Після повернення Дональда Трампа до Білого дому головною темою для НАТО знову стала єдність — і здатність Альянсу зберегти цю єдність під тиском нової адміністрації США. Чи витримає Європа цю турбулентність? Якими будуть наслідки для України та її прагнення стати членом НАТО? Чого навчили союзників дев’ять років російської агресії, і наскільки реальною є загроза нової ескалації після навчань «Захід-2025»? В інтерв’ю «Апостроф TV» міністр оборони Естонії Ганно Певкур пояснює, чому країни Балтії вже не розділяють Білорусь і Росію, як НАТО адаптується до нових умов і чому Україна — стратегічно необхідна для безпеки Альянсу.
– Пане міністре, Гаазький саміт вже завершився. Ми всі бачимо його результати, що Трамп, м'яко кажучи, не дуже проактивний. І ми також бачили, що американці неохоче приїжджають. Хоча і підсумкове комюніке було досить позитивним. Отже, моє перше питання до вас: що чекає НАТО за Трампа? Як НАТО відреагує на те, що Трамп стане дедалі більш "трампівським"?
– Я б сказав, що НАТО продовжить свій шлях, який ми вже обрали з початку повномасштабної війни в Україні. Це означає, що НАТО нарощує свою силу та інвестує набагато більше в оборону. Тож так, президент Трамп, коли він вступив на посаду, дуже чітко сказав, що Європа повинна взяти на себе більше відповідальності. Це і відбувається тут, у Європі. І Естонія повністю з цим погоджується. Ми вже давно це говорили. І ми також говорили, що Європі потрібно робити більше, щоб більше інвестувати в оборону.
І я дуже радий бачити, що тепер країни НАТО разом домовилися, що новий рівень витрат на оборону становитиме 3,5% від нашого ВВП. І крім того, ми інвестуватимемо в стійкість у додаткові питання, пов'язані з обороною, ще 1,5%.
Тож загалом 5% нашого ВВП. І я багато разів казав, що витрачати 5% у мирний час – це відносно невелика сума, якщо порівняти це з Україною, яка наразі платить 35% свого ВВП на захист країни та її народу. Тому я щиро вірю, що НАТО продовжить свій шлях. У нас є нові регіональні плани оборони та нові цілі щодо посилення можливостей, які ми маємо виконати.
Тож прихід президента Трампа був певною мірою очікуваним, як і те, чого він вимагатиме від НАТО. І саме це сталося. Отже, він попросив членів НАТО більше інвестувати в оборону. І саме це ми і робимо.
– Яка реакція Естонії на цю американську, чи, мабуть, варто сказати, трампівську зовнішню політику?
– По-перше, якщо взяти до уваги слова президента Трампа, то він дуже чітко сказав під час саміту НАТО, що Сполучені Штати віддані спільній справі. І він навіть сказав, що всі європейські союзники можуть довіряти та покладатися на президента Трампа та адміністрацію США протягом наступних чотирьох років, коли він буде президентом.
Ми знаємо, що ми будемо більше інвестувати в оборону і що всі європейські країни більше інвестуватимуть в оборону і це те, що нам потрібно. Це дає більше можливостей для європейських країн направляти військову допомогу Україні. І це дуже важливо. Тож, знаєте, я не дивлюся на це дуже драматично. Я розглядаю це, як виклик для європейських країн, також для Естонії і для багатьох інших країн. І не лише виклик, але й можливість.
– Але якщо говорити про виклики, то знову ж таки, для нас у Києві головним викликом є вступ до НАТО. Не лише для того, щоб мати більше безпеки для нас, але й для того, щоб мати більше безпеки для всіх. З вашої точки зору, які перспективи України щодо НАТО? Так чи ні? І якщо так, то які часові рамки ми можемо оптимістично поставити?
– Однозначно так. Для мене немає жодних питань. Я завжди казав своїм західним колегам, що коли у нас буде вибір, чи мати Україну з майже мільйонною армією на нашому боці, чи на іншому боці, то я завжди за Україну в НАТО. Щодо перспектив, то давайте подивимось також із позитивного боку. Коли хтось каже, що в Гаазі нічого не було сказано про Україну, то це також добре, що ми нічого не змінили у Вашингтонській декларації.
Вашингтонська декларація все ще чинна і вона дуже чітко говорить, що Україна має незворотній шлях до НАТО. Тож ось чому давайте будемо реалістами саме в цей момент, коли президент Трамп заявив, що він не схвалить членство України в НАТО, це не означає, що Україна не буде членом альянсу. І це також не означає, що через кілька років ми не побачимо інших позицій також від США. Тож давайте залишатися оптимістами. Я цілком впевнений, що Україна буде членом НАТО.
– Дякую за вашу підтримку, але я не можу не запитати в такому разі, що повинна робити Україна з політичної точки зору. Тому що з військової точки зору Україна вже проводить посилену мобілізацію? Ми вже створюємо більше можливостей для нашого оборонного ринку, для виробників та союзників. Але з політичної точки зору, чи є щось, що ми можемо сказати США чи для будь-яких інших союзників, які досі не так переконані, як Естонія. Що ми можемо зробити політично в цьому питанні?
– По-перше, звичайно, за допомогою європейських друзів ви повинні виграти війну та знову опинитися в такому становищі, коли ми можемо сказати, що війни на українській землі немає. По-друге, звичайно, ви повинні продовжувати ці реформи, які вже були узгоджені, а також ми допоможемо вам інтегрувати ваші військові системи, військові структури у стандарти НАТО.
