27 квітня засоби масової інформації України повідомили про завершення будівництва водогону з Києва до Ірпеня. Відтак, з легкої руки журналістів черговий «плюс» у списку регіональних досягнень почав набувати державницького контексту: "Вистоїмо, відбудуємо, переможемо!"
Я також поспішив повідомити цю радісну новину своєму приятелеві, який раніше мешкав в Донецьку, згодом – в Ірпені, а нині, як біженець зі "стажем", обживає оселю на Прикарпатті.
– Так, чув, – без ентузіазму відгукнувся колега. – Мені, мабуть, вже не пити тієї води. Моя квартира зруйнована вщент. Та й не смакуватиме мені та водиця…
– О такої! Чому ж раптом?
…І наша телефонна розмова "відкотилася" на роки: до анексії Криму та перших років окупації Донбасу. (Зроблю вимушену ремарку: мій приятель понад десять років будував трубопроводи з пластмас. І за його ж самовизначенням «знає усе і про всіх у цьому бізнесі»). Саме його анонімна розповідь, спонукала мене провести власне журналістське розслідування.
"Війна ще триває, але люди не можуть жити без води, газу і світла"
Ці слова заступника керівника Офісу Президента України Кирила Тимошенка дали надію кожному селу і місту, які постраждали від війни.
Нині ми розповімо про "Ірпіньводоканал". Комунальне підприємство до 24 лютого цього року здійснювало водопостачання та водовідведення у містах Ірпінь, Буча, Гостомель, Ворзель, селищі Михайлівка-Рубежівка та у селі Діброва. Але у полум’ї війни російські ординці знищили понад 95 відсотків спеціалізованої техніки, обладнання та матеріалів. Московити зруйнували матеріальну та ремонтну базу підприємства, пошкодили системи водопостачання та водовідведення.
Щоб якнайшвидше отримати воду, пошматовані війною поселення нещодавно отримали допомогу від благодійних організацій та міжнародних структур. Зокрема, було прокладено два водогони з поліетиленових трубдіаметром
Роботи виконали фахівці "Київводоканалу", "Ірпіньводоканалу" та "Житомирводоканалу", а фінансування проєкту здійснювалось за підтримки благодійних організацій – зокрема, Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні, який надав понад 20 млн. грн. За ці кошти закупили труби, зварювальні апарати, два екскаватори та оплатили виконання робіт.
Відтепер Ірпінь поєднаний з водопровідною системою Києва і може споживати понад 20000 кубометрів води за добу.
Постачальником ПЕ-труб став Калуський трубний завод, який реалізує продукцію через керуючу компанію – Торговий дім "Євротрубпласт". На цьому позитивна інформація вичерпується…
Коли "а какая разница?" має значення
Геть не святкові запитання стосуються очевидного: чому труби були закуплені у підприємства, найбільший кінцевий бенефіціар якого громадянин ерефії і власник російської Групи компаній "Поліпластик" Мирон Горіловський? Його довірена особа в Україні – Ігор Стрілець, який впродовж років керує українськими активами російської групи і є одним із співзасновників підприємств. Якщо на початках своєї діяльності підприємства позиціонували себе як український дивізіон (даруйте, не ми придумали це войовничо-військове визначення), то після Революції гідності київські партнери переконували себе і всю Україну у рівновіддаленості від російської пуповини. А цілком лояльний до Кремлівської влади бізнесмен Мирон Горіловський після 2014 року почав свідомо приховувати на сайті "Поліпластику" українські активи в структурі корпорації.
Показово й те, як російська Керуюча компанія "Група Поліпластик" провела у жовтні 2021 року реорганізацію у формі приєднаннядо ТОВ "Група Поліпластик" і лише згодом здійснила купівлю європейського виробника з одночасним ребрендингом свого бізнесу. У такий спосіб українські підприємства намагались «перелицювати» із російського бізнесу у дочірній структурний підрозділ британської компанії Radius Systems Ltd. Щоправда, найбільший кінцевий бенефіціар залишився незмінним – незамінний громадянин росії, Ізраїлю, Великої Британії Мирон Ісаакович Горіловський.
Чому ж росіяни так заповзято відхрещувалися від своєї "родіни"? Відповідь – на поверхні.
Економічна діяльність російської Групи "Поліпластик" нині поширюється в Україні і на окуповані території, і на комерційні структури та суб’єкти господарювання різних форм власності в окупованому Криму.
2015 року російська Група "Поліпластик" через "Поліпластик Юг" (Кранодарський край) постачала труби на будівництво Керчинського мосту для влаштування хвилерізів, та будівництво Ніжинського водозабору на сході Криму (загальна протяжність водогону
Показово, що реалізацією проектів у сфері водопостачання АР Крим нині проводить московське підприємство з орбіти Групи "Поліпластик" ООО "Современные Системы Реновации", де власником є Лев Горіловський, син Мирона Ісааковича Горіловського. Лише за останні три роки (2018 – 2021 рр.) підприємство освоїлов Криму майже 12,5 млрд руб. за держконтрактами.
Так, для виконання держконтракту на будівництво Бештерек-Зуйского водозабору і водогону від нього до насосної станції під Сімферополем, Група "Поліпластик" використовувала ООО "Современные Системы Реновации" як окрему юрособу щоб не потрапити під санкції (власність "Поліпластику" оформлена через кіпрські компанії Radius Systems Holdings Ltd і APG Polyplastic Group Ltd і потрапляння під європейськісанкції могло серйозно зашкодити бізнесу).
