У понеділок, 19 вересня, Верховна Рада прийняла постанову про невизнання Україною легітимності виборів до Держдуми, їхніх результатів, правових наслідків і відповідно складу, повноважень, актів і рішень Держдуми. Україна також звернулася до Радбезу і Генасамблеї ООН, парламентів іноземних держав та міжнародних організацій з проханням не визнавати результати цих виборів. Як це може вплинути на дипломатичні відносини України з РФ, чи не буде це вважатися в цілому розірванням відносин на юридичному рівні і чи може Захід вдатися до радикальних заходів щодо невизнання цих виборів - думка Олександра Сотника для "Апострофу".
Спецоперація щодо подальшого утримування влади путінським угрупованням на "виборах у чекістський Рейхстаг" не закінчилася, бо вона – величина постійна. І триває вона щодня. Саме в цій парадигмі і треба сприймати все, що відбувається в Росії та навколо неї, відзначаючи опорні точки нових конфліктів, "невизнань підсумків голосування" і всього іншого.
Невизнання Верховною Радою результатів "виборів до Держдуми РФ" - правильний з юридичної (і не тільки) точки зору крок, але навряд чи він буде мати далекосяжні наслідки в найближчій перспективі. На превеликий жаль, Захід ослаблений і політично, і морально (можна довго по пунктах розбирати причини цього ослаблення, їх багато, вони – і природні, і цілком рукотворні, але цей факт необхідно визнати, якщо ми хочемо зрозуміти природу його нерішучості) і навряд чи піде на серйозне протистояння з Кремлем. Швидше за все, Європа і США знову на якийсь час обмежаться констатацією "глибокої стурбованості тим, що відбувається". Не виключено, що подібне надлишково дипломатичне топтання на місці продиктоване ще не завершеною президентською кампанією в США, де, на відміну від Росії, інтрига зберігається до кінця, і прораховувати будь-які сценарії розвитку відносин з агресивним Кремлем можна буде, лише відповівши на питання "Клінтон або Трамп?", а доти, доки ця відповідь не пролунала, спектр можливих сценаріїв видається занадто широким.
Господар Кремля, який розтоптав Конституцію Росії та узурпував владу в країні, цілком логічно наплював і на норми міжнародного права. Тому для нього в принципі неважливо: визнає світове співтовариство "вибори до Держдуми" легітимними чи ні. По суті, Путін вважає і ООН давно вже зайвою надбудовою і не орієнтується на розв'язання міжнародних правових інститутів. Та й сама "Держдума" - іграшка в його руках. Жодних законодавців там немає відтоді, як будівлю на Охотному ряду оголосили "не місцем для дискусій". У ній засідають службовці, яким спускають законопроекти, написані на Старій площі. В рамках чекістської спецоперації це більш ніж логічно, і нерозумно вважати, що одного прекрасного дня Путін раптом прокинеться і згадає про існування ПАРЄ, ООН або будь-яких інших інституцій, рішення і декларації яких потрібно виконувати першочергово. Його пріоритет – власна влада з відтягуванням моменту політичного і економічного краху, до якого неухильно рухається Росія.
"Вибори" до Криму, "повернутому на Батьківщину", відбулися. Для Кремля це лише частина загальної формальності, в яку перетворилися федеральні вибори взагалі. І навіть якщо завтра раптом Україна зважиться розірвати дипломатичні відносини з Москвою – ця подія стане життєдайною водою, пролитою на "кремлівський млин". Запрацює механізм істеричної пропаганди, включаться голоси глашатаїв і сирени викривачів, і для середньостатистичного обивателя все буде представлено як "ще один недружній акт з боку київської хунти", на який обов'язково дадуть "симетричну відповідь".
Як би там не було, але "спецоперація", яка відбулася в Росії, чудово висвітлила низку угодовців, які ще вчора іменувалися "несистемною опозицією", але раптом зважилися брати участь у неприкритому вульгарному фарсі – лише б спробувати "присісти на приставний стілець" в путінському Рейхстазі. І це, мабуть, перший позитивний момент, що дозволяє викреслити зі списку рукопожатних політиків тих, хто, знехтувавши інститутом репутації, погодився, затиснувши ніс і зажмуривши очі, взяти участь у розподілі голосів, у тому числі, і від вкраденого Путіним Криму.
Другий полягає в тому, що Росія показала катастрофічно низький рівень явки. Цей факт у прах розвіює міф про горезвісну 86-відсоткову підтримку Путіна населенням. І можна не сумніватися в тому, що одного разу ми виявимо саму виконавчу владу, яка теліпається на мотузці, прив'язаній до законодавчої гілки, яку вона сама і умертвила.