В Україні триває обговорення угоди зі США щодо рідкісноземельних металів. Хоча подробиці її невідомі, багато українських експертів вважають цю угоду проявом колоніалізму з боку Америки. Наскільки такі угоди поширені, до якого результату вони призводили і навіщо на угоді наполягає Дональд Трамп — у матеріалі «Апострофа».
Вожді не проти
В угодах з умовною назвою «захист в обмін на ресурси» нічого нового немає. Така практика бере свій початок із часів колонізації європейцями Америки та Африки. Оскільки таких угод величезна кількість, про всі розповідати немає сенсу. Зупинимося лише на деяких. Далеко в історію не поглиблюватимемося, почнемо з 19 століття. Показовою у цьому плані є історія Габону.
1839 року в бухті Габон на африканському континенті висадився французький екіпаж корабля під командуванням капітана Луї Едуарда Буе-Вільома. З цього моменту розпочалася колонізація Габону Францією.
З 1840 по 1860 роки французи уклали договори про «захист та заступництво Франції» з усіма вождями місцевих племен на узбережжі.
З кінця 19 століття французькі колонізатори почали створювати в Габоні плантації експортних культур — каву та какао, вести лісозаготівлі, а також будувати дороги та морські порти.
Але, як з'ясувалося, у Габоні розташоване одне з найбільших у світі родовищ марганцю, а також родовища уранових та залізних руд. Зрозуміло, що французи почали використовувати ці родовища у своїх інтересах, натомість даючи Габону «захист».
Так продовжувалося до середини 20 століття. Габон отримав незалежність лише 1960 року. І з того часу ця африканська держава залишається однією з найстабільніших на континенті з одним із найвищих доходів на душу населення в Африці. Варто також зазначити, що за всю історію незалежного Габону в ньому змінилося лише три президенти. Щоправда, 30 серпня 2023 року у країні стався військовий переворот. Але французькі видобувні компанії є там досі.
У 1880-х роках Франція колонізувала Конго. У період із 1882 по 1891 рік французи уклали договори з усіма основними місцевими правителями. Згідно з угодами, їхні землі перебували під захистом Франції, а Франція натомість отримувала доступ до видобутку природних ресурсів.
1960 року Конго теж стало незалежною державою, проте Франція досі є основним зовнішнім партнером Республіки Конго. Там працює французька нафтова компанія Elf-Aquitaine. Доходи від нафти поповнюють конголезький бюджет.
Також варто згадати угоду Франції з Великобританією, укладену у 1920 році, згідно з якою Франція передала Британії концесії на майбутній видобуток нафти в Месопотамії (Ірак). Великобританія отримувала контроль за іракськими нафтовими родовищами в обмін на військову підтримку Франції на Західному фронті в роки Першої світової війни. Це тривало до 1970-х років, коли Ірак націоналізував весь нафтовий сектор.
Під захистом США
Угода «надра в обмін на безпеку» була укладена США із Саудівською Аравією. Країни встановили дипломатичні відносини у 1940 році. А вже 1943 року було підписано двосторонню угоду, згідно з якою США надали Аравії на 7 років 5 176 000 унцій федерального срібла, які підлягали поверненню через 5 років після закінчення Другої світової війни. У 1946 році на території Саудівської Аравії Америка побудувала свою військово-повітряну базу в Дахрані, договір на оренду якої був укладений на 5 років, після чого база з усіма будівлями переходила саудівській владі. Таким чином США забезпечили безпеку Аравії у неспокійному та конфліктному регіоні.
У 1952-1954 pp. Саудівська Аравія отримала близько 5 млн доларів американської допомоги на розвиток видобувної галузі, транспорту та сільського господарства. Щоправда, для отримання допомоги королю довелося піти на деякі поступки — допустити до країни американську фінансову місію та створити Агентство грошового обігу Саудівської Аравії. Зараз Саудівська Аравія одна з найбагатших держав світу та партнер США на Близькому Сході.
Також у середині 1990-х років американські компанії American Mineral Fields та Barrick Gold отримали контроль над родовищами колтану та кобальту в Демократичній Республіці Конго (не плутати з Республікою Конго). З урахуванням того, що на той момент схід цієї країни був зайнятий угрупованнями, тісно пов'язаними з Руандою та Угандою, американці постачали владі цих країн озброєння в обмін на сприяння розробці мінеральних багатств регіону. Цікаво, що до ради директорів обох компаній входив колишній президент США республіканець Дж. Буш-старший.
Під «дахом» у «Вагнера»
Подібними угодами не гребувала і Росія. Наприклад, сирійський диктатор Башар Асад передав ексклюзивні права на видобуток нафти та газу в Сирії російським компаніям в обмін на військову допомогу у боротьбі проти опозиції. Чим закінчилося це співробітництво – відомо.
Також з 1990-х років Росія «окучує» країни Африки, пропонуючи урядам «пакет заходів для виживання режиму» в обмін на доступ до стратегічно важливих природних ресурсів. Щоправда, донедавна «безпека», а точніше «дах» державам Африки в обмін на розробку надр від імені Росії забезпечувала ПВК «Вагнер» Євгенія Пригожина. Повідомлялося, що «вагнерівці» були присутні у Лівії, Судані, Мозамбіку, ДРК та на Мадагаскарі. Крім того, пригожинці закріпилися в колишніх французьких колоніях, таких як Центрально-Африканська Республіка (ЦАР), Малі, Буркіна-Фасо.
Усі ці країни не є економічно розвиненими. А доля Пригожина та ПВК «Вагнер» також добре відома.
Справа не в копалинах?
Якою буде угода України із Трампом? Чи зможе вона забезпечити нам захист та безпеку від РФ? Чи стане Україна колонією чи партнером США? Деталей угоди поки що немає. І думки експертів щодо цього різняться.
Економіст Олексій Кущ упевнений, що наша гірничорудна сировина американців особливо не цікавить.
«Якби у нас було щось цінне, то західні компанії вже давно були б у нас, з 2014-го року так точно», - зауважує економіст.
На його думку, ця угода має зовсім іншу мету, ніж та, яка була в ній задекларована.
«Річ у тому, що з міркувань Трампа, Байден зробив "найбільшу помилку" - не оформив фінансову та військову допомогу, надану Україні, відповідною міждержавною угодою, в якій повинна була фігурувати сума боргу та порядок погашення. А також, можливо, й відсоткова ставка. Цим, на думку Трампа, Байден завдав збитків американським національним інтересам», - пояснює Кущ.
Наприклад, ЄС свою допомогу оформляв у вигляді кредитів, а Байден – ні.
«Таким чином, Трамп хоче виправити цю "помилку" (у його розумінні) Байдена. Просто так прийти і сказати: підпишіть угоду, що ви отримали від нас 75 млрд доларів, не можна - немає відповідних бюджетних проводок і ніхто в Україні не підпише протокол про такий "ново виявлений борг через зміну обставин". Тому все це простіше загорнути в угоду про використання природних ресурсів. Зробити це максимально невигідним. Головне - щоб у ньому профігурувала сума компенсації з боку США. Тема природних ресурсів тут як димова завіса – головне письмова фіксація боргу та згода України на те, що ця сума може бути стягнута шляхом звернення стягнення на її міжнародні активи – наприклад, резерви НБУ», - резюмував експерт.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, всі природні копалини належать народу України, і перед укладенням угоди з Трампом українська влада мала б оприлюднити умови цієї угоди. Але це не зроблено. Українців укотре хочуть поставити перед фактом.