Саме тому власники "Поліпластика" контролюють свої європейські компанії (у тому числі й українські структурні підрозділи) через британську Radius Group Holdings Ltd.
Станом на 29 грудня 2019 р. до холдингу Radius Group входило 19 компаній в США, Китаї, Великій Британії, Латвії, Австрії, Польщі та інших країнах. А 2021 року Група "Поліпластик" розширилась до 26 заводів. Підприємства нині працюють в росії, білорусі, Казахстані. Функціонує також розгалужена мережа торговельних структур та філіалів – 38 структурних підрозділів.Річна виручка "Поліпластику", за даними компанії, у 2021-му склала 60 млрд руб. (близько $750 млн).
До речі, ще 2017 року бізнесмени ерефії вже зуміли "втягнути" Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Україні (МКЧХУ) в тендерний скандал.
Заступник голови "Донецькоблгазу" Олена Лесконог тоді розповідала журналістам, що «місія Червоного хреста погодилася фінансувати закупівлю труб та інших матеріалів, потрібних для газопроводу в Авдіївку. Постачальником труби міжнародні благодійники вибрали місцеве представництво російського "Євротрубпласту". Російським бізнесменам вдалося умовити Червоний хрест, що їхня пропозиція буде найдешевшою, і в тендері немає необхідності».
Однак керівництво Донецької області, а також "Донецькоблгазу" не були такими поступливими і відмовилися прокладати одношарову полімерну трубу, виробництва Клімовського заводу (росія), замість тришарової, яка була визначена проектом і якнайкраще відповідала вимогам безпеки.
У розпал цього протистояння "Донецькоблгаз" був змушений передати усі копії листування з МКЧХУ до Генеральної прокуратури України, СБУ та в Антикорупційне бюро. Газове господарство просило дати оцінку цій ситуації. Але…
Як відомо, ТД "Євротрубпласт" є давнім партнером Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні й учасником Асоціації "Укрводоканалекологія", тож успішна участь компанії у багатьох проектах, які підтримують ці поважні організації, можна вважати простим збігом обставин.
Сьогодні ТД "Євротрубпласт" є найбільшим постачальником поліетиленових труб в Україні. В тому числі – для замовників, що підпадають під Закон про публічні закупівлі.
За інформацією агрегатора "ЗакупівліTexty.org", тільки 2020 року "Євротрубпласт" виграв тендерні закупівлі на постачання труб на суму 220 млн грн.
Формально український ТД "Євротрубпласт" належить двом компаніям з Кіпру - Radius Systems Holdings Ltd і APG Polyplastic Group Ltd, а Мирон Горіловський є бенефіціаром обох компаній. Місцем реєстрації цього поважного громадянина зазначено офіс у столиці Великої Британії.Громадянин росії, Ізраїлю, резидент Великої Британії і… успішний бізнесмен зі світовим ім’ям…
В Україні російський бізнес Групи "Поліпластик" представлений кількома компаніями. Серед них два виробничі майданчики: Рубіжанський трубний завод (РТЗ) в Луганській області та Калушський трубний завод (КаТЗ) в Івано-Франківській, а також ТОВ "Полімертепло-Україна" (осередок у м. Києві). Керуючою компанією є столичний Торговий дім "Євротрубпласт". Саме під цими брендами російський полімерний трубопровідний бізнес комфортно працює в Україні.
…А на росії "Поліпластик" сплачує податки і разом з чиновниками РФ обмірковує стратегії імпортозаміщення внаслідок міжнародних санкцій, які накладені на росію за напад на Україну 24 лютого 2022 року.
"Щойно ви починаєте брехати, вважайте, що війна програна"
Цей крилатий вислів належить японському адміралу Ісороку Ямамото. Сподіваюсь, що уславлений випускник Гарварду знав, про що говорить.
Бізнес-війна російської Групи "Поліпластик" в Україні також густо погаптована замовчуванням, напівправдою… і відвертою брехнею. Поява московитів в нашій державі датована 2004 роком. Відтоді за ними ростуть "верби з грушами". Їхня діяльність також обросла міфами та легендами суть яких починалася з бажання «слить в унитаз» українських виробників труб з полімерних матеріалів, а закінчилась твердженням, що вони "є дочірніми підприємствами лідера британського ринку Групи Radius Systems Ltd". Ну майже за класичною схемою: "Нас там нет".
Але ж ми люди притомні і розуміємо, що український бізнес, який належить російському олігарху, скеровує прибутки і дивіденди до материнської компанії з ерефії. Російська Група "Поліпластик" є великим платником податків на теренах країни-агресора і з цих коштів фінансується її силовий блок і військово-промисловий комплекс.
А що ж ми, українці? Толеруємо російський бізнес і даємо йому заробити і профінансувати війну, яка нас вбиває як людей і державу. Може вже час схаменутися і застосувати процедуру примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів?
Не вважайте за моралізаторство, але замість сухого підсумку "трубопровідно-світоглядної" теми мені кортить процитувати знаного американського профспілкового і політичного діяча Саула Алінського: "У цьому світі існують лише дві сили: організовані гроші й організовані люди". Очевидно, що нам з вами вирішувати, яка сила домінуватиме в Україні.
