Кремль та російське МЗС продовжують нагнітати дипломатичну обстановку навколо нашої країни. Ризики, що політичний конфлікт перейде у силову фазу, зростають з кожним днем. Основна мета Москви – щоб США погодилися переконати Київ у реалізації "Мінських угод" у кремлівському трактуванні, що автоматично перетворить Україну на якусь подобу Боснії та Герцеговини, створивши умови для повзучого демонтажу державності. Якими засобами російська верхівка цього добиватиметься і чому насправді у Вашингтоні можуть бути не проти такого сценарію.
Американські переговорники
Держсекретар США Ентоні Блінкен має намір відвідати Київ 19 січня. Згідно з повідомленнями у ЗМІ, поки що точно невідомий графік його зустрічей, а також теми, які обговорюватимуться з керівництвом нашої країни.
Передбачається, що головними темами для обговорення стануть безпека країна через стягування військ РФ до українських кордонів, військова допомога та запровадження санкцій у разі масштабної агресії з боку Кремля.
Раніше стало відомо, що директор Центрального розвідувального управління США Вільям Бернс минулого тижня таємно відвідав Україну для зустрічі з Володимиром Зеленським та колегами з української розвідки.
За інформацією СNN, Вільям Бернс провів зустрічі з керівництвом української військової розвідки на тлі можливого вторгнення Росії до України. Цю саму тему директор ЦРУ обговорив і з президентом Зеленським. Очевидно, про це ж говоритиме із Зеленським та Блінкен. Але не тільки…
Засідання Ради Росія-НАТО 12 січня у Брюсселі та раунд переговорів між Держдепартаментом США російським МЗС у Женеві очікувано не принесли розрядки у відносинах між Кремлем та Заходом. Білий дім та керівництво НАТО відкинули вимоги президента Володимира Путіна представити РФ "гарантії" того, що держави колишнього СРСР (за винятком країн Балтії) ніколи не будуть прийняті до НАТО. Насамперед йшлося про Україну.
"Захід не пішов на поводу у Кремля, проігнорувавши шантаж. Тепер Москва, намагаючись "зберегти обличчя", намагається відігратися, загостривши ситуацію на Донбасі і погрожуючи розмістити свої ракети в Латинській Америці. Цілей у Москви є кілька. Кремль хоче показати власному населенню, що РФ стала глобальним гравцем, а також прагне нав'язати колективному Заходу думку, що Москва стоїть на одному геостратегічному рівні з Вашингтоном та Пекіном", – зазначив у розмові з "Апострофом" представник української делегації у ТКГ Сергій Гармаш.
За що зачепився Кремль? Очевидно, що за "вічну" історію з Донбасом – Мінські угоди. Але про це нижче.
Головна мета Кремля
Глава МЗС РФ Сергій Лавров після переговорів з НАТО вчергове обрушився з критикою на США і керівництво Альянсу, заявивши, що тепер Москва чекає дій у відповідь з боку Вашингтона і Брюсселя.
"Терпінню Росії з приводу дій Заходу настав кінець, ми запрягали довго - зараз час їхати", - заявив Сергій Лавров.
Формально росіяни продовжують наполягати на підписанні "договору з безпеки", що обмежує активність НАТО. Хоча насправді Альянс не загрожує РФ. Навпаки, хамські претензії на адресу Брюсселя та гра м'язами поблизу України змусили Вашингтон заговорити про входження до НАТО Швеції та Фінляндії. Втім, це лише слова – насправді таке рішення є малореальним.
І тут Сергій Лавров виклав основну "українську вимогу" Вашингтону. Глава російської дипломатії, виступаючи на черговій прес-конференції, заявив, що Києву не варто розглядати альтернативні плани щодо Донбасу.
"Для українського режиму ніякого "плану Б" бути не може, є тільки "Мінські угоди", які Київ зобов'язаний досконально виконати... Сьогодні, безумовно, Україна перебуває під зовнішнім керуванням США... Вашингтон цілком може просто змусити київський режим виконати нарешті Мінські домовленості" , – резюмував Сергій Лавров.
Саме реалізація "Мінська" у трактуванні Путіна-Лаврова є основним інструментом з ліквідації української державності.
Кремлівські спікери давно просувають тезу про "зовнішнє управління" нашою країною з боку Заходу, але в останні дні їх риторика стала більш зухвалою стосовно Північноатлантичного альянсу. Допомога, яку країни Альянсу (насамперед США, Британія та Туреччина) надають Києву, трактується вже як "вторгнення" на українську територію.
"Ми спостерігаємо поступове вторгнення НАТО на територію України зі своєю інфраструктурою, своїми інструкторами, запасами оборонного та наступального озброєння, навчанням українських військових тощо", - заявив журналістам прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков.
Загроза НАТО може бути товаром для внутрішнього споживання. Перед початком чергової ескалації російське населення переконують, що на території України РФ нібито протистоїть західному військово-політичному блоку, а не українському народу. Звідси всі міркування про "зовнішнє управління" і нібито "поступове вторгнення" Альянсу в Україну, якому росіяни нібито мають намір завадити.
