Поки США не можуть вирішити питання з наданням допомоги Україні, європейські країни змушені збирати для нас зі світу по мільярду. Чого все одно не вистачає. Чи відбилися перебої із західною допомогою на ситуації на фронті з медичної точки зору - в ексклюзивному інтерв'ю "Апострофу" розповідає виконувач обов'язків головного лікаря Київської міської клінічної лікарні №10, колишній військовий хірург ДАНИЛО МИХАЙЛОВ.
- Наскільки проблеми із західною допомогою позначилися на ситуації із забезпеченням військових госпіталів та цивільних медичних закладів усім необхідним – ліками, обладнанням? А також з наданням необхідної допомоги пораненим бійцям?
– Я не бачу погіршення забезпечення лікувальних закладів. Забезпечення медичними препаратами, видатки операції, лікування, реабілітацію – всі ці статті захищені бюджетом. Фінансування, яке йде на лікарні, надходить у повному обсязі. Більшість – відповідно до виконання умов за контрактами з НСЗУ (Національною службою здоров'я України). У шпиталів інші джерела фінансування, але погіршення щодо забезпечення, наскільки я знаю, немає.
Читайте: Росії доведеться обирати між війною та економічною катастрофою: криза вже почалася
Фінансування здійснюється наступним способом. Усі цивільні лікувальні установи України мають укладені з НСЗУ контракти на надання медичних послуг за програмою медичних гарантій. Нацслужба здоров'я з бюджету отримує гроші згідно з сформованим раніше фінансовим планом на рік. Відповідно до умов контрактів та їх виконання, протягом року НСЗУ виплачує лікарні гроші. Система працює справно, гроші виплачуються повним обсягом і вчасно.
- Тобто якщо західне фінансування зараз і послабло, то це може позначитися на ситуації у медичній галузі лише наступного року?
- Не думаю. Наскільки я знаю, НСЗУ забезпечується окремою програмою фінансування, і там все стабільно. Медицина – дуже захищена стаття бюджету. Джерел фінансування може бути багато – надходження від податків, спонсорська допомога, кредити та багато інших варіантів. Якщо США поки що фінансову підтримку призупинили, т є інші джерела.
Тож, незважаючи на важкі часи, медицина отримує все фінансування. Грошей, які виділяються, вистачає на поточну діяльність – забезпечення медикаментами, розхідниками, зарплата працівникам, оплата комуналки. Але із закупівлями дорогого обладнання та капітальними ремонтами медичних закладів – вже бувають проблеми. Коштів на це вистачає не завжди та не всім.
- Ми сильно залежимо від іноземних медичних препаратів та їх постачання?
– Тут досить цікава ситуація. Наскільки я розумію ринок, то іноземні ліки, які не можна замінити вітчизняними аналогами, становлять близько 10-20% – це дорогі та рідкісні препарати. Більшість медикаментів – українського виробництва. Але при цьому більшість сировини для них – імпорт. Сировина китайська, індійська, європейська. І в цьому ми дуже залежні.
Також постійно необхідні імпортні розхідники для медичного обладнання іноземного виробництва. Купується багато китайських виробів медичного призначення, вони переважно найдешевші. Бізнесу вигідніше купити в Китаї та перепродати, ніж налагоджувати виробництво в Україні. Іноді виникає досить неприємна проблема: дуже важко знайти фірми, які офіційно займаються сервісом вже встановленого імпортного устаткування. Багато хто зник з початком війни. В усіх лікарнях є іноземне обладнання. Але якщо треба щось замінити, відремонтувати та налаштувати – можуть бути проблеми.
- Через те, що скоротилася західна фінансова допомога та не вистачає боєприпасів – чи побільшало поранених з нашого боку?
- Я не знаю цієї статистики, але бачу, що багато поранених. Багато поранених внаслідок масового використання орками КАБів – керованих авіабомб. По тонні тротилу, по півтори тонни, по дві. Два КАБи прилетіли – позиції немає. Лише ями… Про F-16 не говорю – це справа політична. Але якби нам давали якомога більше засобів ППО… То поранених могло бути значно менше. А через брак фінансування, мабуть, із цим якраз проблеми.
- Що найнеобхідніше на передовій лінії фронту з ліків та медичних засобів?
- Значна частина безповоротних втрат відбувається через втрату крові. Ось випадок: мій друг виконував завдання на "нулі", прилетів FPV-дрон - одному бійцю відірвало ноги, друг наклав два турнікети. Потім другий дрон прилетів. Володя накрив пораненого своїм тілом, отримав поранення у шию, помер. Але той хлопець, якого він рятував, лишився живим. А не було б турнікетів – помер би також. Турнікетів завжди треба багато.
