Військова операція Туреччини проти сирійських курдів, як і попередні військові авантюри Ердогана в Сирії, завершилась доволі швидко. Особливо за мірками інших затяжних та кривавих протистоянь громадянської війни в Сирії. Втім, геополітичні та дипломатичні наслідки цієї операції ще довго будуть актуальними. Як і сутички між різноманітними угрупуваннями та "проксі" - у найкращих традиціях гібридної війни. "Апостроф" спробував підбити підсумки чергового акту сирійської трагедії та встановити, які уроки можна винести з бліцкригу Ердогана.
Чи варто туркам святкувати перемогу
Наступ турецької армії та підконтрольних туркам сирійських бойовиків на півночі Сирії, на перший погляд, завершився цілком успішно для Анкари. Кинуті напризволяще в результаті рішення Дональда Трампа про виведення американських військ із регіону сирійські курди (адже тільки розміщені вздовж турецько-сирійського кордону американські військові були хоч якоюсь гарантією безпеки від турецьких атак) від безвиході пішли на угоду з режимом Асада та його кремлівськими покровителями. Це де-факто ліквідувало їхню автономію, а Москва за мовчазної згоди Дамаску де-факто дала добро Ердогану на окупацію смуги вздовж сирійсько-турецького кордону, що тепер називатиметься "коридором безпеки", на переговорах у Сочі.
Значних втрат турецька армія не зазнала: за різними повідомленнями, загинули від 7 до 12 бійців. Криваву ціну у боях із курдами в основному заплатили протурецькі "проксі" з "Сирійської національної армії". А договорняк із Москвою дозволив Туреччині без подальших боїв значно збільшити свій шматок сирійського пирога. Тим не менш, якщо взяти до уваги амбітні цілі, які ставила перед собою Туреччина перед початком "бліцкригу", стає зрозумілим, що говорити про повний тріумф Анкари дещо зарано.
"Результат військової операції однозначно є наслідком компромісного рішення. Туреччина реалізувала "програму мінімум": зберегла частковий контроль над територією, яку захопила за півтора тижні боїв і досягла того, що всі воєнізовані курдські угрупування будуть відведені від кордону. Водночас далеко не над всією прикордонною смугою вдалося встановити турецький контроль, а так званий коридор безпеки буде глибиною всього 10 кілометрів, замість запланованих Анкарою 30-ти. До того ж більшу частину кордону будуть патрулювати не лише росіяни, а й війська Асада, а це те, чого Ердоган намагався уникнути", - пояснив "Апострофу" експерт з питань близькосхідних досліджень Українського інституту майбутнього Ілія Куса.
Директор Інституту близькосхідних досліджень Ігор Семиволос також вважає, що Туреччина не досягла бажаної мети. "Позбавити курдські підрозділи можливості контролювати турецько-сирійський кордон і взаємодіяти із загонами Робітничої партії Курдистану - це "мінімальне" завдання турецької військової операції було виконане. А от програма максимум - взяти під контроль північний схід країни і пересилити туди від одного до трьох мільйонів сирійських біженців, щоб змінити етнічний склад населення і більше не говорити про можливість створення курдської автономії, - не виконана. Когось, звісно, переселять, але запланованих масштабів не буде", - сказав експерт у розмові з "Апострофом".
Таким чином, повною мірою реалізувати свої плани Ердогану поки що не вдалося. Чи не означає це, що невдовзі турки знову візьмуться за зброю з намірами все ж досягти своїх амбітних цілей? Експерти переконані, що це залежить від деяких умов.
"Поки що сенсу збільшувати підконтрольну частину сирійської території Туреччина не бачить. Наявної частини поки що цілком достатньо, аби бути важливим партнером у переговорах щодо майбутнього Сирії. Бути бенефіціаром цього процесу - ключове завдання Туреччини. Звісно, якщо цей переговорний процес буде зірваний одним із учасників, то Туреччина цілком може вдатися до військового демаршу. Але поки що Ердогана результат влаштовує", - повідомив Ігор Семиволос.
Зі слів Ілії Куси, очікувати відновлення бойових дій варто, лише якщо існуючі домовленості з якихось причин розваляться. А наміру їх зривати не демонструють навіть курди, які мають найменше вигоди від поточної ситуації, і вже почали відводити підрозділи з території, що залишиться Туреччині. "Адже це питання чітко врегульоване у домовленостях: або ви йдете, або з вами будуть поводитися, як з терористами", - додав він.
