В оточенні Путіна зростає невдоволення, а від України потрібні прості речі - Андрій Піонтковський

Про те, навіщо Кремлю Ксенія Собчак на президентських виборах-2018, чого чекати від візиту Курта Волкера до України, що зараз вирішує оточення Володимира Путіна і яких дій щодо Донбасу чекає від Києва Захід, в інтерв'ю "Апострофу" розповів російський публіцист і політолог АНДРІЙ ПІОНТКОВСКИЙ.

- Майбутній кандидат у президенти Росії Ксенія Собчак на своїй прес-конференції заявила, що Крим - це Україна. Як ви думаєте, це продиктовано Кремлем або думка самої журналістки?

- Та ж Собчак сказала, що одним тільки поверненням Криму Путін увійде в історію Росії, а нащадки завжди будуть йому вдячні. Так що ціна заяв пані Собчак невелика. Взагалі не хотілося б коментувати цю тему, тому що, власне, і кинули цю Собчак для того, щоб ми всі про неї й говорили.

Єдине, що хочу відзначити, їй дана дуже велика свобода діяльності - зображати вільного кандидата. Ці дії напевно були узгоджені, що показує, наскільки Путін зацікавлений у змістовній легітимізації своїх виборів, щоб створити враження і всередині країни і, головним чином, за кордоном, що ось, бачите, "в мене є опозиція, яка виступає проти сакрального – "повернення Криму в рідну гавань". Хоча більш виразно на цю тему висловлювався, наприклад, кандидат у президенти РФ [Григорій] Явлінський.

Я не знаю, наскільки молода українська аудиторія пам'ятає культовий радянський фільм "17 миттєвостей весни", там був такий епізодичний персонаж, провокатор гестапо Клаус, якого грав блискучий актор Лев Дуров. Там була така фраза: "Клаусу гестапо дозволяло все". От і Собчак путінське гестапо дозволяє все для її успішного впровадження в роль кандидата опозиції.

- А заява Собчак, що якщо Олексія Навального допустять до виборів, вона зніме свою кандидатуру на його користь – з тієї ж пісні?

- Це політична проституція. Вона прекрасно знає, що Навального не допустять, і тому вона може зображати із себе "цнотливу" скільки завгодно. І останнє. Вона не дуже гідна, щоб про неї так багато говорили – і в Росії, і в Україні, та й у світі. Для цього вона і кинута.

- Говорячи про Навального. Все йде до того, що його не допустять до виборів. Чи багато людей в Росії готові вийти на вулиці за Навального? Як ви думаєте, до чого можуть призвести ці хвилювання?

- Важко прогнозувати. Ніхто не очікував, скільки людей вийде на заклик Навального в березні та червні цього року. Вийшло дуже багато людей і, що найнесподіваніше і нове для російської дійсності – це демографічний і регіональний аспекти. Вийшли молоді люди у віці 16-24 років, які взагалі ніколи не брали участі в політичних діях. І це вже була не тільки московська публіка, а й регіони.

Повторюся, дуже важко передбачити. У країні дуже важка економічна ситуація, більшість людей зрозуміли, що і в зовнішній політиці Росія зайшла в глухий кут. Я все ж думаю, що найбільша загроза Путіну зараз йде не стільки від масових виступів, скільки від зростаючого невдоволення його ближнього оточення. Воно буде посилюватися – можу підтвердити, як людина, що перебуває у Вашингтоні – рішучістю американського істеблішменту повністю виконати закон про санкції, тобто практично заморозити і заарештувати трильйон доларів, який належить всьому путінському оточенню, починаючи від самого Путіна, статки якого оцінюються в 250 мільярдів доларів. Це дуже серйозна загроза, оскільки значення Путіна для всієї бригади як пахана було в тому, щоб він забезпечував безпеку їх активів і, перш за все на Заході, тому що там вони в основному зберігаються. А зараз він не тільки не забезпечує активи, а навпаки - токсичний. А критерієм включення того чи іншого мільярдера до списку санкцій є його близькість до Путіна. І це прямо вказано в законі.

- На Валдайському форумі, про який ми з вами говорили два тижні тому, Путін робить заяви, що суперечать одна одній – то називає українців братами, говорить про любов, "єдиний народ", але, з іншого боку, знову погрожує діями на Донбасі, заявляючи, що буде різанина, якщо закрити кордон між Росією і ОРДЛО.

