На минулому тижні в Єревані пройшов саміт Організації Договору про колективну безпеку за участю очільників Росії, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану. Організація, чий "миротворчий контингент" брав участь у казахських подіях на початку року, тепер агонізує. З чим пов'язані такі метаморфози і чи є майбутнє у ОДКБ, читайте в матеріалі "Апострофа".
Задумана як аналог НАТО на пострадянському просторі, ОДКБ фактично ніяк не проявила себе в конфліктах за участю своїх же країн-членів, за винятком цьогорічних протестів в Казахстані. У вересні відбувся черговий виток збройних сутичок у Нагірному Карабаху. Прем'єр Вірменії Нікол Пашинян звернувся за допомогою до ОДКБ ,але все, на що спромоглась організація - направлення місії "для оцінки обстановки, що склалася". Звісно, після цього ставлення до організації змінилося – перед самітом пройшли мітинги за вихід з Вірменії з ОДКБ та проти приїзду в Єреван Володимира Путіна.
В результаті, невдоволення Вірменії вилилося в те, що Пашинян відмовився підписати документ за підсумками саміту. На його думку, частина рішень ОДКБ суперечить не лише букві, а й духу та змісту основних документів організації. "Відсутність з боку ОДКБ чіткої політичної оцінки ситуації та неприйняття вищезгаданого рішення може означати не лише відмову ОДКБ від союзницьких зобов'язань, а й інтерпретуватися Азербайджаном як зелене світло з боку ОДКБ", - сказав Пашинян.
На думку політичного оглядача групи "Інформаційний спротив" Олександра Коваленка, ОДКБ "фактично померла", а те, що відбулось на саміті організації – це її конвульсії.
Читайте: За ціною авто: як постачання генераторів вплинули на ситуацію з бензином
"Стосовно саміту варто згадати дві речі. По-перше, Лукашенко – ретранслятор російських наративів. Те, що не може сказати Путін за своїм статусом, за нього каже Лукашенко. До речі, характерною була реакція президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва на виступ білоруського диктатора. Той казав, що ОДКБ, мовляв, дуже потрібна Казахстану, Вірменії, Киргизстану і Таджикистану, а не Білорусі та Росії – на ці слова казахський президент відповів яскравою посмішкою. Він розуміє, що Лукашенко - маріонетка", - каже експерт "Апострофу".
Він вважає, що на сьогодні Токаєв – більш незалежна персона, ніж Лукашенко чи навіть Путін. Ніхто не може тиснути на казахського президента чи залучати до якихось проектів в інтересах Росії, а не Казахстану. Астана все більше зближується з Пекіном, і це дуже важливий елемент в регіональній політиці Центральноазійського регіону, де Росія зараз програє.
З Коваленком не зовсім погоджується директор Інституту світової політики Євген Магда, який вважає, що навряд саміт ОДКБ стане останнім.
"Головування в організації перебрала на себе Білорусь, яка в особі Лукашенка буде відчайдушно рівнятися на Путіна. Разом з тим, фактично ОДКБ привселюдно показала свою рамковість. Якщо в січні говорили ледь не про відродження організації, чий контингент взяв участь в операції в Казахстані (попри те, що вони там продемонстрували прапор, не більше), то зараз Путіна підтримує з різними абсурдними заявами тільки Лукашенко. Найбільш показовою є його заява про те, що доля ОДКБ залежить від успіху "спецоперації" Росії в Україні. Це означає, що диктатор розуміє: його особисті позиції після поразки Росії будуть дуже вразливими", - каже експерт "Апострофу".
Вірогідно, найрезонанснішим наслідком саміту став демарш Нікола Пашиняна, тобто відмова підписувати підсумкову декларацію. Разом з тим, це очікувана річ, адже він має претензії до ОДКБ з 2020 року, під час 44-денної війни в Карабаху неодноразово звертався до організації за допомогою, хоча мав розуміти, що йому б не допомогли – Карабах не є територією Вірменії, відбувалась деокупація, і за статутом ОДКБ нічого не могла робити.
"Зараз Пашинян відчуває, що коли у Росії закінчиться миротворчий мандат в Карабаху – Азербайджан його не пролонгуватиме, йому не потрібні миротворці на цій території. Тобто Вірменія в найближчі 2 роки може зіткнутися з тим, що Карабах буде повністю деокупований, і ніяка ОДКБ не допоможе, як і Росія. Вірменія шукає партнера, який би мав більший вплив та можливості, ніж Росія. Наприклад, Єреван намагається знайти спільну мову з Вашингтоном", - додає Коваленко.
На думку Євгена Магди, Нікол Пашинян відмовився підписувати деклараціяю саміту, усвідомлюючи, що якщо він це зробить – залишатися далі прем'єром Вірменії навряд буде можливо.
"Вірменський прем'єр шукає, хто міг би стати посередником у врегулюванні – він може й хотів би, щоб це була Франція, але з огляду на прийняття антиазербайджанських резолюцій тамтешнім Сенатом це неможливо – Ільхам Алієв відмовився від чотиристоронньої зустрічі з Пашиняном, оскільки на ній мав бути присутнім Емманюель Макрон. Але ЄС може бути таким посередником, і для Жозепа Бореля посередництво на Південному Кавказі може бути своєрідною сатисфакцією після минулорічного приниження у Москві", - вважає експерт.
Що ж до країн Центральної Азії, то там чекають, доки повз них пронесуть політичний труп Путіна, після цього вони оформлюватимуть свої військово-політичні відносини з Китаєм, вважає Магда. В свою чергу, Олександр Коваленко звертає увагу, що Таджкистан та Киргизстан є членами ОДКБ, але мають постійні прикордонні конфлікти, фактично бойові дії з використанням важкої техніки відбуваються щопівроку.
"ОДКБ жодним чином на політичному рівні не допомогло вирішити прикордонні питання. Навпаки, Росії було вигідно їх не вирішувати, бо нестабільність постійно змушувала звертатись до Москви за допомогою, і з цього постійно робили політпіар локального рівня – мовляв, без Росії жоден конфлікт неможливо вирішити. Тобто ОДКБ фактично не вирішує жодним питань країн, які є її членами, а саміт – це останні конвульсії організації, що давно помирає", - підсумовує оглядач.
