За останні роки в Україні значно погіршилась безпекова ситуація не лише на Донбасі, але й у Києві та регіонах, що є віддаленими від зони конфлікту на сотні кілометрів. Інформація про теракти, замовні вбивства і кримінальні сутички чи не щодня з’являється у стрічці новин, а правоохоронні органи до цього часу не в стані розслідувати і покарати організаторів та виконавців найбільш резонансних справ. Погіршення безпекової ситуації зумовлене такими причинами як війна на Донбасі, диверсійна діяльність, активізація злочинних кримінальних груп, діяльність воєнізованих формувань непідконтрольних державі, зростання незаконного обігу зброї, погіршення соціально-економічної ситуації в країні, посилення радикалізму в суспільстві тощо. Потрібні термінові системні дії з боку держави для покращення безпекової ситуації, оскільки їх відсутність матиме серйозні негативні політичні, економічні, соціальні та іміджеві наслідки, аж до призупинення безвізового режиму України з ЄС. Що потрібно змінити для боротьби зі злочинністю, - в статті на "Апострофі".
Вибухи автомобілів та замовні вбивства стали частиною українського сьогодення. Як приклад можна взяти короткий період: кінець жовтня-початок листопада. 28 жовтня здійснено теракт біля ТК "Еспресо", у результаті якого дві людини загинули, а народного депутата України Ігоря Мосійчука було поранено. 30 жовтня під Києвом відбувся черговий напад на подружжя учасників бойових дій на Донбасі Аміну Окуєву та Адама Осмаєва, у результаті якого загинула Окуєва. 2 листопада в Сєвєродонецьку було вбито главу місцевої фракції БПП Сергія Самарського. У той же день в Києві було заміновано приміщення, де мали відбутися урочистості за участю численної групи осіб. Увечері 3 листопада в Києві затримано чоловіка з гранатою, а пізно ввечері в центрі Києва стався вибух саморобного пристрою. Наприкінці дня 4 листопада скоєно напад на американського дипломата, другого секретаря Посольства США в Україні Омара Карденті. 5 листопада в центрі Харкова невідомі злочинці розстріляли із автоматичної зброї бізнесмена. Не можна також ігнорувати і зростання етнічної злочинності, адже наразі спостерігається збільшення кількості етнічних злочинних угруповань з інших республік колишнього Радянського Союзу, які активно створюють осередки в Україні.
Хоча статистика правоохоронних органів свідчить про зниження кількості умисних вбивств (за даними Генпрокуратури України, у 2014 р. було вчинено 5,9 тис. умисних вбивств, у 2015 р. – 8,2 тис., у 2016 р., за даними Нацполіції – 1,4 тис., за перших 9 місяців 2017 р. – 1,2 тис.), у жителів Києва та інших міст і сіл країни протилежне враження щодо безпекової ситуації. Тим більше, що у ЗМІ регулярно з’являються інші дані щодо кількості умисних вбивств на основі даних регіональних відділень правоохоронних органів, які інакше характеризують безпекову ситуацію в країні: в 2014 р. – 11466 умисних вбивств, в 2015 р. – 8224 вбивств, в 2016 р. – 5992 вбивств, в 2017 р. – 4789 вбивств.
Причини зростання рівня злочинності
У будь-якому випадку, вулиці української столиці та інших міст перестали бути безпечними для політиків, бізнесменів, журналістів, простих громадян. І ця ситуація зумовлена комплексом причин, серед яких слід відзначити наступні:
1. Зниження рівня професіоналізму правоохоронних органів, невисока ефективність реформованої поліції та нереформованої Генпрокуратури, використання правоохоронних органів та спецслужб не для боротьби зі злочинністю чи тероризмом.
З боку українського та іноземного бізнесу й інвесторів, а останнім часом і з боку громадських організацій чи антикорупційних активістів, лунають прямі звинувачення правоохоронців у прямому втручанні у їх діяльність. Замість боротьби зі злочинністю спостерігається боротьба з інакомислячими чи втручання в економічну або підприємницьку діяльність. Свідченням недостатнього рівня професіоналізму правоохоронних органів є те, що до цього часу так і не розслідувано та не покарано організаторів та виконавців вбивства публіциста Олеся Бузини, журналістів В'ячеслава Веремія і Павла Шеремета, офіцерів спецслужб Максима Шаповала, Івана Мамчура та Олександра Хараберюша, мерів міст Кременчук і Старобільськ, депутатів місцевого рівня (Дубно, Миколаїв, Одеса, Сєвєродонецьк, Черкаси), вбивств на міжрелігійному ґрунті (загибелі кількох єврейських рабинів в Житомирі та Львові) та через міжнаціональну ворожнечу (арабські студенти в Одесі і Харкові).
