На сайті інформаційного агентства "Сіньхуа" у вівторок з'явилася новина про те, що президенти Китаю та України обмінялися вітаннями щодо тридцятиріччя встановлення дипломатичних відносин між двома державами. Картинка до цієї новини зображала вантаж гуманітарної допомоги, доставлений із Китаю до аеропорту "Бориспіль". Можливо, саме так зараз виглядають відносини з Україною з Пекіна.
Тридцять років тому багато що було інакше. ВНП Китаю був тоді в шістнадцять разів меншим від ВНП США і майже вдесятеро меншим від ВНП Японії. Саме Японія і вважалася основним глобальним економічним конкурентом США, а в перспективі – і регіональним лідером в Азії. Відносини США з Японією багато хто вважав ключовими двосторонніми відносинами у світі. Китай же був великою і бідною державою, та ще й комуністичною. На початку 90-х вважалося, що комуністична ідеологія не має майбутнього, а на Китай чекають попереду великі проблеми.
Україна ж, навпаки, чекала на великі успіхи. Набута державність, великий потенціал, численне й освічене населення та прагнення демократії – все це вселяло надії на те, що після реформ країна стане процвітаючою. Однак про реформи продовжують говорити і через 30 років, а Україна тим часом продовжує бути однією з найбідніших країн у Європі. Китай же тим часом став найбільшою економікою світу.
Сі Цзіньпін у своїй вітальній телеграмі Володимиру Зеленському зауважив, що дві держави поглибили взаємну політичну довіру, плідно співпрацюють у різних сферах, а також активізували людські контакти та культурні зв'язки. Це більше схоже на дипломатичну ввічливість.
Політичні контакти між двома державами за тридцять років були не дуже активними. Наприклад, останні державні візити глав держав відбулися у 2011 (візит Глави КНР до України) та у 2013 (візит президента України до Китаю) роках. Тоді ж, у 2013 році, було підписано Договір про дружбу та співпрацю між Україною та КНР. Після анексії Криму у 2014 році, яка призвела до закріплення прозахідного курсу зовнішньої політики України, відносини з Китаєм перебувають у стані невизначеності.
Важливість Пекіна важко ігнорувати: Китай стає все більш впливовим гравцем і на глобальному, і на регіональному рівні. Водночас потенціал зближення з Китаєм в України є досить обмеженим. Його можна приблизно звести до формули "всякий розвиток торгівлі, але без політики". Можливо, така формула спрацювала б тридцять років тому, але в сучасних реаліях з огляду на глобальні амбіції та потенціал Китаю утримувати цю межу буде вкрай складно.
Китай та Україна знаходяться досить далеко один від одного. Ймовірно, якби не було у Китаю глобального порядку денного, обмежити відносини торгівлею, інвестиціями та культурно-гуманітарними зв'язками було б можна. Але нинішнє покоління лідерів КНР зробило ставку на глобальні ініціативи. "Один пояс, один шлях" суттєво змінює механіку геополітики Китаю, перетворюючи регіон Центральної та Східної Європи на важливу зону інтересів Пекіна. Можливо, це найважливіше із змін у характері двосторонніх відносин України та Китаю за 30 років.
Україна не може довго заплющувати очі на китайський фактор. Пекін швидко перетворюється на альтернативний полюс світу та альтернативну політичну модель. Комунізм здавався анахронізмом у 1992 році; але сьогодні ми спостерігаємо кризу ліберальної демократії та її відступ. Модифікований соціалізм із китайською специфікою – офіційна доктрина КПК – цілком конкурентний як ідеологія. Принципи, які Пекін пропонує світові як основу світопорядку, зокрема, невтручання та взаємне процвітання, здатні знайти багато адептів. Все це на очах формує нову систему координат зовнішньої політики України – і цей процес значно пришвидшився у 2021 році.
Крім цього, Китай упевнено посідає лідерську позицію у списку торгових партнерів України. У 2020 році обсяг двосторонньої торгівлі перевищив 15 мільярдів доларів США з негативним сальдо для України на 1,2 мільярда. У 2021 році Китай зберіг перше місце, на нього припадає близько 15% усієї зовнішньої торгівлі України. Україна продає до Китаю руду, зерно, метали, деревину та товари машинобудування; а імпортує з Китаю електромашини, прилади, чорні метали, продукти хімічної промисловості та багато іншого. За тридцять років повністю склалася структура двосторонньої торгівлі, в якій Україна виступає постачальником сировини для китайської промисловості та прагне розширити присутність на ринку сільгосппродукції Китаю. Ще на одній ілюстрації до тієї ж новини на сайті "Сіньхуа" зображено товарний поїзд з Уханя, що прибуває на вокзал у Києві.
За 30 років Китай та Україна збудували досить суперечливі відносини. У них багато запобіжників, нереалізованого потенціалу, взаємних звинувачень та скандалів. Вони дуже залежать від міжнародної кон'юнктури.
У телеграмі, яку з цього приводу направив Сі Цзіньпіну президент України Володимир Зеленський, зазначено, що Україна хоче поглиблювати традиційну дружбу між двома народами та розвивати стратегічне партнерство між країнами. Міністр закордонних справ України ж висловився в тому сенсі, що "…діалектично у нас розвиваються відносини з Китаєм. Немає ні політичного діалогу з Китайською Народною Республікою, ні короваю із хлібом. Але при цьому бізнес цвіте яскравим кольором…" Суперечливість – ще один із ключових проміжних підсумків цих 30 років.
