Кілька днів тому в Росії сталася чергова НП в навчальному закладі. У Пермі 18-річний хлопець розстріляв студентів в одному з університетів - 6 загиблих, 19 поранених. Ці події так і могли б залишитися трагічними новинами з сусідньої країни, якби не одне "але". На початку вересня щось подібне сталося і в Україні: у Полтаві 19-річна Таїсія Петрова прийшла в місцеву школу і поранила з арбалета двох вчителів. Цей інцидент - сигнал про те, що схожі випадки можуть повторитися, але вже з більш важкими наслідками. Як в Україні уникнути дикої "моди" на масові розправи в навчальних закладах - з'ясовував "Апостроф".
Починаючи з 2016 року, в Росії відбулося щонайменше дев'ять інцидентів стрільби в навчальних закладах. Найбільш кривава НП сталася у травні цього року в Казані, коли 19-річний колишній учень школи Ільназ Галявієв застрелив з гладкоствольної рушниці дев'ять осіб.
Але і на території України вже відбувалися подібні трагедії. Так, в 2018 році у Керченському політехнічному коледжі 18-річний студент Владислав Росляков вбив 20 осіб і поранив ще 65. І, хоча Крим окупований Росією і за все, що там відбувається, несе відповідальність окупант, Росляков не взявся нізвідки, а був народжений і виріс в Україні, а значить відсторонитися від цієї трагедії неможливо.
Чому так відбувається?
Вся справа в зброї?
Логічно було б припустити, що через вільний доступ до зброї, адже російські закони дозволяють громадянам отримувати ліцензії на володіння вогнепальною зброєю (зокрема, короткоствольною). Тому перше, що почали робити в Росії після трагедії в окупованій Керчі - це змінювати законодавство у сфері обігу вогнепальної зброї. Влітку був піднятий віковий ценз для ліцензій - з 18 до 21 року. Чи допомогло це? Судячи з трагедій в Казані і Пермі, ефект від цього вельми сумнівний.
Але ж в Україні збройне законодавство не настільки ліберальне. Значить ми застраховані від подібних випадків? Як показує сумний досвід сусідів - не застраховані. Закону про обіг цивільної вогнепальної зброї у нас немає взагалі. Цю сферу регулює наказ МВС №622, згідно з яким українці, які досягли 21 року, мають право на володіння вогнепальною гладкоствольною мисливською зброєю. Саме така зброя (помпова рушниця Hatsan Escort) використовувалася в Казані і Керчі. В Україні аналогічну модель можна купити за 8 тисяч гривень.
Отже корінь проблеми не у відносно вільному доступі до зброї. Тим паче, що при бажанні інструментом скоєння злочину може стати "запозичена" зброя або, як у випадку з Полтавою, навіть арбалет.
"Він (Тимур Бекмансуров, - "Апостроф") стріляв з помпової мисливської рушниці, які продаються в усьому світі. У нас такі помпові рушниці можна купити абсолютно спокійно в магазинах за 4,5 тисячі гривень. Таких рушниць мільйони одиниць на руках у населення. Питання зовсім в іншому: стрілок же перед нападом написав пост, в якому зазначив, що зброя тут ні до чого і спочатку у нього була ідея задавити людей автомобілем. Якщо людина зважилась на скоєння злочину, то йому все одно як його скоювати. І тільки тоді, коли з'явилися озброєні поліцейські, стрілка вдалося зупинити", - пояснив "Апострофу" глава Наглядової ради Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін.
Вся справа в охороні?
Значить справа в охороні навчальних закладів? Як з цим справи в Україні? Згідно з наказом Міносвіти №1669, відповідальним за "створення безпечних умов освітнього процесу" є керівник установи освіти: завідувач в садку, директор в школі і ректор в інституті або університеті.
Так як засновники шкіл та садочків - місцева влада, то саме вони і повинні в теорії забезпечувати охорону об'єктів. Як саме? На свій розсуд, адже, наприклад, в штатних нормативах закладів загальної середньої освіти немає посади "охоронця". Є тільки "сторож", а він за безпеку дітей відповідати не буде.
У деяких громадах худо-бідно справляються із забезпеченням безпеки. Наприклад, в Києві в кожному навчальному закладі встановлена так звана "тривожна кнопка". Також є і камери відеоспостереження.
Служба охорони під час перевірки системи відеоспостереження та "тривожної" кнопки в київській школі
"Крім того, території деяких шкіл, де найчастіше фіксують випадки порушення громадського порядку, додатково патрулює муніципальна охорона. В планах розширити зону патрулювання на всі навчальні заклади міста", - заявляв заступник голови КМДА Валентин Мондрієвський.
Але це столиця. Якщо у громади грошей немає, то не буде і охорони. Деякі навчальні заклади виходять із ситуації, наймаючи приватну охорону. Але! Робиться це, в основному, за кошти батьків, що, звичайно ж, незаконно.
"В Україні ситуація з безпекою навчальних закладів практично не вирішується державою, хоча відповідальність, відповідно до закону "Про освіту", несе профільне міністерство. Але воно давно відхрестилося від цієї проблеми, делегувавши в школах це питання на плечі самих батьків, - каже "Апострофу" президент Всеукраїнської асоціації операторів ринку безпеки Сергій Шабовта. - У поліції ні філантропії, ні людей в необхідній кількості немає. Ринок недержавних послуг з одного боку зацікавлений у співпраці з великим ресурсом шкіл і вузів, але з іншого боку він стикається з тим, що немає системи оплати. Кілька разів намагалася взятися за цю тему поліція охорони. Але вона просто розглядала навчальні заклади як "годівницю". Апетити цієї служби завжди тільки росли, а бюджет підтримувати таку статтю витрат централізовано не може".