- Ви знаєте, чим показовий Валдайський форум? Адже не тільки я говорив про це. Тоді [прес-секретар Путіна Дмитро] Пєсков і вся пропаганда більше тижня анонсували, що ось-ось станеться щось значне, що Путін зробить велику заяву. І, звичайно ж, очікувалася заява щодо українського питання, адже міжнародний форум збирається не для внутрішніх справ, а 95 відсотків міжнародного порядку денного – це Україна. Щось дійсно планувалося, але не зрослося. Нічого конкретного Путін не заявив, а з його вуст прозвучали лише загальні фрази.

Мабуть, в останній момент про щось не домовилися. Як я раніше вже казав, планувалося в чомусь піти назустріч Заходу, імітувати певну гнучкість, як місяць тому він імітував, заговоривши про миротворців. Але, я думаю, він зрозумів, що подібними дешевими штучками не відбутися, і марно було би пропонувати щось, за що можна було б отримати пом'якшення санкцій. Навпаки – ці персональні санкції (знаменита секція 241 про арешт активів російських олігархів) будуть вводитися в повному масштабі.

Путін традиційно повторює свою основну догму, що Україна і Росія – це взагалі один народ.

- Продовжуючи тему Донбасу. 27 жовтня в Київ прибуде спецпредставник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер. Яка мета візиту Волкера, що він спробує донести до Порошенка і нашого уряду?

- У нього зовсім інша мета, ніж у Олланда і Меркель, які два роки тому викручували українському уряду руки, вимагаючи змінити Конституцію, ухвалити федералізацію і здійснити путінський план щодо вштовхування "Лугандонії" (ОРДЛО, - "Апостроф") як ракової пухлини в політичне тіло України. Дуже добре, що Україна тоді не піддалася цьому тиску, а Волкер – зовсім інша людина.

До речі, в мене питання до вас. Закон про окуповані території (законопроект, що стосується реінтеграції Донбасу, - "Апостроф") ухвалений, врешті-решт?

- Все ще ні.

- Так ось я й кажу, що досі українська влада у своїх оцінках ситуації з російською агресією, присутністю російських військових не дотягує до тих формулювань, які висловлює Волкер. Можливо, він і посприяє тому, щоб українська влада посмілішала і заговорила хоча б його мовою.

- Чи буде в Києві підніматися питання про миротворців ООН на Донбасі, і чи пов'язаний цей візит з тими зустрічами, які Волкер провів з [помічником президента РФ Владиславом] Сурковим?

- Волкер ні про що не міг домовлятися з Сурковим, вважаючи його військовим злочинцем. З Волкером вам і нам дуже пощастило, і на сьогоднішній день його позиція більш проукраїнська, ніж офіційна позиція Києва.

- Чи зміниться після візиту Волкера картина на Донбасі, чи зможе він переконати Порошенка, щоб діяти з агресором по-іншому?

- Справа не в тому, щоб діяти. Волкер же не збирається переконувати Україну силою звільняти Донбас. Це неможливо, тому що українська армія хоч і стала набагато сильнішою, ніж 3 роки тому, і здатна відбити подальшу агресію, але вона не здатна перемогти другу в світі армію у наступальній операції. Тому що зрозуміло, що Росія буде тримати на Донбасі такі військові ресурси, які для цього необхідні.

Від української влади потрібні дуже прості речі щодо Росії – це агресія, це окуповані території, ми ніколи це не визнаємо і відповідальність за те, що відбувається на Донбасі, повинна нести російська окупаційна влада. Я вважаю, всі ці положення сформульовані в новому законі, і будемо сподіватися, що він буде благополучно ухвалений.

- Що кажуть в США на тему майбутнього візиту Волкера в Україну?

- Це не в центрі обговорень – а я уважно стежу за американськими медіа – тут немає ніякого сюжету або загадки. Волкер дуже твердо відображає ту позицію, яку одностайно зайняв американський військово-політичний істеблішмент – це рішуча підтримка України, а в разі найменшої військової ескалації з боку Росії негайне надання Україні летальної оборонної зброї. Тут немає питань – позиція Волкера непохитна.

- З'явилася інформація, що за півроку після візиту Волкера на Донбасі можуть з'явитися миротворці. Наскільки це можливо?

- Дивлячись які миротворці. Щоб щось серйозно змінилося на Донбасі, потрібен дуже серйозний відступ російської позиції, яка неможлива за політично живого Путіна, для якого це буде повною втратою обличчя.

Будемо спостерігати весь цей період виборів, я маю на увазі не Собчак і 18 березня. Справжні вибори йдуть зараз, коли 50-60 бандитів навколо Путіна в закритих коридорах обговорюють головне питання – як врятувати трильйон, чи потрібен для цього Путін чи інша людина зможе краще домовитися з американцями. А поки Путін при владі, то в українсько-російських відносинах нічого не зміниться.