5 червня Чорногорія офіційно стала членом НАТО. Як заявив міністр оборони країни Предраг Бошкович, її вступ до Альянсу не має антиросійської суті. Проте, загострення відносин між країнами набирає обертів, з'являються нові свідчення щодо причетності Росії до невдалої спроби державного перевороту в Чорногорії минулого року, який не зупинив шлях балканської держави до НАТО. На думку російського політолога ДМИТРА ОРЄШКІНА, від Кремля варто чекати нових спроб перешкодити зближенню балканських країн із Заходом та НАТО.
В інтерв'ю "Апострофу" Орєшкін також висловив думку, що образливі слова, які лунають з боку Росії на адресу інших народів, зокрема українців, і сприймаються як ознака сили, насправді показують слабкість путінського режиму та вже дратують прихильників президента РФ.
- Відтепер Чорногорія офіційно в НАТО. Чому Росія, незважаючи на спроби дестабілізації балканської країни, не змогла перешкодити її вступу до Альянсу?
- Головна причина: у Росії не вистачає ресурсів. У широкому сенсі слова ресурсів. Росія, на жаль, не здатна створити привабливу модель для країн Східної Європи, і вони, природним чином, переорієнтуються в протилежному напрямку – на Захід. Це дуже дратує Росію, руйнує, але не Росію, а нинішні російські еліти. Тому що в них у голові ще радянські моделі тримаються: пояс безпеки між Західною Європою та Росією. У свій час це були соціалістичні країни – ніби як суверенні, але залежні від Росії. А зараз намагаються відтворити те ж саме, а світ - інший.
Якби в Росії було достатньо, наприклад, грошей, щоб забезпечити чорногорським елітам достатню кількість фінансів, то там був би, напевно, більший розкол серед еліт. Але абсолютно очевидно, що російська економічна, соціальна, політична модель неприваблива. Тому довелося діяти в спробі несилового державного перевороту. Природно, це призвело до зворотних результатів і тільки посилило крен Чорногорії у бік НАТО. Це загальна тенденція: Прибалтика давно відійшла в бік Європи, Україна тільки зараз почала відходити. Ну і, відповідно, країни колишньої Югославії теж... Хтось абсолютно ясно просунувся в бік Заходу, як Словенія, наприклад, Хорватія, Боснія і Герцеговина. Залишилася лише, по суті, Сербія.
Ту ж Грецію не вдалося втягнути в сферу впливу Росії, як і Туреччину, хоча та не є європейської країною. Це нормально: політичні групи хочуть проводити свою, незалежну політику, вирішувати свої власні проблеми. НАТО це дозволяє робити. А радянська модель передбачає однозначне підпорядкування Москві. А платити за це підпорядкування нічим.
Спроба державного перевороту в Чорногорії.
- Чи варто очікувати від Кремля спроб дестабілізації інших країн регіону, коли балканські країни не мають очевидних перспектив швидкого вступу в НАТО та ЄС? Чи є сенс у таких спробах зараз?
- Тут питання навіть не в тому, чи є сенс – з моєї точки зору, немає сенсу. Так само, як і немає сенсу тиснути на Україну. Але нічого ж більше не залишається! Тому що путінська вертикаль побудована на пріоритеті силових методів, вона вміє встановлювати силовий контроль, але не вміє розвивати ці території. Вона може взяти під контроль території – як було в соціалістичні часи з Польщею, Чехословаччиною, Східною Німеччиною, Угорщиною, багатьма іншими, – починається їх відставання від сусідів, від тих, хто, згідно радянської термінології, залишився в сфері впливу Заходу, а насправді, зберіг державний суверенітет. Австрія жила краще, ніж Угорщина; Західна Німеччина – краще, ніж Східна Німеччина; Фінляндія – краще, ніж Карелія, яку приєднали [до СРСР] в 1940 році.
Це системне відставання очевидне, але визнати його не можна. Адже це означає, що путінська модель неефективна, непопулярна, нецікава населенню і регіональним елітам. Тому залишається псувати життя тим, хто відокремився від східного блоку. В Україні це найкраще читається.
Режим так влаштований, що він примиритися з цим не може, а пред'явити позитивну конкурентну програму теж не здатний. Залишається дестабілізувати, щоб не створилося відчуття у російських громадян, що є альтернативний спосіб розвитку. Тому, звичайно, варто очікувати будь-яких дій, що направлені на дестабілізацію. Слава Богу, це коштує недорого: пропаганда і диверсійні групи коштують копійки порівняно з тим, що називають серйозними інвестиціями. Таких дешевих методів у Путіна повні кишені. А покращити ситуацію він не може. І в Росії не може. Останні десять років – це втрачений час. Але поки завдяки пропаганді, розповідям про "підйом з колін" і "підступний Захід" все це вдається стримувати. А відставання, насправді, накопичується.
