Про те, яку роль відводили Україні в Другій світовій війні Берлін і Москва, як Путін використовує ядерну зброю для міжнародного шантажу і яким чином політична стабільність в РФ залежить від ситуації в Китаї, в інтерв'ю "Апострофу" розповів військовий історик, докторант Вільного університету Берліна ОЛЕКСАНДР ГОГУН.
- Наскільки правильна дата 1 вересня 1939 року як початок Другої світової і 2 вересня 1945 – як кінець?
- У Китаї відлік ведуть з 1937 року – початку Японсько-китайської війни, де, до речі, і СРСР теж долучився. По-справжньому глобальним протистояння стало з кінця 1941 року – коли Японія напала на США і потім Гітлер теж оголосив війну американцям. Так що усталена дата початку цієї м'ясорубки європоцентрична. Точно так само Японсько-китайська війна закінчилася не 2, а 9 вересня 1945 року.
Але для Сталіна що 1939 рік, що 1945 – усе це були рубежі не епохальні. Якщо враховувати те, що зараз називається гібридними операціями 1920-1950 років, так звані війни заступників, то вся епоха Сталіна – це якась тридцятирічна війна. Вторгнення, заколоти або військова присутність у Польщі, Китаї, в Афганістані, в Іспанії, масштабний бій з японсько-маньчжурської армією на Халхін-Голі – це до 1 вересня 1939 року. А після 1945 року – операції в Східному Туркестані – це Сіньцзян-Уйгурський автономний район, підтримка грецьких комуністів у громадянській війні, курдського руху за незалежність, спроба більшовизувати Північний Іран, підтримка комуністів в Китаї, потім Корейська війна і постачання зброї Хо Ши Міну – проти французів, не кажучи про придушення УПА і "лісових братів", а також польського Опору. Сталін боровся безперервно.
- Чому в СРСР акцентували увагу на періоді 1941-1945 років, відкидаючи попередні два роки?
- Так і перемогу над японською хунтою в 1945 році теж не звеличували настільки вже сильно з тієї ж причини – СРСР був прямим і беззаперечним агресором. І якщо визнати, що "визвольні походи" до Східної Польщі, Фінляндії, країн Балтії, Бессарабії та Буковини – це участь у Другій світовій, то виходило, що або в союзі з Німеччиною ця війна велася, або нехай навіть і зі своїми цілями – але із загарбницькими.
- Коли Сталін почав підготовку до війни в Європі? Що про це свідчить?
- У 1918 році – сто років тому – і з того часу не припиняв до самої смерті.
Я зараз якраз почав збирати матеріал для військової історії сталінізму, тобто сталінської воєнної біографії, і шукаю приватних спонсорів для фінансування цього дослідження, меценатів. Прочитав чимало опублікованих документів з цього питання, включаючи всі збірки творів Йосипа Віссаріоновича.
Так ось, у 1918-1919 роках більшовики всерйоз обговорювали, що робити з Німеччиною, яку незабаром передбачалося комунізувати: дати їй автономію або включити в загальну державу під владою Москви.
Червона армія намагалася проломитися до німців наприкінці 1918 – на початку 1919 року через Прибалтику – не вдалося. Путч групи "Спартак" влаштували для цього в Німеччині, але його розгромили. Потім через Румунію спробували прорватися у Європу – червону Угорщину і Баварію – зірвалося через заколот Григор'єва. Так що похід Тухачевського з прицілом на Віслу в 1920 році – це тільки найвідоміша невдача з тієї серії.
1923 рік – комуністичну революцію в Німеччині скасували в останній момент. І далі до середини 1930-х років Сталін постійно гучно заявляє про світову революцію. Потім, коли він озброїв армію, тоді його відкрита риторика стала трохи миролюбнішою, але за зачиненими дверима він давав зрозуміти соратникам, що крики про оборону – це вуаль.
Та що там Європа! Ось візьмемо його виступ 9 травня 1925 року, цитую: "Світ розколовся на два табори – табір капіталізму, на чолі з англо-американським капіталом, і табір соціалізму, на чолі з Радянським Союзом... Міжнародна обстановка все більше і більше буде визначатися співвідношенням сил між цими двома таборами". У категоріях Холодної війни він мислив і говорив за 20 років до її початку.
