Після перемовин у Стамбулі, з 23 по 25 травня Україна і Росія провели масштабний обмін полоненими у форматі 1000 на 1000. Як відомо, в Україну повернулися 880 військовополонених і 120 цивільних заручників. Цей обмін одразу ж викликав невдоволення в українському суспільстві. Його розкритикували як громадські активісти, так і правозахисні організації. Списки 120 цивільних осіб, які повернулись в Україну в рамках великого обміну, влада поки не розголошує. Єдине прізвище, яке фігурувало у ЗМІ, це тренер із пейнтболу з Каховки Павло Зозуляк. Його правозахисники вважають політв'язнем.
Але серед тих, кого росіяни повернули є викрадені з українських колоній в'язні, засуджені за кримінальні злочини. Один із них львів'янин Максим Цікало. На час повномасштабного російського вторгнення він відбував термін покарання в колонії міста Гола Пристань на Херсонщині. Про те, як окупанти викрадали українських в'язнів, для чого вони це робили, куди їх возили, як відправляли на обмін та в чому наразі полягає проблема з наданням статусу «цивільний полонений» Максим Цікало розказав в інтерв'ю «Апострофу».
Максим на свободі з 24 травня. Він відбував 4 роки ув'язнення за грабіж. У чоловіка відкрита форма туберкульозу. Перше, що каже колишній в'язень, йому трохи важко адаптуватись до цивільного життя.
– Розкажіть, як вас викрали окупанти?
– Я відбував покарання в Голопристанській виправній колонії і лікувався там від туберкульозу. В закладі було відповідне ставлення, відповідне лікування, відповідна дієта. Там, скажу прямо, були хороші умови.
У травні 2022 року, коли окупанти увійшли в Голу Пристань, захопили нашу колонію. На той час там було приблизно до сотні ув'язнених. Коли зайшли окупанти, то до нас на тублікарню з усієї Херсонської та Миколаївської області почали привозити ув’язнених. Набили нас там десь півтори тисячі людей і при цьому перемішали хворих із здоровими. Умов не було ніяких, люди спали надворі.
Коли росіяни з нашими колаборантами, а це адміністрація колонії та деякі працівники, які «перевзулись», увійшли в зону, то вивели з бараків усіх надвір, поставили вздовж стіни і почали бити і знущатися. Я не можу навіть передати словами те, що відбувалося. Тисячі людей кричали нелюдськими голосами. Били усіх без винятку. Росіян було дуже багато, по 3-4 окупанти на одного ув’язненого.
– Хто вас бив? Росіяни чи працівники колонії-колаборанти?
– Били працівники нашої колонії: режимники, оперативники, замполіт, які почали співпрацювати з окупантами. При українській владі вони собі цього не дозволяли. А перед окупантами вирішили вислужитись.
– Чи всі працівники колонії стали колаборантими?
– Не всі. Хоча окупанти примушували на них працювати всіх. Багато працівників колонії повтікали.
Максим Цікало до ув'язнення. Фото з особистого архіву
– Що було далі?
– Після того, як колонію захопили росіяни, в нас не було абсолютно ніякого харчування, тому що окупанти почали одразу вивозити склади з харчами. На території колонії за української влади почали будувати хірургічне відділення. Так от, окупанти з недобудованого корпусу вивозили будматеріали, керамічну плитку, батареї.
Про лікування теж мови вже не могло бути. Якщо хтось починав скаржитися на якісь болі, то окупанти його просто відводили на вахту ставили до стінки і лупцювали гумовими кийками. Росіяни зробили при зоні військовий райвідділ. Це, як гестапо у нацистів. Туди звозили з Голої Пристані, з Херсону усіх незадоволених «освободітєлямі» і проводили «профілактичні заходи». Звідти по ночах доносились жахливі крики і автоматні черги.
– Потім вас вирішили перевезти в Росію?