Отже, найважливіше продовжувати реформи та бути на тому рівні, який потрібен для членства в НАТО. Це основні кроки. Звичайно, політичне життя продовжуватиметься. Політичний тиск і політичне лобі продовжуватимуться разом з цим, але перш за все, нам потрібно переконатися, що на українській землі немає активної війни і Україна виконала всі критерії, які необхідні для членства в НАТО.
– Але Україна хоче не лише отримувати допомогу, а й надавати її. Я чув це від наших військовослужбовців, офіцерів та багатьох українських дипломатів. Україна готова ділитися досвідом. Що Україна може зробити для наших союзників? Наприклад, для Естонії. Що Україна може надати ще до вступу до НАТО?
– На даний момент ми всі повинні зосередитися на тому, щоб виграти цю війну. Це головна мета на даний момент. Тож, на жаль, ми не знаємо, скільки часу вам доведеться боротися за свою свободу. І саме тому ми повинні зосередитися на цьому. Коли ми зможемо вам допомогти, і, звичайно, після того, як ви вже знову стабілізуєте свою країну і війни більше не буде, тоді ви можете поділитися з нами. Тож давайте, по-перше, виграйте війну, по-друге, виконайте всі критерії та проведіть реформи. І по-третє, тоді, звичайно, ми всі будемо разом, щоб зміцнити альянс.
– Можливо, є щось, що союзники та Естонія вже засвоїли з українського досвіду, можливо, не лише з технологічної точки зору, бо ми бачимо що ця війна є дуже гротескною мутацією Першої світової війни, траншейної війни в поєднанні з безпілотниками та іншими високими технологіями. Зі стратегічної точки зору, які уроки російської агресії проти України виносять інші європейські держави?
– Що ж, можете бути впевнені, що ми вчимось і ми щодня отримуємо всі уроки. У нас дуже добрі контакти з українськими військовими, а також з міністерством. Ми щодня вчимося у вас і ви також щодня вчитеся з усього, тому що ця війна триває.
Повномасштабна війна триває вже понад три роки, а з 2014 ви змогли побудувати армію. І знаєте, за останні три роки ми бачимо, що ця війна також дуже змінилася. Ось чому це постійний прогрес і процес. І тоді, звичайно, нам потрібно вчитися щодня. Чесно кажучи, я не хочу вдаватися в подробиці того, чим ми поділилися з вашою розвідкою, або чим ваша розвідка та ваша армія поділилася з нами. Ми вчимося. І це головне розуміння та головна інформація, яку ви також маєте знати, що, звичайно, кожна західна країна бере уроки з України.
– Ці уроки існують через те, що все ще існує можливість російської загрози для Європи і особливо для країн Балтії, особливо для держав Центральної Європи. Тож моє наступне питання двояке. По-перше, як ви сприймаєте існування цієї загрози? А по-друге, що додатково було підготовлено для протидії цій загрозі? Але не вдаючись у деталі, не заглиблюючись у дані розвідки, що ще можна підготувати для такого сценарію, якщо цей сценарій можливий?
– Поверніться на три роки тому. І починаючи вже з Мадридського саміту, НАТО все дуже змінилося. У Вільнюсі ми схвалили нові регіональні плани, які дуже точно описують, що має робити НАТО. А у Вашингтоні ми домовилися, що також змінимо цільові показники можливостей. Пару тижнів тому ми схвалили нові цільові показники спроможностей для всіх країн НАТО.
І, звичайно, ми нарощуємо та інвестуємо більше в нашу оборону. Тож це все, чого ми навчилися. І ми, звичайно, дуже добре розуміємо, що загроза, що виходить від Росії, є довгостроковою загрозою. І це не просто загроза одного дня чи одного року. Тому, звичайно, ми маємо дуже добре та досить тверде розуміння того, що нам потрібно робити. Ми також змінили наші воєнні плани тут, в Естонії.
– І на завершення хотілося б зосередитися на додатковій загрозі, яка виходить не лише з Росії, а й від білоруських союзників Російської Федерації. Тож яка ваша думка щодо ролі Білорусі в наших регіональних справах?
– По-перше, дії говорять більше, ніж слова. Реальність така, що Білорусь зараз планує навчання "Захід" разом з Росією, а це означає, що вони діють разом. Для західних країн немає великої різниці – це Білорусь чи Росія. І саме тому, звичайно, ми всі розуміємо, що Путін має великий контроль над Білоруссю. Тож я вважаю, що нам не потрібно розділяти ці речі, чи говорити окремо. Це Білорусь чи Росія. І саме тому для мене немає різниці.
– Щодо навчань "Захід". Ми знаємо, що Росія має дивну традицію розпочинати нові війни після військових навчань. Наприклад, після навчань Кавказ-2008 російські війська вторглися до Грузії. Після Кавказу 2014, ми стали свідками початку агресії проти України та незаконної анексії Криму. І щоразу коли Росія завершує навчання, то ми всі очікуємо на якусь провокацію чи ескалацію, яка виникне в результаті цих навчань. Тож чи варто нам цього року чогось чекати? Чи буде цей рік іншим? Чи Росія реалізує власні погрози?
– Ми нічого не чекаємо. Ми готуємося до будь-якого сценарію. І я знаю, що західні союзники також готуються. Ми дуже уважно стежимо за діями Білорусі та Росії. І ми готові.
