Вчора, під тиском поки невідомих мені функціонерів та/чи експертів Ради Європи (уповноважених від Єврокомісії за наші переговори щодо членства у ЄС по «першому кластеру» - дотримання фундаментальних прав і свобод людини), змусили віце-прем’єра з питань євроінтеграції Тараса Качку та Голову Державної служби з етнополітики і свободи совісті Віктора Єленського зняти з розгляду Верховної Ради урядовий законопроєкт №14120. Це проєкт закону «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з оновленням офіційного перекладу Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов». І важливо зазначити – сталося це вже вдруге (перший раз уряд вже подавав і змушений був відкликати цей документ у 2024 році - під тим самим тиском з Брюсселю та Страсбургу).
Тож давайте розберемось по суті. Вищезгадану Хартію Україна ратифікувала ще у 2003 році – рівнесенько за часів перебування при владі таких відомих друзів Москви, як тодішній глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук та прем’єр-міністр Віктор Янукович. До скандального мовного закону Ківалова-Колєсніченка (2012) ще залишався довгий шлях, але підґрунтя для нього вже було закладено саме тоді.
Справа у тому, що ратифікована Україною Хартія була… підробкою! Тобто, її український текст виявився навмисно перекрученим перекладом – його зробили з російського варіанту, який навіть не був мовою оригіналу (офіційні мови оригіналу Хартії – англійська та французька). Завдяки цьому «російськомовному» посередництву сталося класичне шахрайство.
По-перше, згідно з справжнім змістом, Хартія захищає мови, носіями яких є люди, що перебувають у меншості, тобто допомагає зберегти живі історичні рідні мови тим, кому загрожує забуття і втрата. Хартія не займається відродженням мертвих мов чи підтримкою мов, яким зникнення не загрожує. Натомість, у перекладеному з російської тексті було підмінено поняття – термін “minority languages” переклали як «мови національних меншин» . Через це під час ратифікації в Україні помилково визначили, що Хартія застосовується до мов національних меншин, а не до тих мов, які реально потребують захисту з огляду на їхній уразливий стан .
Відповідно, по-друге – якщо прибрати з цієї формули людей (носіїв мови) і говорити просто про мови меншин, то вийде, що під захист підпадає будь-яка мова, яка не є мовою більшості населення країни. Адже навіть у 2003 році більшість українців вже стверджували, що їхня рідна мова – українська. І тому – вуаля! – завдяки російському перекладу з’ясувалося, що в першу чергу захисту в Україні потребує російська мова, бо ж це мова меншості – хіба не розумієте? Саме так: серед 13 мов, визначених Україною при ратифікації Хартії у 2003-му, опинилася і російська, хоча вона точно не є мовою, що зникає. Власне, 11 із тих 13 мов (включно з російською) мали статус офіційних мов у сусідніх державах і явно не були під загрозою зникнення .
На це шулерство пізніше й посилався одіозний «мовний» закон Ківалова-Колєсніченка. Завдяки викривленому перекладу та хитрому формулюванню, той закон 2012 року фактично використав ідеї Хартії як інструмент подальшої русифікації України . Якщо це шахрайство вдалося протягнути через Верховну Раду у 2003-му, то на решту нюансів уже ніхто уваги не звертав. Російську ж бо «захистили» – а якісь інші мови москвоблюдів тоді вже мало цікавили.
А дарма, бо у дегенеративному тексті тієї «нібито Хартії» Україна також брала на себе зобов’язання сприяти і захищати неіснуючу «єврейську» мову та таку ж фіктивну «молдавську» мову.
Дуже імовірно, що у першому випадку саме Москва нав’язала своїм посіпакам у Києві такий дикуватий термін - щоб мати додаткову нагоду поширювати на Заході наратив про «вроджений антисемітизм українців». Мовляв, бачите – ці українці спеціально хочуть позбавити євреїв можливості зберігати ідиш – історичну мову предків, і користуватися івритом – своєю сучасною мовою.
Стосовно другого, то «молдавська» – це суто «совєцька» вигадка. Такої мови теж не існує – є румунська, і крапка. Проти фальшивого конструкту «молдавської мови» довго боролася проєвропейська молдовська опозиція, яка врешті прийшла до влади і на державному рівні ліквідувала цей покруч, повернувши назву мові на «румунську» . Тож офіційний Кишинів в 2023 році законодавчо виправив цю радянську кривду, і звернувся до УкраЇни з проханням підтримати це рішення - саме адже «молдавська мова» активно використовується Кремлем у безперервній кампанії з дестабілізації молдовської демократії і спробах забезпечити реванш проросійської пʼятої колони. Але, як бачимо, вороги молдовської незалежності засіли не лише у Москві, але й також у Страсбурзі і Брюсселі.