Дуже важливим був би, звичайно, приклад України. Якби Україна змогла показати таке зростання, як Польща, за двадцять років, це було б дуже сильним аргументом проти путінського режиму. Але тут є дві речі. По-перше, Україна – все ж пострадянська країна, тому глибоко уражена пухлиною номенклатурного капіталізму та пов'язаної з нею корупцією. Тому дуже важко зробити її прозорою конкурентною економікою з хорошим потенціалом зростання, як в тій же Польщі. І, по-друге, звичайно, щосили будуть заважати. Про Польщу вже забули, а Україна – це найближча країна ментально та історично. Якщо вона буде демонструвати зростання, це буде дуже болісно. Сподіваюся, що так і станеться, але на це потрібні десятиліття. Ну, а зараз щосили загальмувати процеси розвитку: засилати диверсійні групи, підтримувати напругу на Донбасі. Це все стримує економічне зростання. Так що стратегія приблизно зрозуміла. Також приблизно зрозуміло, що вона безперспективна. Але іншого нічого немає.
- Під час Петербурзького міжнародного економічного форуму відбулося інтерв'ю президента Росії з журналісткою американського телеканалу NBC Мегін Келлі. Те, як Володимир Путін з нею розмовляв, виглядало хамством. Сама ж Келлі пізніше в інтерв'ю стверджувала, що за кадром російський лідер поводився чемно, і тільки на камеру був різкий. Так це хамство для них, для західних людей, чи все-таки для своїх, для російської аудиторії?
- Для своїх, звичайно. Оскільки зараз йде такий деградаційний сценарій, хамство сприймається, як ознака сили. Хоча насправді це, звичайно, не так. Та ж Америка має образ сталевого кулака в білій рукавичці. Тобто, якщо у держави чи якогось міжнародного гравця є ресурси, йому не потрібно бути зухвалим на словах: він поводиться чемно, але при цьому досить жорстко проводить свою лінію. Якщо ресурсів немає, а тобі треба вдавати, що ти крутий, то ти збиваєшся на хамську термінологію.
У нас зараз всі ЗМІ ретранслюють таке ж ставлення до України: обзивають "укрофашистами", "кастрюлеголовими", і це вже стало майже нормою. На федеральних каналах змагаються у зухвалості. Як мінімум, значною частиною людей це сприймається як такий прояв сили. Але насправді - це якраз ознака слабкості. Нездатність реально вплинути на ситуацію замінюють пацанським сленгом. Це викликає роздратування навіть у тих людей, які симпатизують Володимиру Путіну. Але це вже стилістика, той самий коридор, у який вони себе загнали: їм доводиться вдавати з себе крутих пацанів.
Звичайно, це для внутрішнього користування. Тому що зовнішній світ якраз розуміє різницю між словами і справами. Все це нагадує Північну Корею, яка раз на два тижні обрушує на Сполучені Штати "море вогню".
На Петербурзькому міжнародному економічному форумі відбулося інтерв'ю президента Росії із журналісткою американського телеканалу NBC Мегін Келлі
- Не можу обійти увагою також масштабний дипломатичний скандал між країнами Перської затоки: сусіди звинуватили Катар у фінансуванні тероризму та встановили блокаду, хоча, швидше за все, причина - в його відносинах з Іраном. До чого цей скандал може призвести?
- Ми бачимо, що ситуація обернулася досить жорстко. Катар, загалом, дуже впливовий гравець, дуже грошовитий – займає третє місце в світі за запасами газу. Так що йому цей мільярд доларів, який він виплатив за членів королівської сім'ї – нібито невеликі гроші. А для Ірану, який здебільшого ці гроші отримав і який під санкціями – звичайно, серйозні. Катар думав, що це минеться без проблем. Думаю, тут не обійшлося без благословення з боку президента США Дональда Трампа, тому що все почалося після його візиту до Саудівської Аравії.
