Останніми тижнями українські військові просуваються біля Бахмуту. За час ворожих штурмів, які тривали з літа 2022 року, місто знищено. Окупанти не змогли здобути повний контроль над Бахмутом, хоча сам противник неодноразово заявляв про "повне взяття". Зараз дедалі частіше говорять про можливість звільнення міста від окупантів. Зокрема, командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський каже, що є всі умови для деокупації Бахмуту, але зі значно меншими втратами. Що відбувається біля Бахмута, які резерви підтягують росіяни та яка головна загроза для українського контрнаступу - в етері Апостроф TV розповів командир підрозділу аеророзвідки Terra у складі Третьої окремої штурмової бригади МИКОЛА ВОЛОХОВ (АБДУЛА).
– Чи можемо ми зараз говорити про якісь можливості, які перед нами відкривають зміни на фронті, зокрема, біля Бахмуту?
– Безумовно, ми можемо говорити про можливості, ба більше, ми можемо створювати їх самі. На війні нічого не дарується з неба, нічого не падає саме по собі. Тільки щоденною працею, мужністю і везінням ми створили самі ці умови.
Читайте: РФ перекидає війська під Авдіївку та намагається наступати під Куп'янськом: свіжі карти боїв
Зараз буду говорити більше за південний фланг, тому що там більше орієнтуюся. Що на півночі – знаю тільки зі слів своїх товаришів. Знаю, що там трохи складніше, ніж у нас, але вони стараються і також мають певний результат. На півдні справи йдуть досить непогано. Витягнув ворог резерви, витягнув танки, показав нам дуже велику кількість своєї артилерії і РСЗВ, дав нам можливість їм протидіяти. Знаєте, коли техніка стоїть за 40 км, ви її не бачите, і вразити її фактично неможливо – хіба що з даних аргентурної розвідки, вже менш військовими методами. А коли це все викотилося, то ми тепер бачимо, знаємо, де катається, і потрохи вражаємо. Хоча, дійсно, зараз є така проблема, що показали багато артилерії, яка працює по наших наступаючих порядках. І це створює певні труднощі.
– Ми бачимо, що цей метод у них залишається – вони не так інтенсивно, але продовжують використовувати вогневий вал і м'ясні штурми.
– Ну я б сказав, що вони зараз в обороні. Намагаються контратакувати, але з цим у них вкрай погано виходить. Якщо говорити про ствольну артилерію та РСЗВ, то зараз інтенсивність підвищилася. Таке враження, що вони накопичували засоби і намагаються протидіяти. Не можна сказати, що їхній супротив зламаний, і ми туди зараз заїдемо на білому коні. Так не вийде, на жаль.
Зараз одна із основних наших задач – знищити вогневі засоби ворога, щоб вони не заважали нашій піхоті йти вперед. Або принаймні подавити, або взяти їхні вогневі позиції під наш вогневий контроль. З танками уже більш-менш розібралися. Так, вони викатують танки, раніше не було жодного, а зараз вдень можна побачити чотири-п’ять. Але з ними вже ми навчились "домовлятися". Принаймні ми не даємо їм вести вогонь по піхоті – це як мінімум. Як максимум, танки там залишаються і згорають.
– Танки, які вони підтягують, – це більш нові зразки зброї чи розконсервовані зразки радянських часів?
– Різні танки викочують. І 80-й ми знищували, і 72-й знищували, і 64-й я бачив особисто. Пожартую трохи: був у нас день, бачили в оптику крізь невелику димку, ніби ворог везе ТОС "Буратіно". Дивимось – їде три ТОС – танк як база і зверху оця касета з припасом. А потім роздивилися на розвідці – виявилось, що це росіяни на свої танки, причому на якісь старі моделі, зверху наварюють "мангал". Це така сітка. Вони гадають, що це врятує їхні танки від ураження кумулятивним струменем зверху. Вони такі мангали наварили, стали трошки схожі на ТОСи, а виявилося що це старі 64-ки, просто з навареними "мангалами" зверху. До речі, цей "мангал" дуже серйозно унеможливлює евакуацію екіпажу танку, якщо він буде підбитий.
Читайте: Втратили береги: чи зможе російське командування зберегти коридор до Криму
– Ці розробки зараз не допомагають рашистам?