І не випадково в розмові саме з американською робочою делегацією в 1927 році він зробив вельми прозорий натяк. Сталін передрік, що в ході подальшого розвитку міжнародної революції і міжнародної реакції будуть утворюватися два центри світового масштабу: центр соціалістичний, що стягує до себе країни, які тяжіють до соціалізму, і центр капіталістичний, що стягує до себе країни, які тяжіють до капіталізму: "Боротьба цих двох таборів вирішить долю капіталізму і соціалізму в усьому світі".
Уся його політика – як зовнішня, так і внутрішня – "від і до" була спрямована на захоплення планети.
- Як ця підготовка відбилася на різних аспектах життя в СРСР?
- Військовий комунізм з подальшим голодом у Поволжі та Україні – зокрема цими мріями був викликаний.
НЕП у 1990-ті роки багато ідеалізували, говорили, що от, мовляв, була альтернатива капіталізму і сталінщині. Дурниці все це. Він влаштований був спочатку так, що вся економіка була прошита бюрократією – між кожними двома суб'єктами ринку був "вставлений" червоний чинуша.
Сибірський дослідник Марк Меєрович назвав промисловість часів НЕПу "асимільованим виробництвом". Тобто частина продукції була військовою, частина громадянською, але початково вона організовувалася так, що все в будь-який момент можна було переключити на випуск гармат замість масла.
І згадаємо, як легко вдалося згорнути НЕП в 1928-1930 роки – на це розрахунок і робився ще в 1921 році.
А потім почалася взагалі дика надексплуатація – ГУЛАГ для ударної розробки стратегічних ресурсів і будівництва об'єктів військового значення, на зразок Біломорканалу, голод і Голодомор, убозтво повсякденності, дефіцит, комуналки, бараки... Усе заради зведення заводів ВПК і виробництва зброї, прокорму армії.
Та й репресії носили переважно випереджальний характер. Сталін виявляв етнічну або соціальну групу людей, які в ході війни можуть виявити різні види нелояльності – від заколотів і бунтів до шпигунства, а то й переходу на бік супротивника – і нищив її або ізолював. Усіх інших він цими стратами і посадками залякував, щоб його боялися більше за будь-якого ймовірного супротивника. Цим і пояснюється Великий терор 1937-1938 років, але точно так само він діяв і раніше, навіть з кінця 1920-х років, тільки в менших масштабах.
- Яка роль України в процесі підготовки до війни в СРСР? І яка роль відводилася Україні діячами Третього Рейху?
- Роль України для Сталіна була значною, якщо не ключовою – як плацдарм для нападу на Європу. Він багато зусиль доклав, аби зробити її слухняним передпіллям, покірним тилом. У роки Великого терору в Україні більше винищувалося у відсотковому відношенні людей, ніж в РФ. Одна з цілей моєї майбутньої книги про Сталіна – сказати правду про українську трагедію не тільки східноєвропейським, але і західним ученим.
Гітлерівська політика і плани щодо України також були кровожерними, як і у Сталіна, але дещо відрізнялися. Нацисти розглядали Україну в першу чергу як чорнозем, як житницю, а Сталін – ще й як завод ВПК і джерело гарматного м'яса. Спочатку допускати, а потім призивати українців в поліцейські батальйони і армійські частини гітлерівці зважилися тільки під тиском обставин – негараздів, а потім і поразок на фронті. Українську армію нацисти почали створювати лише під самий кінець Другої світової.
- Після 2014 року було багато помітних заголовків, коли писали "Третя світова", рідше – "Четверта світова" (ті, хто третьою вважає Холодну війну). Наскільки це ймовірно? Чи можливий прямий військовий конфлікт ядерних держав?
- Для Сталіна Друга світова точно була лише сходинкою до Третьої, яку він почав готувати безпосередньо вже в ході Другої. Наприклад, у Тегерані він спробував схилити союзників до дивної міри – знищення майбутнього полоненого командного корпусу Вермахту. Ділячи шкуру ще не вбитого ведмедя, за вечерею він пропонував стратити від 50 до 100 тисяч офіцерів. Рузвельт спробував повернути все в жарт, а Черчилль із жахом відхилив пропозицію. Навряд чи можна якось інакше пояснити подібну ініціативу вождя, крім як його бажанням запобігти швидкому відтворенню союзниками німецької армії. Адже він не з чуток знав і розумів, наскільки важкою перешкодою вона стане при задуманому ривку до Лісабону. Зробити глобальну бійню йому завадила тільки його смерть.
