У третю суботу травня в Україні традиційно відзначили День Європи. Вперше за багато років, як виявилося, Україна відзначала це свято, не маючи чіткої програми, яким чином вона збирається інтегруватися в Європейський Союз. Адже основний документ з цього приводу - Стратегія інтеграції України в ЄС, був скасований ще влітку минулого року. Фактично, в Україні вже 9 місяців не існує політики щодо ЄС, - вважає голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук.
У третю суботу травня в Україні традиційно відзначають День Європи. Планував написати допис про непростий євроінтеграційний шлях України, який розпочався з Стратегії інтеграції України до ЄС, що була затверджена 11 червня 1998 року, але пошуковик раптом вивів не на текст Стратегії, а на Указ президента України Петра Порошенка від 7 липня 2015 року № 398/2015, яким Стратегію інтеграції України до ЄС … скасовано…
Ось так просто – взяли і скасували. Пошуки на сайтах і Президента, і Верховної ради не дали жодного результату щодо нового документу, яким замінили Стратегію інтеграції України до ЄС. Тобто що, прикриваючись євроінтеграційними завиваннями євроінтеграцію потихеньку злили?
Угода про асоціацію України та ЄС – це двосторонній документ, де перспектива вступу до ЄС ВІДСУТНЯ, офіційно "злита" нинішнім міністром закордонних справ Клімкіним у процесі завершення переговорів щодо Угоди. Тобто Угода не може вважатися документом, де офіційно зафіксовано наш євроінтеграціний курс, а отже не може пояснити, чому Стратегію інтеграції України до ЄС викинули за непотрібністю. Якщо євроінтеграційної цілі України не фіксує НІ угода, НІ окремий внутрішньополітичний документ, а лише одна дуже обтічна і неконкретна фраза у законі "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", то можна вважати, що Російська Федерація досягла своєї мети – маргіналізації євроінтеграції України.
Але навіть якщо би в Угоді була стаття про європейську перспективу України, все рівно Україні потрібен внутрішній документ, яким би було зафіксовано мету і завдання нашої держави у стосунках з ЄС, інструменти та механізми їх досягнення, часові рамки, розподіл обов’язків, фінансові та інституційні ресурси, які для цього виділяються, і так далі і тому подібне… Як це було в Стратегії інтеграції України до ЄС, і як це залишається в Спільній стратегії ЄС щодо України, яка була затверджена з боку ЄС у грудні 1999 року і до сьогодні є основоположним документом для ЄС щодо України. Зовнішня політика починається саме з політичного документу, policy на англійській мові, де викладається суть політики країни щодо того чи іншого ключового для неї питання.
В Україні виявляється вже 9 місяців політики щодо ЄС не існує. Перспективи вступу в ЄС в угоді про асоціацію немає, політичного документу щодо інтеграції до ЄС немає, експорт до ЄС впав на більш ніж третину, навіть безвізового режиму після двох з хвостиком років після Революції гідності, 6 років Плану дій щодо безвізового режиму і 8 років безвізового діалогу – і його поки що немає.
Гарні результати Євромайдану!!! А може це і є впровадження плану Путіна – довести ситуацію з євроінтеграцією України до стану, коли самі українці з обуренням скажуть –для чого нам така "євроінтеграція" потрібна?
Зло, як і добро, не може бути безіменним. За кожним політичним рішенням, за кожною перемогою чи поразкою стоїть хтось. Живий. На своїй посаді. З своїми мотивами, вчинками, результатами і провалами. І поки не буде нарешті запроваджено особисту, персональну відповідальність за усі політичні рішення, доти політична безвідповідальність, халатність, а іноді – і свідомий саботаж – будуть заводити нашу країну все глибше у кризу.
