У Женеві під егідою ООН поновилися переговори між греками-кіпріотами і турками-кіпріотами по об'єднанню Кіпру. До сих пір всі спроби дипломатичного врегулювання кіпрської проблеми залишалися безуспішними, але зараз множа сподіватися, що об'єднання Республіки Кіпр і невизнаної Турецької Республіки Північний Кіпр відбудеться і Кіпр стане федеративною державою. Об'єднання острова поліпшить відносини між Грецією і Туреччиною, буде сприяти розвитку співробітництва в галузі енергетики і стабілізує ситуацію в регіоні. Про те, як швидко вдасться досягти угоди, і що цьому може перешкоджати розповідає аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Євген Ярошенко.
Зазвичай, коли мова йде про заморожені конфлікти, то згадують пострадянський простір. Але кіпрська проблема «лежить» трохи далі географічно, але тим не менше вже більш 40 років конфлікт залишається в замороженому стані. Приводом для активізації пошуку рішення став 2012 рік, коли на шельфі біля Кіпру, переважно навколо північній, турецькою, частини острова, знайшли родовища газу. Паралельно Єгипет і Ізраїль почали вести розвідку енергоносіїв в своїй акваторії Середземного моря. Виявлені родовища виявилися настільки великими, що виникла необхідність експортувати газ до Туреччини, Греції і далі в інші країни Європи. І тоді лідери цих країн усвідомили, що кіпрська проблема перешкоджає розвитку енергопроекту: як прокладати газопровід через Північну частину Кіпру, якщо він є невизнаною державою.
Протягом останніх 2 років спостерігається значний прогрес в переговорах, але існує ряд моментів, які блокують процес. По-перше, це питання територій: невідомо як громади будуть погоджувати кордон.
По-друге, це - питання представництва в майбутньому об'єднаному Кіпрі: буде там посаду президента, чи буде два президента, чи буде там ротація, на зразок тієї, що в Боснії і Герцеговині. Складним залишається вирішення питання військової присутності через те, що Туреччина хоче зберегти важелі впливу в регіоні. Турецька сторона обгрунтовує військову присутність необхідністю захистити турецьких співвітчизників в разі загрози втручання Греції.
Але тут є виклик, який не контролюють зовнішні сили - ні Греція, ні Туреччина, ні Великобританія. Це - бажання населення обох частин острова погодитися на умови об'єднання. Тут можна згадати рефрендум 2004 року, коли більшість греків-кіпріотів не підтримали цей план.
Зараз основний рушійний фактор переговорів - прагматичний інтерес: всі хочуть виграти за рахунок енергетики. Є шанс, що протягом найближчих декількох років буде укладено договір по обєданню. Крім того, Туреччина прагне активізувати переговори про вступ до ЄС і тому Ердоган зацікавлений отримати карт-бланш і знизити напруженість у відносинах з Грецією і Кіпром. Таким чином турецький уряд успіхам на міжнародній арені компенсує провали у внутрішній політиці.
ЄС також зацікавлений в результативних переговорах - починаючи з Арабської весни, європейська дипломатія не досягла значимі успіхів на міжнародній арені. А успіхи в кіпрських переговорах можуть продемонструвати ефективність євродипломатії.
Є одна держава, яке найбільше НЕ зацікавлене в об'єднанні Кіпру - це Росія. З трьох причин: геополітичної, фінансової та енергетичної.
За фінансової причини - через офшорів. Адже невідомо, яка буде фінансова система у об'єднаного Кіпру. Навіть якщо Путін скаже: "дорогі друзі, прибирайте свої кошти з Кіпру", то частина олігархів йому скажуть - "а де нам їх ховати?".
В геополітичному плані - Росія хоче закріпитися в Середземномор'ї, так як з XVIII століття вона марить ідеєю вийти до теплих морів. Та і для того, щоб підтримувати режим Асада, РФ потрібна розвинена логістична мережа, а Кіпр міг стати її важиливою ланкою. Росія вже робила декілька спроб, щоб закріпити свою військову присутність на Кіпрі. РФ надавала фінансову підтримку Кіпру, зокрема знижував ставки за кредитами і надавала відтермінування по виплатах.
Тому Росія не зацікавлена в об'єднанні і демілітаризації Кіпру. Особливо вона боїться того, що Кіпр стане членом НАТО. Адже Греція, Туреччина, Великобританія - всі члени НАТО. З точки зору цих держав, якщо Кіпр буде в Альянсі, то це може їх забезпечити.
Також РФ не зацікавлена, щоб Кіпр був регіональним газовим хабом в східному Середземномор'ї.
Росія має тісні зв'язки з грецькою частиною Кіпру - як з владою, так і з опозицією. Крім того, значні фінансові вливання, туризм, інвестиції - зробили цю частину Кіпру залежною від Росії. І виникає питання, чи захоче грецьке населення Кіпру відмовитися від вигідного співробітництва з Росією заради прагматичного енергетичного партнерства.
Звичайно, Росія може спробувати скористатися важелями впливу на політичну і фінансову еліту греків-кіпріотів, а також просувати якісь свої ідеї, подібно до того як це відбувалося в Греції (теплі відносини з Ціпрасом). Також на Кіпрі після фінансової кризи спостерігається невдоволення європейською політикою, а цим скористається РФ. Вона може підігрівати такі настрої, і навіть створити там політичну силу.
Якщо не буде якоїсь несподіванки - в Туреччині, Греції, Сирії, то є всі підстави сподіватися на те, що лідери грецької і турецької общин дійдуть згоди через кілька років. Однак постає питання, чи вдасться цим лідерам донести позицію до своїх громадян і просунути цей план, щоб він був прийнятий на референдумі.
Відновлення переговорів про об'єднання Кіпру можуть дати Україні урок по реінтеграції окупованих районів Донбасу. Процес фактичного возз'єднання України з окупованими Росією територіями з кіпрського сценарієм займе кілька десятиліть. Без політичної волі зовнішніх гравців досягти угоди досить складно. Крім того, без підтримки місцевого населення по обидві сторони навряд чи вдасться об'єднати країну. Повернення Донбасу Україні на довоєнних умовах менш реалістичним, ніж об'єднання Кіпру, адже Росія і Україна діаметрально протилежно дивляться на питання регіональної безпеки.