Москва не може нескінченно довго загрожувати та блефувати. У певний момент росіянам, щоб виглядати більш "переконливо", доведеться зробити конкретні кроки. Судячи з ситуації, у Кремлі ухвалено політичне рішення "покарати" Київ за надмірну "чепурність".
Але як саме Кремль спробує це зробити?
Сценарії агресії
Базових сценаріїв, з огляду на можливості Москви та її сателітів, теоретично може бути кілька. Перше – масована ескалація на лінії розмежування. Але є очевидний мінус: військової інфраструктури, створеної окупантами в ОРДЛО, для цих цілей швидше за все буде недостатньо, а отже, росіянам доведеться використовувати регулярні війська. А це - автоматично означає нові санкції та тиск з боку Заходу.
Якщо все одно доведеться відкрито використовувати силу, то чому не зробити цього відразу?
Відповідно, вимальовуються другий та третій сценарії. У другому випадку росіяни можуть використовувати інструмент ОДКБ для "захисту" нібито російських громадян на території окупованого Донбасу.
Нагадаємо, окупанти роздали на території ОРДЛО понад 600 тис. російських "паспортів". Враховуючи, що Кремль розцінює напад на своїх громадян як агресію проти РФ, формальний привід для проведення "миротворчої операції" є. Причому російським військам досить просто заявити про свою присутність під прапором ОДКБ, не вступаючи (спершу) у пряме зіткнення з ЗСУ.
"Сценарій того, що РФ введе на територію ОРДЛО своїх "миротворців" під прапором ОДКБ і стане між ЗСУ та бойовиками, цілком можливий. Причому тут особливо і робити нічого не потрібно буде. Російське командування і так вже знаходиться в Донецьку та Луганську. Їм достатньо буде підняти російський прапор. У такому разі повзуча анексія частини Донбасу просто перейде у відкриту форму. Олександр Лукашенко може підтримати такий варіант. Щодо інших учасників ОДКБ можуть виникнути питання", - говорить у бесіді з "Апострофом" політичний експерт, голова Центру сприяння реформам Георгій Чижов.
Варто нагадати, що під час нещодавніх протестів у Казахстані рішення ОДКБ про введення військ до цієї країни відмовився виконувати Киргизія.
Ясно, що Москва наполягатиме на "тимчасовому" характері своєї присутності, торгуючись з приводу свого виходу з території ОРДЛО. Мінус такого підходу полягає в тому, що Кремль гарантовано отримає нові санкції, не отримавши бажаного – реалізації "Мінська" у своєму трактуванні. Натомість у росіян з'явиться більше можливостей для організації різноманітних провокацій, у тому числі проти своїх військових, щоб потім звинуватити у всьому ЗСУ.
Третій сценарій – відкрита війна проти України. За останні три роки Кремль створив у прикордонних областях та на окупованих територіях військову інфраструктуру для вторгнення в Україну. Москва через очевидні причини зацікавлена саме у бліцкризі, щоб війна не затягнулася до рівня загальноєвропейської. Росіяни, маючи перевагу в повітрі, мають широкий технічний арсенал для такої операції.
"Один із ймовірних кремлівських сценаріїв, що обговорюється в експертній спільноті, полягає в ракетно-бомбових ударах по наших об'єктах військової інфраструктури (склади, армійські штаби) з метою посіяти в країні паніку, змусивши керівництво країни погодитися на умовний "Мінськ-3". Або ж внаслідок хаосу та політичної дестабілізації забезпечити прихід до влади "миротворців" із числа проросійських сил", – каже "Апострофу" політичний аналітик Олександра Кочетков.
Москву влаштує будь-який сценарій реалізації "Мінська" під її диктуванням. Якщо ОРДЛО отримають "особливий статус" та право вето у зовнішній політиці, Україна автоматично опиняється під російським контролем. Якщо легалізація бандитських "республік" призведе до відторгнення з боку частини українського суспільства та масштабної дестабілізації, то Володимира Путіна та Сергія Лаврова такий варіант влаштує тим більше.
У цьому контексті ключовим питанням для нас є те, чи не приїжджає Блінкен врегулювати конфлікт за рахунок України? Ще у грудні держсекретар в одному з інтерв'ю заявив, що вирішенням проблеми на сході України стало б виконання умов Мінських угод.
"Існує доступний дипломатичний шлях просування вперед. Росіяни кажуть, що Мінські угоди мають бути виконані. Українці кажуть те саме. Я думаю, що, якби це сталося, це принаймні вирішило б проблему Донбасу на сході України", - заявив він.
Але, як відомо, ключ до цього питання полягає в інтерпретації послідовності цих умов. На жаль, американські дипломати дуже "розпливчасто" формують свою позицію щодо цього питання. Тому візит Блінкена може оцінюватися двояко – з одного боку, це безумовна підтримка Штатів. З іншого – є ризик, що розмова з головою Держдепу Володимиром Зеленським може бути вкрай неприємною для нашого президента. У Білому домі після провалу в Афганістані дуже б воліли продемонструвати, що Байден - успішний антикризовий менеджер і миротворець. І навіть якщо миротворчість виявиться такою, що від неї постраждає Київ, то яка різниця: головне - красива картинка для рядового американця, який останнім часом все менше голосує за Байдена та демократів...