Думаю, вже час, щоб ті діячі, які "злили" європейську перспективу в угоді про асоціацію та скасували Стратегію інтеграції України до ЄС, дали суспільству відповідь щодо мотивів і цілей своїх дій. Тим більше, що і за попередньої, і за нинішньої влади це робили ті ж самі люди: заступник міністра закордонних справ часів Януковича і міністр закордонних справ часів Порошенка П.Клімкін, радник одночасно обох президентів - і Януковича, і Порошенка, - К.Єлісєєв. Ці люди несуть повноту відповідальності за "досягнення" української євроінтеграції, як і за "поради" президенту Порошенку щодо мирного врегулювання конфлікту на сході, які призвели до Мінського "тупика".
Буду вдячний, якщо комусь вдасться змусити їх відповісти на запитання:
- В директивах делегації України на переговорах з ЄС щодо угоди про асоціацію було чітко вказано необхідність домагатися визнання європейської перспективи. На основі якого рішення, прийнятого ким і коли, керівник делегації України на переговорах П.Клімкін погодив відмову від включення даного положення до тексту угоди? Чим пояснити тоді величезний обсяг зобов’язань в угоді про асоціацію, взятих на себе Україною, який може бути порівнянний з зобов’язаннями країн – кандидатів на вступ в ЄС, якщо положення про перспективу вступу (а отже і механізми сприяння ЄС у їх досягненні) було усунуто з тексту угоди?
- Яка мета скасування Стратегії України про інтеграцію до ЄС? Який документ замінив цю Стратегію? На основі чого впроваджується євроінтеграційний курс України, якщо в угоді про асоціацію він не закріплений, а відповідна Стратегія України скасована?
Що ж до Дня Європи. Гарне свято. Хоча і тут ми не як нормальна Європа. Коли вони святкують день примирення і день Європи як символ примирення, ми святкуємо день Перемоги. Чому не можна святкувати в один день і день Перемоги, і день Європи – як символ примирення з вчорашніми ворогами? Чи ми, попри євроінтеграційну риторику, зберігаємо лише радянські стандарти, а до європейських перейти не можемо?
Але головне, чому євроінтеграція перемогла в Європі – це те, що вона приносить громадянам європейських країн цілком конкретні і відчутні позитивні результати. Які відчуває не лише політичне керівництво, а кожен громадянин. Стосунками з ЄС я займався з невеличкими перервами з 1997 до кінця 2012 року і єдина хороша новина, яку я чекав з нетерпінням (як і свою невеличку перемогу також), це було надання Україні безвізового режиму. Одразу після Майдану стало зрозуміло, що це те, на що ЄС готовий піти одразу, протягом декількох місяців. Якщо будуть реформи і поява дійсно "нової" України, то і перспективу вступу можна швидко отримати – шок європейців від смертей на Майдані під європейським прапором відкривав вікно можливостей для цього.
На жаль, майже все це втрачено. Вже більше двох років навіть безвізовий режим не можемо отримати, а п’ятничні рішення та коментарі міністрів ЄС залишають ще менше оптимізму (обговорення надання безвізового режиму Україні водночас з Косово і Туреччиною, заяви французького міністра, що безвізовий режим для України – це "не питання тижнів чи місяців" - "not a matter of the coming weeks and months").
Я все таки вірю в безвізовий режим з ЄС. Не завдяки, а всупереч діяльності нашого уряду, як символ підтримки саме простих українців з боку Європи. Це буде найвища точка євроінтеграції України за нинішніх умов – і для наступних довгих років.
Але мене хвилює інше: що ми зможемо запропонувати громадянам України як аргумент на користь ЄС через півроку після запровадження безвізового режиму, яким зможуть скористуватися з огляду на економічні проблеми країни дуже небагато наших співвітчизників? Чи знайдуться в української влади аргументи, щоб зупинити поступове розчарування громадян євроінтеграцією, яке таки настане, якщо ще не почало наставати? Ці аргументи добре всім відомі – відмова від корупції та негайні реформи. Без них ніяка єврориторика вже не допоможе.