– Десь через 5-10 днів окупанти почали по 200 засуджених вивозити з колонії в Російську Федерацію. При цьому нам нічого не дозволяли з собою узяти: ні трусів, ні шкарпеток, ні зубної пасти. Вони казали: «Нам не важливо в якому стані ми вас привеземо, нам головне – кількість».
– Навіщо вас етапувати в Російську Федерацію, якщо Голу Пристань, після захоплення, вони вважали Росією?
– Моя власна думка, вони етапували, щоб українців, по-перше, принизити, а по-друге, щоб потім міняти, як військовополонених. І по-третє, щоб відправити на фронт воювати проти України. Вони примушували брати російські паспорти. Якщо ув’язнений відмовлявся, то його катували. Ну і приходив представник воєнкомату та примушував підписувати контракт. При цьому пропонував різні плюшки: великі грошові виплати, майже безвідсоткову іпотеку на житло. Скажу чесно, були хлопці які погоджувалися. Наприклад ті, у кого 15 років ув’язнення. Та і окупанти створювали такі умови, щоб ти не міг не погодитись.
– Особисто вас куди перевезли і які там були умови?
– Мене у складі групи з 200 людей вивезли в Сімферополь на ФСБшну тюрму. Там нас зустріли жорстоко: побили, принижували. Через годин 8-10 нас із Сімферополя відправили етапом в Краснодар. В Краснодарі така ж сама історія. Всіх без виключення били, принижували, погрожували фізичною розправою, казали, що зараз прийде "ображений" і тебе обісцить.
З Краснодару 100 людей поїхало на виправну колонію 19 у Волгограді, а 100 на 21 колонію там же у Волгограді. Я потрапив на 21-шу. Там також само були тортури і приниження. Потім нам зробили флюорографію і у мене виявили туберкульоз. Мене повезли в Урюпінськ в ЛИУ-23 (Лечебно-исправительное учреждение – рос.) в туберкульозну лікарню. І там я відбував покарання до кінця свого терміну до 21 січня 2025 року. Умови там, звичайно, були не такі, як у колонії в Голій Пристані. Гірші. Та й лікування такого, як там не було.
– Етап - це ще одне випробування. А от, до речі, чим вас на етапах возили, столипіними чи автозаками?
– Нас возили тільки автозаками. Це додаткові тортури. Своїх в’язнів росіяни в таку далеку дорогу возять столипіними. Хоча столипін це теж не купе класу люкс, але автозак набагато гірше. Там ні туалету, ні умивальника нема. Просто, металевий ящик.
(«Столипін» - так на тюремному жаргоні називають вагон для перевезення ув'язнених. – «Апостроф»)
– Як ви потрапили до депортаційного центру?
– Так от, тільки я вийшов за двері колонії, мене там зустріли працівники російської поліції і повезли в суд, де призначили покарання у вигляді півроку арешту і помістили в ЦВСІГ (Центр Тимчасового утримання іноземних громадян – «Апостроф»).
– ЦВСІГ хоча і не тюрма, але, я знаю, що умови там тюремні.
– Так. ЦВСІГ – це як крита тюрма або СІЗО. Ти цілий день сидиш під замком в камері і виводять тільки на годину на прогулянку. В тому ЦВСІГУ я пробув 4 місяці і нас повезли до Смоленська в інший ЦВСІГ де я пробув місяць і 23 травня вночі ми поїхали на обмін.
(Примітка «Апострофа»: Центри Тимчасового утримання іноземних громадян підпорядковані МВС Росії. Туди відправляють іноземців, які, згідно з рішенням російського суду, підлягають депортації з країни. Згідно російського законодавства обмін іноземців, які утримуються у ЦВСІГах, не передбачений).
Максим Цікало після повернення додому. Фото з особистого архіву
– У вас були якісь контакти з рідними увесь час перебування в Росії?