З боку Росії, напевно, знову зіграли старі радянські уявлення про дійсність: якщо нафта раптом починає дешевшати, треба що-небудь влаштувати в Палестині або ще десь на Близькому Сході, щоб ускладнити постачання нафти для підвищення її ціни. Це ще в 70-80-ті роки використовувалося в Радянському Союзі в якості нафтової геополітики. І зараз те ж саме: у Москві думають, що якщо нестабільність вражає нафтові монархії Перської затоки, то почнуть зростати ціни на нафту. Це велика помилка, тому що технології сильно змінилися, нафту можна видобувати і в Нігерії, і в Канаді, і в США – де завгодно. Але загострення в Катарі було радо сприйняте тут як привід для підвищення цін на нафту. А ціна візьми і не піднімися анітрішечки. Міжнародні держави, мабуть, прорахували ризики і не думають, що це буде пов'язано з глобальним підвищенням цін на нафту.
Очевидно, що загострення буде продовжуватися, тому що там є внутрішні для цього ресурси, конфлікт між сунітами і шиїтами з часом загострюється.
- Чому західні країни не ініціюють тиск на Катар як країну-спонсора тероризму? Хоча, безумовно, це не єдина держава, яку підозрюють у фінансуванні терористичних організацій.
- Просто тому, що не все можна контролювати. США не можуть наказати Катару або Саудівській Аравії щось робити. Якщо вони будуть намагатися це робити, це матиме дуже великі витрати для тих же США. Трамп проголосив курс на дистанціювання США від міжнародної політики і переорієнтацію на внутрішні справи. Значить, серйозно втручатися в конфлікт на Близькому Сході США не дуже зацікавлені, в тому числі - в Сирії. Завдати удару – так. Вводити війська – ні. Тому в США теж обмежені ресурси. Вони більше стурбовані розвитком власної економіки, ніж участю в усіх цих локальних проблемах.
У радянській системі цінностей США керують усім світом. Не зовсім: вони не хочуть занадто глибоко втручатися. Нехай там розбираються Саудівська Аравія з Катаром, Саудівська Аравія й Сирія – це їх справи. Насправді, це дуже правильно. Бо як, наприклад, можна побороти тероризм в Афганістані? Можна підтримувати центральний уряд – вони і підтримують. Питання в ціні – вона дуже висока.
Якщо посилюється Іран, потрібно підтримувати його геополітичних противників. В даному випадку – Саудівську Аравію. Саудівська Аравія – не найдемократичніша і не найбільш симпатична монархія в усьому білому світі. Але Іран, з точки зору США, небезпечніший. Тому що Саудівська Аравія не намагається будувати атомну бомбу і, відповідно, не загрожує західному світові, а Іран загрожує. Тому США вважають правильним підтримувати саудитів в їхній боротьбі з Іраном. Хоча обидві держави не є зразками демократії у західному розумінні цього слова. І ті, і ті підтримують того, кого можна назвати терористами. Політика так влаштована, що використовуються диверсійні і терористичні методи. І з того, і з іншого боку працюють цілком відморожені люди, які заради своїх уявлень про Аллаха – в сунітській або шиїтській версії – готові різати один одному голови. Налагодити мирне життя на Близькому Сході неможливо, бо там інша система цінностей, інші пріоритети та політичні цілі.
- У Великобританії за короткий проміжок часу влаштували одразу кілька терактів. Як думаєте, інтенсивність терактів в Європі буде тільки зростати? Чим це викликано?
- Думаю, теракти стануть чимось на зразок природних катаклізмів. Тобто річчю неминучою, до якої треба бути готовими, але яку неможливо виключити. Я б відзначив деградацію стилю терористичних актів: вже навіть вибухи не вдається здійснювати, тому що служби безпеки працюють досить ефективно. Але затримати трьох людей, які беруть ножі і просто ріжуть людей, навіть теоретично неможливо. Якщо це смертник, що йде на смерть, попередньо намагаючись заколоти якомога більше людей, то зупинити це дуже важко.
Коли людина намагається зробити бомбу, їй потрібно хоча б інгредієнти купити, залучити фахівців. Це передбачає вступ в соціальну мережу, яку можна відслідковувати, в якій можуть бути агенти. Тобто масштабних вибухів вдається запобігти, а такі дії практично одинаків, які купують ніж або беруть автомобіль і врізаються в натовп, – так само важко, як в Росії зупинити якогось божевільного, який розстріляв дев'ять осіб через те, що його запідозрили в тому, що він не служив у десанті.
Думаю, сучасний світ так влаштований, що є велика кількість людей в такому психічному стані, що вони готові так діяти. А специфіка релігійного тероризму полягає в тому, що спеціально готують, виховують таких людей. Знайти такі центри підготовки, знищити їх – досить важко, але потрібно. Але я думаю, що, все одно, так чи інакше теракти будуть відбуватися в Німеччині, Франції, Англії або Австрії. Це процес неминучий.