Але повернемось до перекладеної під диктовку Москви ХартіЇ. У перелік мов, що потребують захисту, у 2003 році також не потрапили мови українських греків – урумська та румейська (румеїка). Вибачте за черговий напад конспірології, але і тут я бачу «руку Кремля». Адже ці дві мови – кримські за походженням. Саме з Криму Катерина II свого часу викинула автохтонне грецьке населення – у 1778 році десятки тисяч кримських греків і вірмен були силоміць переселені царською Росією з Криму до щойно заснованих поселень Приазов’я . Греки мусили будувати нове життя навколо свого центру на Азові – міста Маріуполь – та в навколишніх грецьких селах (названих на честь залишеної батьківщини: Урзуф, Ялта, Гурзуф тощо). І от тепер імперія Путіна прийшла цих греків просто вбити – знищити їхні села і сам Маріуполь.
Саме на викорінення описаного вище шахрайства і був розроблений згаданий законопроєкт про оновлений переклад Хартії. Роботу розпочали ще за міністра культури Олександра Ткаченка, а завершили – за Миколи Точицького (МЗС у січні 2024 року представило остаточний варіант нового перекладу). Тоді ж, наприкінці 2024-го, цю ініціативу вперше було подано Урядом до Верховної Ради. Перелік мов у новій редакції був ширшим і повнішим порівняно з чинною ситуацією. По суті, він “покриває” мови усіх українських етнічних меншин і спільнот, мови яких ми маємо зберігати і підтримувати в нашій державі – за одним винятком.
За винятком тієї однієї мови, яка ніколи не знала в Україні жодних утисків чи загроз, якою і сьогодні, на жаль, говорить і пише аж занадто багато громадян України. Більше того, на тимчасово окупованих територіях ця мова фактично «зжирає» всі інші мови і культури.
Саме тому «русскій язикъ» аж ніяк не може бути об’єктом дії Хартії – захищати треба не його, а від нього.
Відповідно, в урядовому проєкті пропонувалося вилучити російську і молдавську мови з переліку захищених, «єврейську мову» замінити на іврит та ідиш, а також додати до списку захисту чеську мову (раніше чеської не було).
Новий перелік виглядав би так: білоруська, болгарська, гагаузька, кримськотатарська, новогрецька (сучасна грецька), німецька, польська, румунська, словацька, угорська, чеська, іврит та, за доповненнями Комітету ВРУ - ідиш, урумська та румейська.
Як бачимо, російської мови в цьому списку нема – і правильно, адже вона туди за визначенням не повинна потрапляти. Російська – це державна мова величезної країни-агресора, вона не є мовою якоїсь малочисельної вразливої групи, тому не потребує опіки Хартії . До речі, ще у 2021 році Конституційний Суд України в своєму рішенні прямо зобов’язав органи влади «встановити однозначність у питанні офіційного перекладу Хартії українською мовою», тобто виправити ту давню махінацію.
Але, як виявилося, у Москви знайшлися несподівані союзники – у Брюсселі та Страсбурзі. Вдаючись до прямого шантажу українських урядовців – мовляв, «скорочення» переліку захищених мов заблокує переговори щодо членства України в ЄС – якісь майже анонімні «експерти» і бюрократи з євроструктур уже вдруге змушують Україну відмовитися від корекції тексту Хартії (і «по літер»і, і «по духу»).
Їм байдуже до захисту мовних прав представників братніх нам народів, що вільно живуть в Україні – від поляків до чехів.
Їм байдуже до долі унікальних мов українських греків, яких імперія Катерини позбавила дому тоді, а імперія Путіна прийшла просто вбити зараз.
Їм байдуже до нашого прагнення зберегти мовно-культурний спадок східноєвропейської єврейської цивілізації, яку нищили в УкраЇні зондеркоманди гітлерівських СС.
Кому там у Страсбурзі та Брюсселі цікаві ці українські поляки, греки чи євреї? Очевидно, нікому.
Головне – не чіпайте «русскій язикъ»!
Так ми і не чіпаємо. Ми використовуємо своє легітимне і суверенне право захистити своїх громадян від мови-вбивці, яка вимагає знищення всіх інших мов там, куди вона приходить на багнетах носіїв «русского міра» – нацизму ХХІ століття. І якщо згода з рашизмом є передумовою для наших переговорів щодо членства в ЄС, то щось дуже не так і з переговірниками, і з самим Євросоюзом.
Україна – єдина країна Ради Європи, що ратифікувала Хартію з навмисно спотвореним перекладом: «мови національних меншин» замість «міноритарні мови».
Уповноважена з захисту державної мови Олена Івановська прямо наголошує: російська не потребує нашого захисту, навпаки, її включення до Хартії – це дивний парадокс.
Хартія має охороняти мови, яким загрожують реальні небезпеки - як от кримськотатарській після російської окупації Криму, а не мову колишньої метрополії, саме через домінування якої поневолені московськими імперіями народи ледь не втратили свої рідні мови і власні культури.
Отже, Україна зобов’язана виправити аферу з перекладом Хартії та вилучити російську мову зі списку тих, що потребують підтримки. Це відновить історичну справедливість і прибере інструмент для кремлівських маніпуляцій. Якщо ж нам натякають, що заради членства в ЄС ми мусимо залишити все як є – тобто фактично надати мові злочинного «русского міра» особливий захист – то постає питання: а чи потрібна нам така Європа, і чи потрібні ми їй?
Джерело: facebook.com/nikita.poturaev