Слід окремо виділити недосконалість законодавства у сфері міжвідомчої взаємодії правоохоронних органів у боротьбі з організованою злочинністю, а також триваючі процеси створення або реформування суб’єктів, що беруть участь у протидії організованій злочинності.
2. Війна на Донбасі, поширення зброї із зони конфлікту на територію всієї країни.
Офіційно станом на початок цього року громадяни України володіли більш ніж 909 тисячами одиницями зареєстрованої зброї. Однак, за даними Української асоціації власників зброї, вже до початку АТО в обігу перебувало біля 2.5 млн одиниць незареєстрованої вогнепальної зброї.
Станом на 2017 рік, за даними асоціації, кількість лише легкої вогнепальної стрілецької зброї в Україні становить більше 5 мільйонів одиниць. Ціни на озброєння значно впали, а можливості його придбання – зросли. Попри наявність такої величезної кількості неконтрольованої зброї, до цього часу так і не проведено кампанії з пошуку та вилучення поліцією незаконних озброєнь. Кампанії з добровільної здачі зброї охоплюють тільки законослухняних громадян. При цьому не здійснювалося жодних інноваційних спроб взяти під контроль обіг чи збереження нелегальної зброї.
Відсутність реальних дій щодо припинення незаконного обігу зброї може призвести до створення в Україні контрабандного ринку для озброєння злочинних елементів і терористичних організацій країн регіону та континенту, як це було в колишній Югославії.
3. Диверсійна діяльність.
З боку офіційних кіл стало вже буденною практикою звинувачувати РФ у більшості злочинів, які мають суспільний резонанс. Безперечно, Росія веде активну діяльність щодо дестабілізації ситуації в Україні. Проте не слід ігнорувати інші причини погіршення безпекової ситуації. Сама ж диверсійна діяльність іноземних держав мала би лише стимулювати превентивну роботу правоохоронних органів, а не виправдовувати здійснені теракти. Правоохоронні органи і спецслужби зобов’язані упереджувати подібну діяльність.
На сьогодні в Україні відсутня єдина надійна антитерористична система, яка повинна проводити превентивну боротьбу з тероризмом. Саме тому відбуваються не прямі зіткнення силових структур з терористами та арешти потенційних терористів, а розслідування за наслідками.
4. Наявність низки воєнізованих формувань, які слабо або взагалі не керуються державою.
Подібні формування, насамперед добровольчі батальйони, були певним феноменом на початку конфлікту на Донбасі, який допоміг зупинити агресію. Але на сьогодні такі утворення в основному зосередилися в Києві та великих містах, часто беруть участь у рейдерських атаках, організації силових чи провокаційних акцій у інтересах спонсорів їх діяльності.
Лише об’єднання “Національний корпус” говорить про те, що може організувати для своїх заходів до 10 тисяч добре вмотивованих та підготовлених членів. Чисельними є й інші організації.
Окремо слід відзначити також мережу “охоронних”, детективних та інших приватних безпекових структур. На сьогодні відповідні ліцензії щодо охоронної діяльності мають більше 5 тисяч приватних організацій, які слабо або взагалі не контролюються державою і часто використовуються не лише для забезпечення охорони приміщень чи перевезень цінностей, але і для здійснення протиправних дій.
5. Посилення у суспільстві атмосфери нетерпимості, агресії, радикалізму разом із подальшим ускладненням соціально-економічного стану є іншою важливою системною проблемою у цьому відношенні.
Девальвація національної валюти, високий рівень тіньової економіки, значний рівень безробіття, а також низький розмір мінімальної та середньомісячної номінальної заробітної плати створюють сприятливе тло для погіршення безпекової ситуації. Мають місце прояви агресії на основі політичних, релігійних, етичних поглядів, агресія щодо представників меншин, наприклад ЛГБТ, часто сприймається скоріше як норма, аніж протиправне діяння.
Державні органи на сьогодні не демонструють наявності в них стратегії та тактики боротьби з радикалізмом та нетерпимістю, а зусиль громадського сектору недостатньо.
Негативні наслідки
Варто зазначити, що погіршення безпекової ситуації має низку прямих і непрямих наслідків.
По-перше, поглиблюється недовіра суспільства до силових і державних структур, посилюються міграційні настрої чи навпаки – зміцнюється роль недержавних воєнізованих структур, що можуть забезпечити безпеку, чи громадяни самі беруть на себе функції самозахисту, у тому числі з використанням нелегального озброєння. З урахуванням величезної кількості незаконної вогнепальної зброї, це може сприяти швидкій мілітаризації суспільства з метою захисту свого життя, безпеки та власності. Це також вестиме і до послаблення демократичних інституцій, верховенства права, європейської політичної культури.