– Знаєте, це зворотній мангал. Має м'ясо смажитися зверху – знизу жар, а зверху м’ясо. А це такий зворотній мангал – жар йде зверху, ми його відправляємо різними засобами, а м'ясо смажиться чи навіть може тушиться всередині. Така ситуація. Я вам так скажу, що коли по танку з таким "мангалом" прилітав "Смарт" – це артилерійський боєприпас 155 калібру, який підлітає досить близько до танку, далі він розкриває парашут і вражає кумулятивним струменем на доволі велику дистанцію – то їх ці "мангали" зовсім не рятували.
– В Інституті вивчення війни кажуть, що зокрема на південь від Бахмута та на Запорізькому напрямку рашисти відступають без можливості повернути втрачені позиції. Причиною цього є відсутність підкріплення та ротації у близький тил. Ви кажете про те, що вони підтягують зараз резерви. Тобто тут аналітики помиляються, чи настільки зараз різноманітна ситуація, бо достатньо велика у нас протяжність фронту, і якусь загальну картину важко скласти?
– Безумовно кожен відрізок фронту – це окреме поле бою. Треба розуміти, що резерви в них є. Вони або для деяких ділянок фронту великих, або для всього фронту – загальні фронтові резерви. Безумовно, в них немає можливості ці резерви підтягнути одночасно. Наприклад, танків не було. Складно сказати, чи ці танки були зарезервовані для протидії нашим наступальним діям саме тут, чи вони були підтягнуті з більш глибокого тилу як загальний військовий резерв. Але ми розуміємо одне: якщо вони витягнули танки сюди, то вони не задіяли їх в іншому місці. Якщо вони показали танки на південному флангу Бахмуту, то вони не вивели їх на північному. Значить, вони їх не вивели на Запорізький напрямок, їх немає там. У росіян багато техніки, багато ресурсів, але цього недостатньо. Це не Перша світова, де на всій протяжності фронту просто через кожен метр сидить піхотинець. Тут ніхто не може забезпечити таку щільність сил. В них є проблеми, тому що виводячи резерви на одні ділянки, вони втрачають можливість вводити їх на інші.
– Ми всі розуміємо, яку роль зіграли взимку під час атаки Бахмуту бойові загони Пригожина. Зараз "вагнерівців" у Білорусь перевели. Пригожин зараз закликає їх не брати участь у "ганьбі на фронті", як він це називає, і обіцяє зробити тепер вже з білоруської армії другу армію світу. Як вам такі новини?
– Щодо Пригожина – ви ж бачите, чим закінчився цей їхній "похід". Вони багато говорили і обіцяли. Дійсно, "Вагнер" – це доволі боєздатний підрозділ, там є досвідчені і мотивовані бійці. Мотивація в них "хріновенька", але є. Вони мотивовані фінансами – це найманці.
Взагалі у них не дуже вдалося: Бахмут вони не захопили, довелося шукати таке виправдання, що "ми не винні". Пригожин розігрував цей спектакль з походом на Москву для того, щоб – це моя особиста думка – якось виправдатися в очах своїх же підлеглих, найманих солдатів, щоб вони не думали, що він якось їх продав, здав чи щось подібне. Зараз їх перевели до Білорусі. Мабуть, йому так наказали скоріш за все. Я не думаю, що Пригожин – це якась окрема структура, яка відділена від країни-агресора і їхнього командування.
- А що вони там собі замислюють у Білорусі?
- Можливо будуть когось тренувати, може будуть відновлюватися. Насправді те, що їм зараз в першу чергу потрібно, як я бачу як військовий, – це відновитися, якщо вони планують якось діяти принаймні десь.
Знову ж таки, з приводу "вагнерівців", "кадировців", російської десантури, з приводу будь-яких російських видів і родів військ або підрозділів – не треба їх особливо боятися. Чим нас тільки не лякали: і кадировці страшні їхали, щоби нам відрізати голови, і "вагнерівці", надпрофесійні вбивці, немає шансу, навіть путін авіацію їм дав. Десантники, які в них на день ПДВ валяються п’яні в різних водоймах, зокрема у фонтанах… Ну подивилися ми на все це, і висновок один – боятися їх не варто. У нас є підрозділи набагато крутіші за них, і це доведено на полі бою.
Вони прийшли сюди значно переважаючими силами - що в піхоті, що в техніці, що в боєкомплекті. І що в них вийшло? Нічого. У нас завжди всього було менше, спершу втримали їхню навалу, а зараз ведемо контрнаступ. Мені здається, це все, що треба знати з приводу їхніх підрозділів. Боятися їх точно не варто.
