У травні може відбутися чергова "нормандська зустріч" для обговорення ситуації на Донбасі та вирішення питання щодо миротворців ООН. Днями така інформація з'явилася у пресі. Правда, переговори можуть пройти у форматі трійки – без участі Росії. Тільки Україна, Франція та Німеччина. Чи є сенс шукати вихід з конфлікту без його безпосереднього ініціатора, розбирався "Апостроф".
Зустріч без агресора
Чутки про майбутню зустріч у "нормандському форматі", які з'явилися в пресі, прокоментував міністр закордонних справ України Павло Клімкін. За його словами, в усіченому варіанті "нормандська група" (Україна, Франція і Німеччина) дійсно готова провести переговори, навіть телефоном, щоб виробити узгоджену позицію, а потім вже виходити на Росію. Пізніше про ймовірність "короткої зустрічі" сказала і канцлер Німеччини Ангела Меркель.
Узгоджена позиція повинна встановитися з трьох ключових питань: з проблеми безпеки, обміну військовополоненими та розгортання миротворчої місії ООН.
Втім, вирішувати проблеми Донбасу без того, хто заварив там військову кашу, виглядає щонайменше не зовсім доцільно.
"Для Німеччини у цій зустрічі є свій сенс: після тривалої паузи, викликаної проведенням виборів і формуванням коаліції, це спосіб повернення до активної дипломатичної гри, - пояснює "Апострофу" дипломат Богдан Яременко. – Для українського президента будь-які активні заходи – це спосіб нагадати про себе. Для [президента Франції Еммануеля] Макрона також є свій сенс: ми пам'ятаємо, що в нього є амбіції увійти в історію як миротворець. З таких позицій сенс у цій зустрічі є, але без Путіна і США ніякого рішення поки знайти неможливо".
Однак дипломат Олександр Хара запевняє, що звірити годинники політикам буде не зайвим.
"Я бачу сенс у зустрічі Макрона, Порошенка і Меркель хоча б для того, щоб подумати, як змінити ситуацію, де не працюють їхні підходи і що потрібно робити, щоб єдиним фронтом виступити проти Росії і довести, що їй війну вести невигідно", - говорить "Апострофу" Хара.
Але якщо в питанні безпеки та проблемі обміну полоненими формальних розбіжностей з Росією немає - офіційно Москва підтверджує "важливість дотримання сторонами конфлікту великоднього перемир'я" і підкреслює "доцільність продовження зусиль, спрямованих на забезпечення обміну заручників і незаконно утримуваних осіб", - то в питанні миротворців згоди на геополітичному горизонті не видно.
Війна компромісів
Відомо, що Кремль не горить бажанням бачити "блакитні каски" на всій окупованій території, а тим більше на неконтрольованій Україною ділянці кордону з РФ. Позиція Москви – тільки озброєна охорона спеціальної моніторингової місії ОБСЄ і нічого більше. Правда, в лютому Володимир Путін трохи пом'якшив свою риторику. Господар Кремля заявляв, що в принципі не проти миротворців на всій території конфлікту, але з однією умовою.
"Росія за чи проти? Ми як мінімум не проти. Але потрібно домовлятися з цими невизнаними "республіками". Ідіть тоді і домовтеся з ними", - говорив президент РФ.
Але домовлятися з "цими невизнаними республіками" означає домовлятися з Путіним, відповідно – глухий кут.
Шукати вихід з глухого кута у понеділок, 9 квітня, в Німеччину полетів президент Петро Порошенко. Тема Донбасу і миротворців у ході візиту стала ключовою.
"Найбільше ми потребуємо єдиного і сильного ЄС, а також його солідарності з Україною. А на цьому етапі – насамперед направлення миротворців ООН в Україну", - цитує гаранта прес-служба.
Примітно, що напередодні візиту українського президента до Німеччини з Меркель телефоном поспілкувався Володимир Путін. У ході цієї розмови, як відрапортували в прес-службі Кремля, була порушена проблематика, пов'язана з можливим запровадженням місії ООН з охорони спостерігачів ОБСЄ". Тобто знову повернення до вихідної позиції: "охорона спостерігачів ОБСЄ" і нічого більше.
"Ми повинні сприймати все, що говорить і робить Путін, як продовження війни. А сенсом будь-якої війни є політичне врегулювання та фіксація нових правил, - підкреслює Олександр Хара. – Путін розуміє, що поки він не досяг бажаних результатів, відповідно, він буде намагатися добиватися мети іншим способом: загострювати ситуацію на Донбасі для того, щоб війна завдавала шкоди економіці, безпеці України, а на Порошенка проектувався імідж людини, яка або нездатна завершити війну, або якій це невигідно. Але Порошенко може закінчити війну лише одним способом – здатися. І погодитися на всі вимоги Москви".
У такій ситуації чи можливо взагалі нав'язати Росії та продавити в Радбезі ООН українське бачення миротворчої місії?
"Велика миротворча місія на Донбасі означає не тільки військовий контроль територій і кордонів, але і часткове адміністративне управління з боку ООН як тимчасовий захід – з передачею окупованих територій від Росії в ООН, а від ООН до України. Цей процес з боку України, Німеччини, Франції, США запущений цілком однаково. Тобто ці країни бачать приблизно однаково миротворчу місію. Проти тільки Росія. Але компромісу тут ніякого бути не може, адже будь-яка інша місія не буде мати сенсу", - зазначає "Апострофу" заступник директора дніпровського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Іжак.
Якщо брати за вихідну, що український (читай: і західний) варіант мандату миротворців безкомпромісний (дійсно, який сенс посилати "блакитні каски" охороняти СММ ОБСЄ, яка, як таємничі спостерігачі з серіалу "Горець", тільки спостерігає, але ні у що не втручається?), то для того, щоб продавити "правильних" миротворців, Україні, очевидно, доведеться піти на якісь поступки Росії.
"За результатами зустрічі [з Порошенком] Меркель зробила просту заяву: введення миротворців передбачає компроміси двох сторін. Відповідно, хтось повинен піти на поступки. Частково змусять Росію, але на компроміс доведеться йти і Україні. І, можливо, Порошенко з Меркель якраз і обговорювали глибину цього компромісу", - пояснює "Апострофу" аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.
Але якщо Україна піде на поступки РФ, то й Москва матиме шукати компроміс із Заходом.
"У Росії є інтерес підтримувати Україну в підвішеному стані з недієздатною політикою, є інтерес застовпити за собою вплив на пострадянському просторі, плюс інтерес на важливих для неї майданчиках, як то країни Азії, куди вона намагається повернутися, і країни арабського світу. Росіяни хочуть вийти відразу на кілька майданчиків. І питання компромісу – від якого з майданчиків вони будуть відмовлятися", - додає Тишкевич.
А поки Кремль ще не включив задню, на нього необхідно завзято тиснути.
"Будь-які переговори в руслі введення миротворців посилюють позиції України. Логіка України та наших партнерів у тому, що цей процес повинен бути доведений до точки, коли Росія побачить, що інших альтернатив і рішень просто немає, - констатує Олексій Іжак. – Плюс санкції, які були введені минулого тижня і дали такий ефект, що ніхто вже не може говорити, що санкції не працюють".
"Сподіватися, що в ході якогось із зарубіжних візитів президента буде знайдена легка і проста схема вирішення конфлікту на Донбасі, наприклад, шляхом введення миротворців, напевно, не варто, - додає дипломат Богдан Яременко. – Усе залежить від настрою Путіна. Поки він вважає, що може підтримувати цей конфлікт, навряд чи щось зміниться".