Втім, єдиним сегментом із суб'єктів безпекової ситуації в Україні, який у повній мірі виконує свої функції, а також користується беззаперечним авторитетом у суспільстві, залишається армія – Збройні сили України.
По-друге, це зменшує туристичну та інвестиційну привабливість України. Іноземні інвестори та туристи намагатимуться уникати України на користь більш спокійних сусідніх країн через страх за свою безпеку чи відсутність гарантій власності.
По-третє, безсилля правоохоронних органів може призвести до "ерозії" держави як єдиної інституції, уповноваженої на використання насильства у суспільстві. Це вестиме до посилення іміджу України як слабкої держави чи держави-невдахи.
На сьогодні слабка державна спроможність силового апарату є одним з головних показників, які тримають Україну в середині "Індексу слабких держав" (Fragile State Index) по сусідству з Тунісом.
По-четверте, стрімке зниження рівня безпеки всередині України може призвести до призупинення безвізового режиму з ЄС. Безвізовий режим є одним з небагатьох добре відчутних досягнень України за останні роки. Однак якщо правоохоронні органи України будуть неспроможні дати адекватну відповідь на "розквіт" злочинності в України, Європейська Комісія з подачі кількох країн ЄС може ініціювати такі тимчасові заходи з безпекових міркувань.
Можна виділити й низку інших негативних наслідків погіршення безпекової ситуації. Але і перерахованого вище достатньо, щоб підсумувати: потрібні термінові кроки з метою покращення безпекової ситуації.
Що змінити
Для ефективної боротьби зі злочинністю можна запропонувати наступні ідеї:
1. Активізація системних реформ у правоохоронній сфері.
Насамперед реформа ГПУ, зокрема обмеження її компетенції представлення інтересів держави у суді та значне скорочення її чисельності, заборона ГПУ втручатись у роботу бізнесу.
Інше завдання – реформа спецслужб, насамперед СБУ, та запровадження ефективного парламентського та громадського контролю. Необхідне повне усунення правоохоронних органів від втручання у бізнес та концентрація на боротьбі зі злочинністю.
2. Деполітизація правоохоронних органів, виведення їх з-під впливу політичних партій та окремих політиків шляхом вироблення комплексних змін політичної системи та вироблення оптимальної системи стримувань і противаг.
3. Покращення координації між правоохоронними органами, зокрема необхідність створення єдиного антитерористичного центру на базі СБУ, МВС та Міноборони.
Потрібна розробка нової інструкції про комплексну взаємодію правоохоронних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю та тероризмом з урахуванням сучасної оперативної обстановки, що склалась в державі, викликів і загроз сучасності.
4. Підвищення ефективності роботи правоохоронних органів, залучення якісних кадрів та використання кращого міжнародного досвіду.
Подібні виклики вже поставали перед іншими країнами Європи і світу і вже зараз можна достатньо швидко виокремити найкращі приклади дій правоохоронних органів інших країн з метою покращення безпекової ситуації.
Цікавим, наприклад, є досвід роззброєння воєнізованих угруповань та викупу нелегального озброєння на території балканських кран. За допомоги чітких правил гри, загрози серйозного покарання та фінансових стимулів можна достатньо швидко радикально зменшити кількість незаконної зброї у руках у населення. Цікавим є досвід США, Ізраїлю, Франції, Великої Британії та інших країн щодо координації антитерористичної діяльності, виявлення потенційних терористів та запобігання проявам тероризму.
5. Посилення контролю над нелегальним обігом зброї. Потрібна ревізія вогнепальної зброї у населення, пошук та вилучення незаконного озброєння, у тому числі і викуп зброї.
6. Виключно важливим є посилення превентивної роботи, у тому числі щодо виявлення потенційних терористів в кримінальному середовищі. Приведення у відповідність до законодавства діяльності напіввоєнізованих угруповань, унормування та контроль за діяльністю охоронних структур.
7. Викорінення соціального підґрунтя злочинності, що потребуватиме комплексного підходу до вирішення проблеми.
Рівень злочинності обернено пропорційний до рівня життя. Як наслідок, позитивні соціально-економічні перетворення можуть зменшити стимули для громадян з девіантною поведінкою до задіяння в злочинній діяльності.
8. Запровадження державних програм підтримки толерантності, терпимості та взаємоповаги в українському суспільстві, у тому числі спільно із іноземними партнерами та донорами.
Якщо у терміновому порядку не будуть здійсненні відповідні дії, то рівень безпеки в Україні може опинитись на загрозливому рівні, коли держава фактично буде не в змозі задовольняти базові потреби суспільства, що неминуче матиме наслідком руйнацію державності. Остаточна зневіра в державних інституціях призведе до посилення міграційних процесів та інших негативних соціальних наслідків, а також зменшення рівня економічної активності та подальшої політичної деградації суспільства.
