Масштаб особистості Йосипа Сталіна та Петра Порошенка важко порівняти. Як і масштаби їхніх злочинів проти власного народу. Але логіка виправдання мерзотних вчинків свого вождя у вірних прихильників Петра Порошенка така сама, як і у вірних прихильників Йосипа Сталіна.
За іронією долі, ті хто більше всіх кричав про декомунізацію України, дуже нагадують вірних сталіністів після ХХ з'їзду КПРС. Тоді вони теж не могли повірити навіть в верхівку айсберга тієї жахливої правди, яку Микита Хрущов наважився озвучити на з'їзді партії через три роки після смерті "вождя народів". Молотов напередодні ХХ з'їзду після заслуховування на Президії ЦК КПРС доповіді "комісії Поспєлова" виступав проти засудження кривавого генсека: "Тридцять років партія жила та працювала під керівництвом Сталіна, котрий здійснив індустріалізацію країни, яка отримала перемогу у війні та вийшла після її закінчення великою державою".
І це досі головні аргументи сталіністів. Індустріалізація відбулася? Відбулася. Електрифікація всієї країни стала доконаним фактом? Стала. Велику війну СРСР виграв? Виграв (хоча її так само виграли США та Великобританія). Ядерною державою СРСР при Сталіні став? Став. Зрештою саме за часів Джугашвілі Радянський Союз перетворився на наддержаву, яка стала центром тяжіння для десятків інших країн, що ставали "на соціалістичний шлях розвитку". Заперечувати ці факти - означає заперечувати історію.
Сталіна важко дорікнути в нестатку звершень. Навіть найефективніша українізація за весь час існування сучасної української нації відбулася саме в сталінські часи. Смертний гріх сталінізму в тотальної аморальності та жорстокості режиму, яка найбільш чітко сформульована в рефрені відомої радянської пісні на слова Булата Окуджави: "Мы за ценой не постоим". Для сталінізму люди були лише дровами, які цілком природно кидати в топку паровоза, який мчав країну до світлого майбутнього. Недарма вождю народів приписують парафраз із "Чорного обеліску" Ремарка: "Смерть однієї людини - трагедія, смерть мільйонів - статистика".
Для вірних ленінців мета виправдовувала будь-які засоби. Коли Ленін почув про мораль в політиці, він здивовано ворухнув бровами та зауважив: "Моралі в політиці не існує, в політиці є тільки доцільність". Цей принцип був настільки зведений комуністами в абсолют, що про мету вони часто забували. Залишалася сама доцільність. Хоча справжньою метою тирана було утримання влади, а тому він не тільки чудово знав, але і активно практикував принцип Vae victis - горе переможеним...
Звичайно масштаб особистості Йосипа Сталіна та Петра Порошенка важко порівняти. Як і масштаб їхніх злочинів проти власного народу. Але логіка виправдання мерзенних вчинків свого вождя у вірних порошенківців така ж, як і у вірних сталіністів: армію відродив, Путіна зупинив, безвіз підписав...
Читайте також: Авторитаризм і невдалий креатив: як Порошенко втрачає статус "головного опозиціонера"
Нагадаю, що за часів Сталіна був не тільки голодомор та розстріляне відродження, а й український культурний ренесанс, перший академічний словник української мови, розщеплення атому в Українському фізико-технічному інституті, об'єднання України в сучасних кордонах (крім Криму), а також входження УРСР до складу держав-засновників ООН. Але це аж ніяк не виправдовує жахливих злочинів сталінізму.
Безвіз, Томос, децентралізація і топографічна декомунізація, які сталися під час правління Порошенко, також жодним чином не виправдовують здачі Донецька Гіркіну, Іловайської трагедії, таємних протоколів до Мінських угод, щодо Донецького аеропорту, політичного відродження Медведчука або затягування обміну заручниками заради політичного піару "нашого головного" .
На жаль, ХХ з'їзд КПРС не поховав сталінізм. Ми бачимо його реінкарнацію в сучасній Росії. Ми бачимо людей, які поводяться як вірні сталіністи в Україні. Тільки у них замість "вождя народів" свій "сивочолий гетьман", який виглядає як дрібний злодюжка на тлі кривавого кремлівського тирана.
Втім, якщо плівки Бігуса (а точніше генерала Кондратюка) можна вважати сучасним аналогом "секретної доповіді" Хрущова на ХХ з'їзді КПРС, то у президента Володимира Зеленського є фантастична перевага перед Микитою Хрущовим. Попри всі свої недоліки, шостий президент України не був співучасником злочинів п'ятого. А тому він зобов'язаний не просто обмежитися оприлюдненням "подвигів" свого попередника, а дати їм юридичну та історичну оцінку. Щоб замість російського "можемо повторити", в українській ментальності закарбувалося: "Ніколи знову!".
Нам як ніколи потрібні міцні та справедливі правила гри замість управління країною в ручному режимі. Нам потрібні відкритість та прозорість влади замість плівок майора Мельниченка або генерала Кондратюка. Нам потрібно нарешті вчитися "жить не по лжи". Навіть якщо цей вислів належить Солженіцину. Тому що етика важливіше айдентики. А етичність важливіша за ідентичність. А як казав наш великий земляк Борис Антоненко-Давидович, "зло, навіть під українським національним прапором, вимовлене українською мовою, все ж залишається злом...".
Щоб завершити епоху подвійних стандартів і неправди в українській політиці, нам потрібен свій історичний суд. Нам потрібен публічний суд над українським Петеном. Який, до речі, зробив для величі Франції набагато більше, ніж Порошенко - для слави України.
Тому що не повернувши мораль в політику, ми приречені залишатися сталіністами. Навіть якщо проголосимо червоно-чорний прапор державним, заборонимо згадувати СРСР та перейменуємо всі вулиці на честь Степана Бандери...