Путін та Ердоган - друзі навік
Не секрет, що порівняно швидке завершення військової операції Туреччини стало можливим лише за рахунок активної позиції Кремля. Росіяни, зокрема, виступили посередниками у переговорах між курдами та режимом Асада і стали гарантом безпеки для курдів, і саме з Путіним Ердоган полетів домовлятися про долю північної Сирії. Складалося враження, що між турками і росіянами настали "мир, дружба, жувачка". Москва перекинула до Сирії військову поліцію, набрану з братів по вірі - чеченців, для недопущення конфлікту між сирійськими і курдськими підрозділами, збиралася разом із турками патрулювати "зону безпеки" і навіть активізувала переговори про продаж до Туреччини бойових літаків Су-35.
Водночас бої на півночі Сирії навіть і не думали згасати. Турецька армія військову операцію, може, й припинила, а от протурецькі "проксі" продовжують наступ на опорні пункти тепер вже режиму Асада. Більш того, перепало на горіхи навіть російським військовим поліцейським: стався інцидент з обстрілом бази, де розміщувалися "доблесні російські воєнполи", з боку чи то самих турків, чи то "Сирійської національної армії". Навіть встигла просочитися в ЗМІ інформація про декількох поранених російських військовослужбовців внаслідок цих обстрілів.
Тим не менш, окремі "гібридні" інциденти не знайшли жодного продовження на високих рівнях. Анкара і Москва стійко мовчать, і це дає всі підстави вважати, що стратегічні інтереси Путіна та Ердогана поки що збігаються.
"Російсько-турецька коаліція, хоча і є ситуативним альянсом, існує вже понад два роки. Звісно, довгострокові інтереси й позиції Росії та Туреччини щодо Сирії відрізняються, але поки у них є спільний суперник - США, поки є спільна курдська проблема, яка вирішується з точки зору турків краще, ніж у партнерстві із Західними державами, цей альянс в тому чи іншому виді зберігатиметься", - розповів Ілія Куса.
Ігор Семиволос зауважив, що Туреччина залишається учасником Альянсу і не демонструє намірів з нього виходити. "З одного боку, партнерство Росії та Туреччини виглядає ситуативним союзом, продиктованим real politic, а з іншого боку, воно вже дало свої плоди і за правильних обставин цілком може вилитися у щось більш стабільне і системне. Але наскільки далеко Туреччина зайде в цьому напрямі, залежить не лише від неї, але і від США та інших країн НАТО", - уточнив він.
Розкол між Анкарою та НАТО нікуди не зникне
Розпочавши бойові дії проти сирійських курдів, Туреччина фактично пішла проти позиції своїх західних союзників, і попри карт-бланш від Дональда Трампа, потрапила під дуже серйозний осуд і ризик санкцій з боку держав НАТО. Низка європейських країн вже навіть припинили військове партнерство з Туреччиною. Складалося враження, що розкол між Туреччиною та НАТО стане серйозною проблемою як для Анкари, так і для Альянсу. І події після формального завершення військової операції підтверджують це. Ердоган відклав запланований візит до США і навіть пригрозив депортувати до Європи затриманих бойовиків ІДІЛ, які мають подвійне громадянство. До того ж на офіційному рівні Анкара наголошує, що залишає за собою право на проведення яких би то не було військових дій у Сирії задля захисту національних інтересів. А отже, очікувати на швидку "розрядку" відносин Туреччини та Заходу не варто.
"Туреччина не виконала умов, які перед ними ставили Штати та їхні союзники, вона вчинила в Сирії так, як хотіла. Тому я не бачу передумов до швидкої нормалізації їхніх відносин. Простір до потепління зберігається лише навколо питання репатріації сирійських біженців, яке дуже цікавить європейські еліти", - висловив переконання Ілія Куса.
На думку Ігоря Семиволоса, незважаючи на те, що Штати зняли накладені на Туреччину санкції, говорити про нормалізацію відносин та відновлення партнерства між ними поки зарано. "Як мінімум, настрій відносин між Туреччиною та іншими членами НАТО доволі критичний, і залишатиметься таким на майбутнє. Кожна зі сторін має свій набір багато в чому справедливих претензій. А тому для виходу з цього замкнутого кола сторони мають провести відверті та серйозні переговори, до яких вони поки не готові", - підсумував експерт.