже радує, що є позитивні приклади, коли після реставрації дверей натхненні мешканці починають реставрувати фасад, об’єднуються, створюють ОСББ, садять у дворі квіти, роблять в під’їздах ремонти та нове освітлення. Отже двері підштовхують до наступних позитивних змін.
Читайте також: Співачка Lama розповіла, чи відповіла Стівену Кінгу, який згадував її у соцмережі.
- Маріє, а як бути з мегаполісами, які все ще розвиваються за російським принципом? Засилля хмарочосів, торговельних центрів, напівзруйновані пам’ятки архітектури… Це відсутність смаку чи банальна некомпетентність депутатів?
- Це комплексна проблема, і передусім йдеться про відсутність поваги до себе та людей навколо. Люди не усвідомлюють, що міську тканину вони просто по-хамськи руйнують. А від цих речей залежить комфорт міста. Часто історичні ареали настільки зіпсуті висотками, що змінюються краєвиди і обриси міста до непізнаваності. Це ще йде з радянських часів – знати свою історію було небезпечно, стерлося відчуття, що я господар свого міста. Часто головна ціль – забудувати, не думаючи про естетику, комфорт, кількість зелених зон, дитячих майданчиків, переповнену транспортну систему тощо. У архітектора професія схожа до професії лікаря, де головним принципом має бути не нашкодь. А чиновники, які приходять до влади, просто реалізують свої корисливі споживацькі потреби.
Сувенірна листівка
- Розкажіть, будь ласка, про інші культурно-просвітницькі ініціативи, які Ви продовжуєте реалізовувати у Франківську під час війни.
- Під час війни з реставрацією процес трохи загальмувався. Ми зосередилися зараз на просвітницьких проектах, зокрема готуємо до друку "Франківську абетку". Це цікаве видання для дітей, які зможуть не лише навчитись читати книжки, а й читати наше місто, адже кожна літера розповідає про цікавинки Івано-Франківська. Також маємо для дітей розмальовку про місто з інтерактивним завданнями, дитячу настільну гру про архітектуру, мапу відреставрованих дверей. Як багатодітна мама, розумію, наскільки важливо прививати любов до всього свого з дитинства. Після повернення з фронту чоловіка, ми створили сайт ініціативи – де є інформація про громадську діяльність, а також інтернет-крамничка з товарами, які ми виготовляємо аби ще більше популяризувати культурну та природню спадщину Івано-Франківщини, ремесла та традиції нашого краю. Фактично крамничка стала нашим ветеранським бізнесом.