Що ж стосується ядерного століття, то з розвитком реактивних винищувачів, ракет ППО і радарів ядерна бомба на початку 1950-х років втратила для США колишнє значення. Сталін вважав, що МіГи позбивають американські "літаючі фортеці" доти, поки вони долетять до Москви і військових заводів Уралу, в той час як Червона армія захоплює Західну Євразію й Північну Африку. А потім вже балістичними ракетами вождь хотів завалити Америку. Він розраховував на розвиток саме цього засобу доставки, чому побічним ефектом став Супутник і політ Гагаріна.
- Ну, у Путіна великий ядерний потенціал і ракет для його доставки вистачає.
- А ось з середини 1960-х років до теперішнього часу вже діє симетрична формула про атомну зброю ядерних держав: хто вистрелить першим – помре другим.
Путін і його бригада шахраїв не одержимі владою і тим більше світовим пануванням, вони цинічні, розважливі й злодійкуваті офіцери спецслужб. Їм кінець світу ні до чого. Ядерні брязкальця їм потрібні для міжнародного шантажу. Адже в разі атомної війни усім кінець, а після революції їх в тюрму посадять, а дітям їх так взагалі навряд чи нова влада нашкодить.
- Ви вважаєте, що російський бунт – не за горами?
- Багато східних європейців концентрується на Кремлі, але ж сама собою Росія великого змісту не має. У господарському відношенні вона переважно сировинний придаток Євросоюзу, а в політичному – путінський режим, насамперед підпора комуністів в КНР. А російська культура і наука перебувають у зовсім вже жалюгідному стані.
Найімовірніше, китайська революція стане провісником і поштовхом для російської, тобто китайці своїх злодіїв посунуть раніше. По-перше, система влади в КНР куди більш примітивна, ніж навіть путінщина. Тоталітаризм, монополізм Компартії, ніяких виборів, інтернет під повним контролем, дітей лише двох можна народжувати. По-друге, природних ресурсів у Піднебесній менше, ніж у Росії, а на душу населення – у багато разів менше. Не можна нескінченно їх розбазарювати і не думати про те, щоб менеджмент став відкритим і ефективним. По-третє, важливий і китайський менталітет, тобто приклади Тайваню і Сінгапуру. Вони як сир у маслі катаються в своє задоволення саме завдяки свободі. Так і процвітаючий Гонконг, де жителі звикли до вільностей, в ході його покрокової інтеграції в червоного гіганта може стати для комуністів дорогим троянським конем.
- Але китайська економіка виглядає такою, що швидко розвивається, а влада – міцною.
- Якщо подивитися, що керівники КНР в останні роки влаштовують і кажуть – дурниця якась, окозамилювання. Великий шовковий шлях треба відтворювати, хоча морем возити дешевше. Через Північний Льодовитий океан торгівлю налагодимо, Північний коридор, хоча там інфраструктури ніякої, судноплавство вкрай ризиковане і часто вимагає льодохідного супроводу.
Наприклад, у Берліні рекламою цього нового шовкового шляху перед останніми виборами були обклеєні стовпи й паркани, пікетувальниці роздавали відповідні листівки. І це все на гроші, отримані від звірячої експлуатації китайських робітників і селян, що животіють у злиднях. Пил в очі треба пустити за будь-яку ціну, тому що в стійкість КНР її міжнародні партнери все менше вірять. І розсудливі підприємці чують дзвін дзвіночків.
Ось, уряд Тайваню нещодавно заявив про переорієнтацію економіки на Південь – на низку країн від Індії до Австралії включно. Тепер тайванські інвестиції туди перенаправляються. На перший погляд нісенітниця якась. Здавалося б, китайцям-остров'янам сам Бог велів з китайцями на материку справи вести: мовного бар'єру немає, та й близько, – тільки Тайванську протоку перепливти. А ні, відтепер вкладаємо гроші в мусульманські Індонезію та Малайзію. А все тому, що ймовірність непередбаченої турбулентності в Піднебесній перевищила принадність можливих баришів. У Жовтому морі вже плаває занадто багато "чорних лебедів" (непередбачувані ризики, – "Апостроф"). Фінансові аналітики у Тайбеї розуміють, що якщо економіку острова надміру пов'язати з КНР, то, коли там шарахне криза, то і Тайвань тряхне так, що мало не здасться. Тому краще везти капітал в чужі й далекі, але зате більш стабільні країни. Ось там дійсно сталий розвиток, не те, що авторитарна показуха Путіна. Скільки щоки не надувай, нафтогазовий міхур все одно рано чи пізно лусне.