Читайте: Росія фосфором випалює все живе на Сумщині, але не всі люди хочуть виїжджати - волонтерка
Дуже важливим є своєчасне переливання компонентів крові – свіжозамороженої плазми або еритроцитарної маси. Це є першочерговим завданням у порятунку поранених. Чим менше часу проходить від значної крововтрати до початку переливання компонентів крові, тим більше шансів у пораненого вижити. Абсолютна більшість поранених помирає під час евакуації саме від втрати крові. Тому дуже важливо розпочинати переливання компонентів крові на догоспітальних етапах надання медичної допомоги. В даний час можливість проведення гемотрансфузій на догоспітальних етапах вкрай обмежена, і мені здається – потребує реорганізації.
Так що найнеобхідніше на "нулі" - турнікети, бандажі, індивідуальні перев'язувальні засоби, знеболювальне. Зразковий маршрут пацієнта: боєць отримує поранення в зоні бойових дій, звідти, надавши першу допомогу (той самий турнікет накласти) власними силами пораненого витягують на точку евакуації. Це місце, куди може приїхати транспорт. Тут часто потрібні препарати крові. На жаль, на цьому етапі не завжди є обладнання та спеціалісти для гемотрансфузій. Далі транспорт везе пораненого на стабілізаційний пункт, де є можливість надати хірургічну допомогу, зупинити кровотечу. Потім на швидкій до найближчої лікарні, при необхідності до стаціонарної операційної або реанімації. Якщо поранення не загрожує життю – то до профільного відділення лікарні.
- У безпосередньо бойових підрозділах, у стабілізаційних пунктах вистачає необхідних медикаментів та медичних засобів?
- У медичній службі кожної частини повинні чітко представляти – скільки треба медикаментів та витратних матеріалів для забезпечення якісної медичної допомоги підрозділу. Формується список і далі вже – залежно від того, як начмед може заповнити ці позиції.
Він пише запит до медичного закладу, який повинен постачати всім необхідним централізовано. Кожна військова частина стоїть на медичному забезпеченні у певного шпиталю. По ідеї, вони повинні передавати все, що треба і оперативно. Плюс у будь-якого начмеда є телефони волонтерів та гуманітарних організацій. Їм теж телефонують - треба те й те.
Загалом проблеми з медицини залежать передусім від менеджменту на місцях – від начмеду бригади до начальників медичних пунктів батальйонів. Наскільки у них налагоджена логістика, отримання всього необхідного. Якщо начмед на своєму місці розуміє, що треба робити, то можливість закомплектувати бригаду всім необхідним з точки зопу медицини є.
– Яку допомогу надають волонтери?
– Волонтери – це дуже велика сила, яка дуже сильно допомагає у роботі військових медиків. Волонтери, благодійні фонди (які, по суті, теж волонтери, але більші) нічим не забюрократизовані. З ними контактують і посадовці медичних сил. Навіть у шпиталі, який нами опікувався, говорили – зателефонуйте прямо волонтерам.
Вони роблять величезний шматок роботи, причому оперативно. А офіційно це: акти приймання-передачі, постачання на облік, списання. У кожній медичній роті має сидіти цілий штат людей, які займаються папірцями – записують до журналу, що кому видав, скільки тощо. І не дай боже помилитися.
Потрібно спрощувати цю радянську систему. В ідеалі: прийшло все необхідне, видав ліки, пігулки, перев'язувальний матеріал, шприци тощо, і одразу списав. Але це ризик – так не дозволено. Тому доводиться за кожну пігулку відписуватись. А волонтери приїхали, ящики вивантажили і далі помчали.
- Ми ось говорили про поранених. А наскільки велика проблема контужених? Знову ж таки, враховуючи масове застосування противником великих керованих авіабомб.
– Статистики немає. І не думаю, що можна достовірно порахувати. Але якщо їх порахувати, то це буде страшна картина. З вогнепальними пораненнями все просто – оперують, лікують, згодом реабілітація. А контузії часто не діагностують. "Голова болить, знудило? Стало легше? Ну гаразд - йди далі служити". І вони йдуть служити далі. А потім ще гірше – неуважність, не та реакція. У результаті – нові контузії чи поранення.
- Із військовими госпіталями зрозуміло. А у звичайних медичних закладах скільки ліжок зазвичай зарезервовано для військових?
- Всюди по-різному, але для військових завжди пріоритет. Це правильно та відстежується адміністрацією. У Києві точно знаю, що це питання на особливому контролі у директора департаменту охорони здоров'я та мера. Військовослужбовці лікуються як у шпиталях Міністерства оборони, так і у цивільних лікарнях. У разі нагальної потреби вони можуть госпіталізуватися без направлення. У планових випадках госпіталізація відбувається за направленням з частини.
Нині у лікарнях дуже актуальне створення нових відділень реабілітації. НСЗУ, йдучи в ногу з часом, зробила так, що для лікарень це вигідно – за допомогу, пов'язану з реабілітацією, медустановам передбачено суттєві виплати. Завдяки їм лікарня отримує можливість купувати нове обладнання, створювати найкращі умови для пацієнтів. І зрештою, можливість якісніше й більшим обсягом надавати допомогу пораненим бійцям.