– Коли знаходився в ЦВСІГу то були. Моя далека родичка живе в Росії і через неї я зв’язувався з рідними. А коли перебував в колоніях, то в мене ніяких прав не було: ні передач, ні дзвінків – нічого. Повна ізоляція. Ну і ставлення до нас адміністрації колоній було, самі розумієте, не найкраще.
– А які стосунки були між в’язнями-українцями і в’язнями-росіянами?
– Відношення були напружені, але ми українці трималися гуртом. Нас там було чоловік 30, то ми собі давали раду.
– Ви знали, що підете на обмін?
– Ну стовідсотково я не знав. В Смоленськ привезли 80 українців, а на обмін з них поїхало тільки 8. Там були як хлопці, так і дівчата.
– Як вас в Україні зустріли?
– Нас одразу повезли в лікарню, дали помитись, перевдягнутись, надали телефони. Нами почали опікуватись громадські захисники, дай їм бог здоров’я.
– А держава вам якось допомогла, наприклад, фінансово?
– Ніяких виплат від держави немає. От в мене жінка, двоє неповнолітніх дітей. Одна дитина інвалід в неї мікроенцефалія. Тож потреби в фінансах є. Виплат немає, адже я маю ще заповнити багато анкет і доводити, що був у полоні. А це дуже тяжко, якщо правозахисники нам не допоможуть, то не знаю, що й робити.
– Ви ж десь працювали до ув’язнення?
– Працював водієм. Але зараз я проходжу адаптацію і реабілітацію, лікуюсь від туберкульозу, тому ще працювати не можу. Три роки ув’язнення дають про себе знати. Але маю бажання працювати.
– А як ви ставитесь до того, що деякі українці кажуть, що в першу чергу треба повертати спочатку військових, а цивільних полонених вже потім, а тим більше зеків?
– Думаю, що це неправильно. Треба повертати всіх. Серед цивільних в тому числі і колишніх зеків, є багато хворих, які ледь пересуваються, які перенесли в тій Росії кілька інсультів і потребують особливого лікування. Вони теж громадяни України.
«Апостроф» звернувся за коментарем к голові громадської організації «Захист в’язнів України», яка займається звільненими в’язнями Олегу Цвілому:
Фото: ГО "ЗВУ"
– Пан Олег, чому стався от такий скандал через цей обмін?
– Із тих 120 цивільних, яких повернули, 20 чоловік наші, тобто ті яких викрали з колоній, як Максима. А 100 – це ті люди, які скоїли злочини в Росії, ще до повномасштабного вторгнення. Вони теж громадяни України, але ми ними не займаємся. І там ще багато таких, які жили в Росії, але чимось вони росіянам не сподобались і вони їх кинули на обмін. Тобто нам їх просто засунули. Україна ці списки не погоджувала. Кацапи нас із цим обміном надурили.
– Вони тепер можуть претендувати на статус «цивільних полонених» і виплати від держави?
– Ніхто статус «цивільних полонених» цим 100 в’язням надавати не буде. Хоча їм про це казали в Росії. Це великі виплати. А такого статусу заслуговують тільки от ці 20 людей, у тому числі Максим. За їхній статус ми будемо боротись. Тому що вони викрадені. Україна звільнила Херсон, а людей в колоніях не виявилося. Все ж очевидно. Крім того, от ці 20 наших в’язнів всі хворі. В них немає ніяких документів. Росіяни їхні документи в тому числі і медичні картки знищили.
Ми зараз готуємо з цього приводу документи в Міжнародний суд. Путіну видали ордер МКС за дітей, а ми тепер добиваємся такого ж самого ордеру стосовно в’язнів. Вони теж викрадені. Різниці ніякої нема. І діти, і в’язні – громадяни України. І їх статус треба в українському законодавстві врегулювати. Але в’язні завжди на останньому місці і з ними питання законодавчо не врегульовано.
Вважаю, що ув’язнених треба не міняти, а запустити процес повернення. Але про них треба вести перемовини окремо.
