Віртуальний саміт ЄС-Китай, що пройшов на початку квітня, – незважаючи на те, що на порядку денному значилися і питання торгівлі, і змін клімату, і цифрової економіки і навіть прав людини – був у цілому зосереджений на збройній агресії Росії проти України.
Питання двосторонньої торгівлі є виключно важливими для відносин між двома суперекономіками. Спочатку саміт мав бути присвячений саме їм, зокрема майбутньому комплексної угоди про інвестиції, яка була заморожена у зв'язку з критикою на адресу Китаю з боку європейців щодо порушення прав людини. Європа, у свою чергу, відіграє в геополітичних проектах Китаю ключову роль як величезний та дуже перспективний ринок, "дотягнутися" до якого дозволить стратегія "Один пояс, один шлях".
Проте торгові питання відступили на другий план на тлі російської агресії, що загрожує підірвати всю систему міжнародної безпеки. Війна Росії проти України стала серйозною проблемою як для ЄС, так і для Китаю – хоч і з різною специфікою.
Для ЄС це гострий виклик, якому не вдалося запобігти, і пов'язаний з великими геополітичними та військовими ризиками. Повномасштабна війна між двома державами на кордонах ЄС створює економічні та торговельні ризики, загострює гуманітарні проблеми та загрожує ескалацією. Китай стикається з ризиками іншого характеру. Відносини з Москвою для Пекіна дуже важливі з огляду на його боротьбу з гегемонією Заходу в поточному світовому порядку. Для Китаю у цій боротьбі важливим є кожен союзник, а такий як Росія – особливо. Критика Заходу та прагнення послабити його позиції характерні для зовнішньої політики обох країн; і в цьому сенсі перемога Росії над Україною могла б завдати Заходу багато проблем.
Але є міркування й іншого роду. Борючись із гегемонією Заходу, Китай пропонує свою модель світового порядку, засновану на повазі до суверенітету та територіальної цілісності, а також на принципах невтручання. Російська агресія проти України несумісна з усім цим. Близькість до Москви таким чином ставить під питання весь зміст альтернативного китайського геополітичного проекту – і якщо Росія переможе, для Китаю ця перемога навряд чи стане тріумфом.
Виходячи з усього цього, до саміту сторони підходили вкрай занепокоєними наслідками російської агресії, що триває, і багато говорили саме про неї.
Топ-чиновники ЄС наголосили на застереженнях: Китай закликали не надавати допомогу Росії і не брати участь у схемах обходу антиросійських санкцій. Завдання максимум для Брюсселя полягало в тому, щоб залучити Китай до політичного тиску на Москву, який змусив би її швидше закінчити війну. Європейці застерігали та закликали.
Відповідь Китаю очікувано була дана в іншому руслі. Для Китаю мир не менш важливий, Пекін не може публічно займати іншу позицію. Але досягатиме його він "по-своєму". При цьому стало зрозуміло, що поряд з миром Китай хвилює й інше питання, яке було на його порядку денному і раніше: ослаблення політичних зв'язків між ЄС та США. Сі Цзіньпін спеціально вказав на те, що сподівається на "незалежне" ставлення ЄС до Китаю. Це означає, що Китай не відмовився від звичної стратегії зближення з Європою. Російська війна проти України залишається елементом ширших геополітичних процесів.
В умовах російської агресії європейсько-китайський саміт набув додаткової важливості та нового виміру. Замість чергової розмови про торгівлю (європейці хочуть більшого доступу на китайський ринок та вирівнювання дисбалансів торгівлі) проміжним підсумком став початок діалогу про те, якою вбачають свою роль у майбутньому міжнародної безпеки Китай та ЄС. Обережність Пекіна та складність вибору, перед яким він вимушено постав з вини Росії, не дозволяють сподіватися на швидкі рішення. Але якщо Китай керуватиметься стратегічними міркуваннями, то результатом може бути та сама багатополярність, до якої він так активно закликав. І зовсім не факт, що у ній знайдеться місце для Росії.