– Якщо говорити про більш серйозні проблеми для українського контрнаступу – то це мінні поля, а не відсутність F-16. Голова об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Міллі каже, що ключове завдання – зосередитися на протиповітряній обороні, блокуванні атакувальних дій комбінованими маневреними силами, що означає надання артилерії ближньої та великої дальності, також доставку інженерів та устаткування для розмінування. За його словами, це те, що він обговорював з генералом Залужним. Це ті перепони, які зараз нам найбільше проблем створюють під час контрнаступальних дій?
– Залужний – мудра людина. Правильно, що він обговорює цю проблематику з Міллі. Дуже велика проблема – міни. Дуже велика кількість мін, які застосовують росіяни, обмежені конвенціями. Тобто людство вже давно дійшло висновку, що війна – це зона наджорстокості, але навіть на війні не варто їх використовувати. Людство домовилося, але росіяни нехтують. Це дуже страшна і небезпечна штука. Міни не знають своїх і чужих, вони підривати можуть нас, можуть москалів, а можуть мирних людей. Тому нам потрібно більше саперних систем.
Але ще більше нам потрібно – я кажу загалом про українське військо – якісне планування, якісна розвідка, розуміння, де ці міни знаходяться, планування таким чином, щоб ми могли їх розмінувати, щоб ми могли через ці міні поля проходити. В жожному разі не чинити так, що є мінне поле або ми не знаємо, чи воно там є, і ми ідемо вперед, або ми знаємо, але ігноруємо – на авось поїдуть танки, там же міни лежать не через кожних там 30 см. Якось проїдемо, знайдемо навпомацки. В жодному разі не можна шукати навпомацки і наступати на нерозвіданих ділянках.
Треба вести розвідку ретельно, проводити завжди дорозвідку, тому що може так бути, що вчора їх там не було, а сьогодні вночі дистанційним мінуванням з гелікоптерів або з реактивних систем мінне поле насипали. Якщо немає можливості йти, то треба не йти. В жодному разі не можна ломитися на мінне поле, там гинути і казати: "Ну був наказ, ми пішли, ну мінне поле – ми думали…". Це моє бачення "знизу".
Як приклад я можу навести Третю окрему штурмову бригаду, яка діє також в умовах мінних загороджень ворога, але ви не уявляєте, наскільки велику увагу ми цьому приділяємо, наскільки багато це обговорюється, наскільки ретельно проводиться розвідка усіма засобами – і безпілотними засобами, і пішими інженерами, і піхотою, яка знаходиться біля цих мінних полів – для того, щоб здійснити бодай якийсь рух. В жодному разі не допускає командування, щоб піхота пішла на міне поле – це нікому не потрібно.
– Деякий час тому були новини, зокрема про те, що ті самі Bradley були пошкоджені. Це якраз таки проблема замінованих підступів до рашистських позицій?
- Якась частина техніки була підірвана на мінних полях, але варто враховувати що Запорізький напрямок є надскладним, ворог там зібрав дуже великі ресурси.
– І, на жаль, мав час підготуватися.
– Складно сказати, де саме і що вони готували, для цього потрібно володіти інформацією трохи більш високого розвідувального порядку, ніж я володію. Я бачу, що вони готувалися і не треба ворога недооцінювати. Хоча там є і такі, але не всі росіяни – це тупі пияки, які нічого не розуміють у військовій справі. Всілякі в них є – і спеціалісти, і професіонали, і гарні управлінці. Тому маємо до них ставитися як до серйозного ворога. В жодному разі не треба розраховувати на якісь "авось" або, як в комп’ютерній грі, в тебе кращі танки, дорожчі, вищі характеристики, ти ними поїдеш вперед, і вони переможуть самі по собі.
Так, реальна війна – це тактика, постійна адаптація до ворога, постійне коригування планів щодо реальності, щоб досягти результату. Але повторюсь, Запоріжжя є надскладним напрямком. У мене б язик не повернувся сказати, що там хтось щось зробив не так, бо я не там, я не знаю, які рішення приймалися, ким і чому. Безумовно, шкода життя людей і втрачену техніку.
Читайте: "Вони б'ються лобом у нашу оборону": боєць ЗСУ про ситуацію на фронті під Запоріжжям