Втім, ні охорона, ні "тривожна кнопка" не можуть бути стовідсотковим запобіжником від надзвичайної події у навчальному закладі: пермський стрілок на вході в університет застрелив охоронця і натиснути на кнопку просто не було кому.
Тоді як же вберегти навчальні заклади? На думку Шабовти, законодавча новела про те, що за безпеку навчального процесу відповідають керівники закладів - не просто слова.
"Проблему безпеки не можна розглядати тільки зі сторони технічних і організаційних заходів. Самі навчальні заклади давно втратили практику і здатність володіти інформацією про ситуацію в колективах учнів, їхніх настроях. Сама адміністрація вузу повинна працювати. Педагогічне середовище має бути ініціатором бачень, думок, поведінки і суджень учнів та студентів", - резюмував Шабовта.
Погіршення ситуації
Втім, попри безпеку навчальних закладів, попри закони про обіг зброї, головна проблема в тому, що у людей в принципі формуються погляди, які штовхають їх на масові вбивства. На якому ґрунті вони формуються?
За словами психолога-криміналіста Юрія Ірхіна, універсальні причини назвати складно.
"Мотиваційна платформа і причинно-наслідковий зв'язок індивідуальні для кожного виконавця. Зовні схожа атрибутивність і ситуація: вищі навчальні заклади. Бо потрібна маса людей. Де ще зібрати людей? У вузі все сидять слухняно на закритій території, що є стовідсотковою гарантією наявності об'єкта насильницького зазіхання. Спрацьовує елемент підліткового максималізму: образа і ненависть за щось нереалізоване. Це проблема перехідних вікових психічних змін. А якщо накладається на це ще якась залежність - від культу, наркотиків, алкоголю - це ламає адекватне сприйняття реальності. Таким чином проводиться відплата, помста за щось", - пояснює "Апострофу" Ірхін.
Але як з цим боротися? Чи можливо в принципі попередити формування у молоді деструктивних поглядів, що призводять до реального насильства? Наприклад, у випадку з керченським стрільцем, мотивом до масових вбивств, за версією російського слідства, послужив булінг. В Україні існує відповідальність за булінг. В такому випадку, потрібно просто стежити за виконанням закону?
За словами експертів, це не допоможе.
"Наприклад, візьмемо випадок в Полтаві, де дівчина говорить, що був постійний булінг. Не факт, що він дійсно був. Вона могла сприймати щось як булінг. Наприклад, косий погляд чи небажання з нею спілкуватися. У її розумінні це могло бути булінгом. Педагог і сам навчальний заклад разом з учнями виступають в ролі антагоніста і предмета бід і невдач конкретної особистості", - зазначає Ірхін.
У всьому винні соцмережі?
"Можна створити якісь моделі: моніторинг, цензуру соціальних мереж, але не думаю, що від цього буде великий ефект. Це не вплив соціальних мереж. Навпаки, люди йдуть в соціальні мережі через те, що порушуються можливості природної комунікації з живими людьми. Деформується свідомість, пороги чутливості. Сказати, що вони мислять адекватно - категорично не можна, хоча психічно ці люди здебільшого всі здорові. Просто змінене сприйняття навколишнього середовища і викривлені пороги відчуття", - додає Юрій Ірхін.
Тому, на жаль, ефективних інструментів по боротьбі з дикою "модою" на масові вбивства у держави просто немає.
"Така ситуація реальна в будь-який момент і будь-де. У дуже розвинених, соціально благополучних країнах відбувається те ж саме. Для того, щоб суспільству подолати цю проблему, потрібно цьому ж товариству залучити до суспільство абсолютно всіх його членів. Це проблема одного конкретного члена соціуму, який виріс в рамках соціопатії. Тобто ця людина почала ненавидіти суспільство, в якому живе. Тому таких людей потрібно виявляти. А як їх виявляти, якщо людина закрилась у своїй шкаралупі, своєму комп'ютері, квартирі і ні з ким не спілкується. І не факт, що він буде терористом", - резюмував Ірхін.
Але! За словами психіатра Олександра Іванова, держава могла б хоча б не погіршувати проблему.
"У нас скасували облік у психіатра. Це, звичайно, велике "досягнення". Одна справа, коли консультативна група знімається з обліку (ті люди, які прийшли на консультацію) і зовсім інша справа, коли людина страждає важким психічним розладом: шизофренією, психопатією , біполярним розладом. Будь-яка людина прочитає в інтернеті як правильно відповідати на питання, прийде до психіатра і отримає потрібний документ. А може він до цього 10 разів лежав у психіатричній лікарні, а про це інформації ніде немає і це реально катастрофа , - говорить "Апострофу" Іванов. - Просто пройдіться по вулиці і побачите, скільки зараз з'явилося неадекватних людей, які ніяк не контролюються. І покласти в лікарню таких людей неможливо: місць немає. У "павлівці" (Київська міська психіатрична лікарня № 1 ім . Павлова - "Апостроф") залишилося 12 робочих відділень, а було 30. 18 відділень просто закрили. І це відбувається по всій країні".
Відповідно, "просто перестати стріляти", як говорив наш президент, в даному випадку не вийде. Проблема дуже серйозна, і якщо нашими дітьми не зайнятися вже сьогодні, то умовно завтра і в наших навчальних закладах можуть статися надзвичайні події зі зброєю.
